Фейгін: якби Путін міг повернутись назад, він би не розпочав війну. Що він вчинить зараз? Інтерв'ю

Глава країни-терориста Росії Володимир Путін підходить до роковин повномасштабного вторгнення в Україну таким, що невідворотно програв, втратив у всіх аспектах і тим, кого всі хочуть вбити. Якби рік тому він знав, якого результату досягне в цій війні, він би безперечно відмовився від цієї авантюри. Але сьогодні вже нічого не можна відіграти назад, диктатор опинився у непростій ситуації.

Що говорити Федеральним зборам, що говорити росіянам, про які успіхи? Їх немає. Єдиний "успіх", який він може запропонувати, – міфічний "порятунок" Росії від "планетарного ворога" – Заходу. "А далі туман". Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив російський правозахисник Марк Фейгін.

– Наближається річниця повномасштабного вторгнення путінської армії в Україну. Із чим підійшов до цієї дати сам Путін? Чи зберіг він свої позиції всередині країни на тому ж рівні, що й рік тому?

– Цілком очевидно, що Путін, принаймні у сприйнятті його зовнішнім світом і своїм оточенням, став набагато слабшим. Якби сьогодні Путіну запропонували обрати, розпочинати цю кампанію з тим результатом, з яким він підходить до роковин, він би точно її не розпочинав, точно б її не проводив. Незважаючи на те, що він каже протилежне.

Досить просто поглянути на те, що заявлялося напередодні війни і одразу після її початку. Це був вираз намірів хижака, який із агресивним апетитом прагнув поглинути всю Україну та йти далі. І це навіть не надто приховувалося. Весь 2021 рік, переговори з Байденом у Женеві, човникові візити лідерів Франції та Німеччини тощо свідчать про те, що він поводився абсолютно самовпевнено. Він був упевнений, що захопить Україну за 2-3 дні.

Цього не сталося. Ба більше, незважаючи на окупацію 18% території України, динаміка абсолютно зворотна. Як мінімум з вересня минулого року, якщо рахувати від Харківської операції. А реально – набагато раніше, бо відведення військ від Києва, Сум та Чернігова відбувалося саме під впливом обставин на фронті, а ніяк не через добру волю чи ще щось.

Він просто програвав, послідовно програвав цілий рік. І це стало невідворотним із осені 2022 року. Стало зрозуміло, що це не припиниться.

Наразі ми спостерігаємо спорадичні спроби хоч щось взяти на фронті. Взяття Соледара, бої за Бахмут – це все на тлі втрат, які зазнала російська армія, нічого не компенсує.

Путін втратив у політичній вазі на зовнішньому контурі. Він із регіонального геополітичного лідера перетворився на одного з геополітичних лідерів євразійського простору. Він ще повністю не втратив цей статус, але тепер ділить його з Китаєм, Заходом, Туреччиною. А раніше він був монопольним гравцем. Принаймні претендував на цю роль, і мало хто кидав йому виклик. Нині ж долю Закавказзя вирішує не лише Росія, а й Туреччина. Долю Центральної Азії вирішує Пекін більшою мірою, ніж Москва.

Я вже не говорю про долю країн Східної Європи – Молдови, частково Грузії, хоча там важча ситуація. У Путіна немає контрольного пакета. Тож геополітично він програв.

Він перетворився на вигнанця. Не лише тому, що з ним не хочуть спілкуватися. Його хочуть судити провідні країни світу. З загалом терпимого лідера країни, з якою доводиться рахуватися, він перетворився на людину, яку всі хочуть вбити. В максимумі його хочуть усунути фізично, тому що він заважає всім, він нашкодив усім.

В умовах санкцій, які стали наслідком війни, він потрапив у становище, за якого і для власного оточення став дуже небезпечним. Якщо продовжити це далі, санкції посилюватимуться, економіка розвалюватиметься, а ці люди втрачатимуть. Вони ж злодії, корупціонери.

Чи хотіли б вони війни з такими наслідками? Напевно, якби війна була успішною та за 2-3 дні взяли Київ, можна було б якось пережити перемогу, яка дісталася високою ціною. Але вони зазнали поразки, а витрати настільки ж високі. Постає питання: заради чого все це було?

Путін уже зовсім інший. І знаєте, війна його зістарила. Начебто всього рік, зараз він наближається до свого офіційного 71-річчя, а виглядає вже як людина, котра зажилася. Він уже 23 роки при владі, вже час.

Він ще чинить опір, намагається щось із себе зображати, але морально-політично він уже пережиток середини ХХ століття, який навіть виглядає недоречно з усіма своїми заявами, кривляннями, з усією своєю фальшивою патетикою. Сам він ні в що не вірить. Це людина, яка гедоністично насолоджується життям і прагне поводитися як Сталін, але сталінських можливостей він не має.

Звісно, Путін втратив у всіх аспектах. І найголовніше – цього не можна відіграти. Він програв невідворотно. Добре, коли ти вчинив помилки і можеш їх виправити. А як із Україною? Як ти повернеш людей, які загинули у Бучі, і взагалі всіх, кого ти вбив? Ні, зараз так уже не вийде ні для кого – ні для України, ні для Заходу, ні для Росії. Він занапастив майже півтори сотні тисяч людей, відправивши на війну. Сьогодні це поки не ставиться йому у провину, але варто Путіну втратити владу, як його рватимуть.

– Усі очікують, що Путін скаже у посланні до Федеральних зборів 21 лютого, що скаже 23 чи 24 лютого. Який крок був би сьогодні найбільш логічним для Путіна? Звичайно ж, ми розуміємо, що логікою він керується далеко не завжди. Чи може він розпочати грати в нову гру?

– Звісно, у тій ситуації, в якій перебуває, він продовжуватиме нещодавно підхоплену риторику про те, що воює не з Україною, а з усім Заходом, з усім НАТО та взагалі з усім світом. Тому протистояти їм не соромно, навіть у чомусь поступаючись. "Ми впораємося, ми воюватимемо далі" – тощо. Найімовірніше, він це говоритиме.

Скаже, що його головним досягненням є те, що він урятував Росію. Мовляв, вона була на межі знищення, а ось він випередив підступні плани Заходу і розпочав воєнну кампанію, щоб урятувати саме існування Росії.

Але який план він може запропонувати? Щиро кажучи, тут я не бачу жодного переконливого варіанта. Перемогти Україну? Чого ж ти її за рік не переміг? І як ти її переможеш зараз, коли вона має таку тотальну підтримку союзників зброєю, грошима та рештою? Ніяк. А чого ти хочеш? Просто продати статус-кво, що Азовське море стало внутрішньою водоймою? Так, можна про це заявити, але ж це тимчасова штука. Це таке досягнення, яке, загалом кажучи, протягом цього року може цілком зникнути.

Тож у Путіна непроста ситуація. Але я думаю, що, найімовірніше, він малюватиме картину, в якій перемогу він здобув насамперед у тому, що "зберіг" Росію, а в другу чергу, що планетарний ворог в особі Заходу був настільки неймовірно сильний, що інакше до сьогоднішнього дня і не могло скластися.

– А що далі?

– А далі туман. Скільки ще він має намір воювати? Він що, скаже: воюватимемо до перемоги? А це скільки? Рік, два, п'ять? Який у нього запас? Я думаю, він дуже обережно розповідатиме про плани, скільки він збирається воювати, бо вони якраз можуть зіграти з ним злий жарт.

Чесно кажучи, окрім нього, небагато народу хоче воювати – і у владі, і серед населення. Звичайно ж, воювати власним коштом, щоб страждати самим. Якби це можна було зробити за рахунок інших – заради бога. Але самим що… Тому щось констатувати він зуміє, а от малювати якусь перспективу – тут він буде дуже обережний.