Блог | Закон про деокупацію VS "Мінські угоди"

Цього тижня минули треті роковини Мінську-2 - мертвонародженого дитя слабкості нинішньої української влади та європейської політики умиротворення російського агресора.

Президент Порошенко, на жаль, не скористався нагодою символічно засвідчити готовність визнати свої помилки й зайняти сильну позицію, підписавши історичний закон про деокупацію на третю річницю мінської ганьби та презентувавши його міжнародним партнерам на безпековому форумі в Мюнхені.

Водночас, правова нікчемність та повна політична безперспективність "мінських угод", схоже, очевидна вже всім в Україні, навіть більшості у владі.

Нелегітимні положення "мінських угод" як політичні домовленості, нав’язані в умовах та під загрозою застосування військової сили і не ратифіковані Верховною Радою України, очевидно не мають жодних правових наслідків та не створюють ніяких підстав для політико-дипломатичного врегулювання, узгодженого з міжнародним правом та Конституцією України.

Тож український парламент нарешті насмілився ухвалити стратегічний закон про деокупацію, яким принципово назвав речі своїми іменами у повній відповідності до принципів і норм міжнародного права і здорового глузду та юридично зафіксував їх. Зокрема, щодо

- збройної агресії Росії та держави-агресора,

- окупованих територій та окупаційної адміністрації,

- бойовиків як нерегулярних підрозділів збройних сил Росії,

- реалізації зафіксованого в Статуті ООН права України на самооборону,

- міжнародно-правової відповідальності Росії і компенсації заподіяної шкоди Україні

та багатьох інших вкрай важливих питань.

Цей закон не лише не містить жодних згадок про неконституційні "мінські угоди", а й по-суті в політико-правовій площині відкидає можливість імплементації в майбутньому їх неправомірних положень, які разюче суперечать міжнародному праву, європейським цінностям та Конституції України.

Як би не викручувалися та не намагалися заперечити це члени президентської команди, продовжуючи беззмістовну мантру про відданість влади "мінським угодам".

Зараз закон знаходиться на підписі у Президента України. Було б символічно, якби президент Порошенко підписав цей закон саме в день третіх роковин Мінську-2 та презентував його положення на Мюнхенській безпековій конференції перед міжнародною спільнотою. Це був би сильний символічний крок в національних інтересах країни, який здатний зробити лише сильний лідер. Однак Порошенко, як і очікувалося, на це геть не спроможний.

Адже наші міжнародні партнери, як це засвідчила й остання зустріч Волкера з Сурковим щодо умов та цілей миротворчої місії ООН на Донбасі, і досі намагаються залагодити проблему російської агресії проти України за наш рахунок, зокрема створивши нам ракову пухлину особливого статусу Донбасу та провівши "вибори" на окупованих територіях за участі амністованих бойовиків як легітимізованих "політиків".

Натомість, західним демократіям слід було б практично довести свою відданість цивілізованим цінностям та верховенству міжнародного права та утриматися від примусу України до виконання примх і забаганок Путіна, стаючи тим самим співучасником злочину збройної агресії.

А Президент Порошенко, схоже, й далі нерішуче намагатиметься всидіти на двох стільцях - мінської ганьби та начебто готовності до рішучої відсічі державі-агресору.

Ухвалений парламентом стратегічний законодавчий акт геополітичної ваги в жодному разі не повинен стати розмінною монетою в цих іграх. Він має бути невідкладно підписаний президентом, швидко і системно імплементований, а будь-які вимоги щодо його ревізії, зокрема на базі "мінських угод", рішуче і категорично відкинуті.

Команда Радикальної партії Олега Ляшка зробить усе, щоб це було реалізоване.