Блог | Російська "цивілізація" напередодні агонії

Свого часу президент Борис Єльцин тільки спробував трохи послабити імперську хватку, і це мало не спровокувало розвал Російської Федерації. Не тільки Кавказ, "заворушилися" й інші провінції, Татарстан, Башкиростан і так далі. Імперська система управління – це той стрижень, на якому тримається сучасна Росія.

Тому Кремль не здатен відмовитися від зовнішньої і внутрішньої агресії. Оскільки, як тільки він від неї відмовиться, – імперія може розвалитися на слабкі шматки територій.

Втім, імперія, яку будує Путін, попри усю свою позірну схожість, кардинально відрізняється від класичних імперій минулого.

Читайте: Що відрізняє українців від росіян

Давні імперії, додаючи загарбані силою землі (в силу сільськогосподарського укладу економіки), ставали більш багатшими, ніж були до того.

А ось додавання землі і населення, не дивлячись на всю пропагандистську істерію навколо цього, призводить лише до зубожіння Росії.

Не говорячи вже навіть про санкції за Крим і Донбас, але і колишні "завоювання" доводиться утримувати, а не знімати ренту.

Особливо вражаючим є "ефект Чечні", яка просто вимагає данину від Російської Федерації, і постійно її отримує. За часів СРСР росіяни заявляли, що їм вже набридло утримувати інші республіки (що й забезпечило підтримку Єльцину), але зараз охоче підтримують "приєднання" чужих територій, які потім змушені утримувати, а потім знову завойовувати.

У Путіна все могло вийти у часи феодалізму, нині ж Росія отримує результати прямо протилежні.

Читайте: Путін не безсмертний. Росія - напередодні палацового перевороту?

Якщо трохи пригадати російську історію, то російський імперіалізм міг би розраховувати на якійсь успіхи в століття пищалей і гладкоствольних рушниць, але чим більше просувався технологічний прогрес, то справи йшли все гірше.

Адже імперія за своєю суттю раціональна. Як тільки експлуатація колоній стає невигідною імперії, вона в кінцевому підсумку відмовляється від них.

Нинішня Росія не отримує доходу від васалів і з окупованих земель. Цілком навпаки. Раціональне мислення годі і шукати. Тут спрацьовують генетичні завойовницькі інстинкти з XIII–XV століть.

Занепад Російської імперії зримо і відчутно розпочався з Кримської війни середини ХІХ століття. Бойове зіткнення з технологічно просунутим противником призводило до катастрофічних наслідків.

Читайте: Російський диктатор Путін так нічого і не зрозумів

І фактично була лише одна перемога Росії у війні з абсолютно одряхлілою Туреччиною в 1877–1878 роках.

Решта провали, або виграші у війнах з відсталими народами. Навіть перемога у війні з Німеччиною була забезпечена на 50 відсотків Сполученими Штатами.

Американці самі понесли неймовірно великі втрати в повітряній війні з німцями, але таки "переламали хребет" Люфтваффе.

І як наслідок, в "пил рознесли" більшу частину німецької промисловості, а заодно підняли "СРСРрівську економіку" по Ленд-лізу.

Читайте: Путінський патріотизм – це коли тебе б’є ОМОН, а боятися потрібно НАТО

Росія ніколи не була вдячна тим, хто їй допомагав у скрутну хвилину. Хоча невідомо, в якому стані була б Російська Федерація, якби не західна економічна допомога і підтримка.

Але в Москві тільки підсміювалися над наївністю Заходу. Адже там повірили у те, що ось так раптом "імперія зла" (після розпаду СРСР у 1991 році) буде здатна перетворитися на адекватну нормальну країну.

Імітування "геополітичного прозріння" Росії привело до влади Путіна у 2000 році. Після чого потрібен був лише час, аби в Кремлі повернулися до колишніх стандартів агресії.

І якщо іміджевий фасад Росії – Москва (як і в часи сумнозвісного Радянського Союзу) – хоч якось розбудовується, її інфраструктура модернізується, то пересічні росіяни у глибинці, як жили у своїх похилених хатинках, так і живуть. Та й далі жити будуть, а це сумне і похмуре видовище.

Читайте: Путінська Росія на порозі нового ГКЧП

Очевидно, що в ідеалі демократичний світ хотів би бачити стабільну, процвітаючу, мирну і неагресивну Росію.

Але якби собі на хвилину уявити, що правління Путіна могло б закінчитися вже завтра, то й тоді Росія не може перетворитися так відразу з держави з авторитарними методами управління на нормальну країну.

Нікуди само по собі не подінеться непримириме ставлення до інакомислячих, демократії, національних меншин, а головне виплекана протягом століть попередниками імперська бундючність.

Москва не збирається перейматися всякими там ліберальними цінностями. А можливість незалежної судової влади і адміністрування на основі верховенства закону, в Кремлі сприймають дуже скептично.

Читайте: "Фейсдублери" Путіна: так можна президентити безкінечно

Тому представники західної цивілізації, основи якої фактично були закладені "Великою хартією вольностей" 1215 року, котра є першою "неписаною" конституцією Англії і традиційно вважається першим юридичним документом, в якому закладено основи концепції прав людини й створено передумови для утвердження свободи і верховенства права, не здатні зрозуміти імперського мислення російських еліт.

Бо навіть слабку і урізану копію "Великої хартії вольностей", в якій були б прописані закони та обов’язки, що веде до порозуміння між собою різних соціальних груп і політичних сил в західній цивілізації, навряд чи можливо реалізувати в Росії.

Росіяни народилися в країні, яка представляла іншу політичну і правову "цивілізацію". І не сама людина народжується авторитарною, а цивілізація, котра перебуває в певному стані політичного та правового розвитку, робить її такою.

Варто пригадати, що після розпаду СРСР, в часи президенства Бориса Єльцина, у Росії все ж таки був шанс вирватися із замкнутого кола авторитаризму і рушити по ліберальному західному шляху.

Проте великомасштабна корупція під час забезпечення несправедливої приватизації на користь посткомуністичного правлячого класу, призвела до економічної кризи, наслідком якого і став прихід до влади Путіна.

І як показав негативний досвід всіх 20 років путінського правління, Росію неможливо інтегрувати в такому політичному форматі у світову цивілізацію.

Так, Російська Федерація є найбільшою (поки що) за територією країною в світі, але держава, основою проведення міжнародної політики якої в ХХІ столітті є територіальна експансія, не має майбутнього.

"Кремлівський парадокс" полягає в тому, що там щиро вважають, що Росія ніколи не зможе бути в безпеці, доки сусідні країни є незалежними.

З чого логічно випливає, що Росія не може бути мирною, бо це загрожує її безпеці. Але, з іншого боку, Росія ніколи не зможе бути процвітаючою, допоки не стане мирною.

На жаль, авторитаризм має глибоке коріння не тільки в релігійній та політичній культурі росіян, а й в більшості еліт і населення в цілому.

Авторитарний і ревізіоністський режим Путіна – це, по суті, не що інше, як дзеркальний відбиток російської національної ментальності.

Імперська агонія Російської Федерації перетворює її, образно кажучи, на вмираючого "звіра", який з останніх сил намагається наостанок нав’язати світу поза своїми кордонами стандарти нової "гібридної холодної війни", яку Москва розв’язала, напавши на Україну.