Блог | Чому такий популярний день смерті Сталіна

Я був вражений тим, як багато друзів "відзначало" в фейсбуці 5 березня. Нічого подібного я в попередні роки не бачив. Схоже, це, скоріше, відгук на сучасні події, а не роздуми на історичну тему. Простіше кажучи, суспільство думає сьогодні про те, як можуть відбуватися зміни в тоталітарних і авторитарних режимах, а не просто згадує з радістю, як пішов з життя кривавий тиран минулої епохи.

Я не беруся, звичайно, оцінити мотивацію кожного, хто згадував позавчора про те, що тирани не вічні, але, думається, перелом у свідомості стався в минулому році під впливом подій у Білорусі. На тлі постійних оптимістичних заяв, що режим Лукашенка практично упав, що він нині слабкий, як ніколи, і не може довго триматися при повному відторгненні з боку народу, поступово наростають песимістичні уявлення, згідно з якими авторитарний режим зміниться лише після фізичної (а не політичної) смерті вождя.

Яким би не був активний народ, яким би не був старий і безпомічний вождь, ймовірність трансформації при його житті поки що невелика. Білоруські події показали нам, що падіння автократії відбувається в результаті складного комплексу обставин, а зовсім не тому, що народ виходить на площу.

Саме в зв'язку з цим таку велику увагу стали сьогодні приділяти спогадами про смерть Сталіна. Мені здається, що російське суспільство поступово налаштовується на довгий шлях до демократизації, болісно розлучаючись з ілюзіями. На словах багато це ніколи не визнають і весь час будуть говорити, що ось-ось станеться диво, і режим впаде. Але за непрямими ознаками ми побачимо більш реалістичні оцінки.

Це, звичайно, сумно. Але краще важка правда, ніж постійний самообман. Боюся, багато хто з тих, хто вчора ще вірив в близьке падіння автократії, впадуть сьогодні в апатію і взагалі відмовляться від надій на свободу. А відмовлятися не треба, оскільки твереза оцінка ситуації говорить, що Росія буде вільною країною. Але свобода ніколи не приходить чарівним чином.