Блог | Зустріч президентів: хто основний зрадник?

Враховуючи, що сьогодні мейнстрім обговорювати вчорашню зустріч і пресуху двох президентів – Трампа і Путіна, то я не можу обійти увагою цю тему.

Але, в цьому блозі я напишу не про результати зустрічі. Хоча б тому, що про них достеменно ніхто не знає – переговори відбувались "тет-а-тет". А все, про що вчора-сьогодні обговорюють – це не більше, ніж спроба інтерпретації (грунтовної чи поверхневої, але інтерпретації) слів та міміки президентів, висловлених на прес-конференції. Чи роздуми, хто кого більше "кинув", запізнившись на зустріч.

Тут про інше. Чотири роки поспіль ми з нетерпінням очікуємо того, що нашу долю порішають Путін з Обамою, Трампом чи якимось наступним президентом США. Можна тисячу раз кричати "зрада!" американцям чи називати "х..лом" Путіна, але ми не повинні забувати: в США свої інтереси, у Росії – свої. А ми як цуценята дивимось, як наші інтереси будуть вирішувати "дорослі господарі"? А дійсно - які у вас очікування? Що американці дотиснуть Росію і будуть захищати нашу територіальну цілісність? Чи може в когось ще є очікування, що російські танки принесуть стабільність в Україну?

Читайте: Резонансна заява Трампа: чи зблизяться США і Росія

Я колись писав про екстернальність. Це коли відповідальність за власне життя, за все що у ньому відбувається, перекладається на інших. І таке переконання, що все вирішується за нас, властиве більшості українців. Так ось, незалежно від того, як інтерпретувати результати їх зустрічі та плутатись в оцінках "зрада/перемога", ми просто знімаємо відповідальність з себе. Навіть гіпотетично допустивши, що американці "здали" Україну – ви самі погодитесь з таким вибором Трампа? Тобто Ви готові визнати легітимність путінського режиму в Україні лише тому, що американці здали наші інтереси? Або, навпаки, невже на п’ятому році війни, у когось ще лишились сподівання на те, що США надасть таку допомогу, яка б безповоротно і одномоментно поклала край цій війні?

Доки українці не віритимуть у власні сили, їм і залишатиметься бути об’єктом міжнародної політики. Вірити в те що "пощастить", "у шару" чи у "халяву" політичної гри світових лідерів, звичайно можна. Але якщо країна не спроможна чітко позиціонувати власні інтереси і постійно їх відстоювати, межа компромісу між Росією та США пролягатиме і по нашій території, і по нашим інтересам. Якщо, звичайно, такий компроміс по Україні взагалі можливий. Для них ми просто інструмент.

Без відстоювання власних інтересів ми перетворюємось на вболівальників, які вміють махати прапорами і навіть нібито розбираються в правилах гри, але – приймають рахунок матчу таким як зіграли його футболісти. Причому грають якраз футболісти інших збірних.