Фейгін: у Росії почнеться таке, що не дай бог. Чим загрожує програш у війні з Україною? Інтерв'ю
Країна-терорист Росія вже не приховує того, що її війна проти України має на меті знищення українського народу. Це неприкритий геноцид, який РФ визнає навіть на рівні Радбезу ООН. У ситуації поразок на українському фронті Кремль хотів би відкрити новий фронт, наприклад, у Вірменії. Але ситуація така, що він уже не має можливостей для здійснення такого плану.
Усі структури, створені навколо РФ, починають тотально руйнуватися. Зокрема, занепадає й ОДКБ. Їхня доля, а також доля самої Росії, залежатиме від результату війни в Україні. Якщо Росія програє, там розпочнуться масштабні внутрішні процеси. При цьому Кремлю буде вже не до воєн. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив російський правозахисник Марк Фейгін.
– Сьогодні навіть на рівні Держдуми Росії звучать абсолютно недвозначні заклики до винищення українців як нації, відкриті заклики до геноциду. На вашу думку, наскільки далеко може зайти агресор, який програє на полі бою? Чи може він піти, наприклад, на застосування хімічної зброї, про що також почали говорити?
– Я поки не бачу передумов для цього, тому що це означатиме перехід у зовсім інший стан війни, відносин зі світом тощо. І так Росію різні країни на різних рівнях визнають країною-терористом.
Перехід до хімічної зброї – це припинення всього. Якщо буде встановлено застосування хімічної зброї у східноєвропейській країні, це вже відсилання до Гітлера, який мав величезні, неймовірні арсенали хімічної зброї. Причому досить ефективні. Проте навіть коли Берлін був уже оточений, він не дав команду використовувати хімічну зброю. А міг би пустити снаряд і накрити одразу дві тисячі людей.
Чому? Бо з усіх боків його задушили б газами. В усіх були арсенали хімічної зброї. Тоді полетіли б авіаційні бомби, начинені хімічними речовинами. Тоді б війна закінчилася протягом години. Це був би кінець війні та кінець населенню. Миттєвий.
– Фактично те саме, що і з ядерною бомбою.
– Фактично так. Ти її застосовуєш, але застосувавши її проти тебе, тебе просто знищують. Тебе більше нема.
Актуалізація теми про те, що неприпустиме розв'язання ядерної війни, передбачає і актуалізацію теми неприпустимості застосування хімічної зброї як забороненої, зброї, якої ні в кого не повинно бути.
У Сирії застосування хімічної зброї було закамуфльовано у вигляді застосування самим Асадом. Росія ніколи не брала на себе відповідальність за це, крім фосфорних бомб і касетних боєприпасів.
Звісно, у цьому житті нічого відкидати не можна. Але зараз вони вважають, що бомбардуванням, ударами по критичній інфраструктурі України вони можуть досягти бажаних цілей.
Безумовно, це геноцид, це підпадає під визначення геноциду. Інакше це трактувати неможливо, оскільки цілями є цивільне населення та інфраструктура, що забезпечує його життя. Можна сперечатися про масовість, але в цьому випадку це ознака, що кваліфікує, а не інша характеристика. Вони проголошують це метою.
Ось, наприклад, Небензя, виступаючи вночі (у ніч на 24 листопада. – Ред.) у Раді безпеки ООН після звернення туди України, заявляє: так, ми це робимо. Чому? Тому що постачання західних озброєнь загрожує тим, що Київ може напасти на Москву.
Вони визнають, що це роблять. А по інших об'єктах влучають ракети, бо їх збивають українські засоби ППО. Ось не треба збивати ракети, і тоді мирне населення не буде гинути. Це геть цинічні формулювання, які не скасовують ціни за геноцид.
Щодо настроїв у Росії. Здебільшого ці заклики ми чуємо через пропагандистські джерела. Причому це не тільки не приховується – це прокламується. До речі, це є публічна сторона питання, за яку пропагандисти несуть відповідальність. Це перше.
Друге – у Держдумі сидять "шістки", які озвучують порядок денний, який формується у Кремлі. Вони не самостійні, проте тією ж мірою несуть відповідальність за застосування таких озброєнь і по тих цілях, по яких воно застосовується.
Безперечно, публічна сторона доводить цю провину. Але де той інститут, який може їх покарати? Де той судовий орган, який зможе сформулювати звинувачення? Його нема. Як знайти силу, яка б могла зупинити це і покарати за це? Це залишиться проблемою назавжди.
– Є такий депутат держдуми від путінської "Єдиної Росії" Федоров. Він заявив про те, що Вірменія є "незаконною державою з проявом русофобії" і щодо цієї країни необхідно "вирішувати питання". Чи припускаєте ви, що Путін вирішить розпочати ще одну війну, щоб нівелювати свої невдачі на українському фронті?
– Він би хотів, але можливості для цього гранично обмежені. У тому, що вони розглядають Вірменію як складову союзної держави, немає жодних сумнівів. Тепер Москва робить зусилля, щоб замінити Пашиняна на лояльну постать. Називають Рубена Варданяна, який очолив уряд Нагірного Карабаху. Це типовий московський шахрай.
Я думаю, Кремль таки піде шляхом розгойдування політичної ситуації та зміни влади у Вірменії, тому що відкривати ще один фронт – це гранично погіршити ситуацію. Я не думаю, що вони мають такі можливості. Вони вивели звідти свої збройні сили.
Уявити нову витівку з війною я не можу. Але Пашинян повівся відверто ескалююче, відмовившись підписувати проєкт декларації колективної безпеки ОДКБ. Безумовно, це дуже розлютило Кремль. Це реакція саме на поведінку Пашиняна.
Вірменія поки що продовжує залишатися незалежною державою з дуже хитким суверенітетом. Але ми знаємо, як поводиться Росія. Буде якась реакція.
Але це колос, що розвалюється, тому що приблизно тієї ж позиції дотримується і Казахстан. У Кремля не вистачить збройних сил, щоб усіх утихомирити.
– Розвал так званої СНД уже близький?
– СНД – це взагалі фантомний проєкт. ОДКБ певною мірою міг вважатися суб'єктним утворенням. Так, безперечно, процес розвалу йде.
– Довго чекати, поки зовсім розвалиться?
– Все відбудеться за наслідками війни. Навіть Лукашенко озвучив це на ОДКБ. Він заявив, що доля ОДКБ вирішиться за підсумками війни в Україні. І він має рацію.
– Так-так, і що Білорусь опиниться "під уламками", якщо Росія програє.
– Якщо Росія програє, взагалі нічого не залишиться. Жодних ОДКБ, СНД. І велике питання, чи Росія буде в тих межах і в тому геополітичному масштабі, в якому вона існує зараз. Якщо її повернуть до кордонів 1991 року, внутрішні процеси закриють всю геополітичну стратегію нинішнього Кремля. Буде вже не до того. Там почнеться таке, що не дай бог.