Ярослав Москаленко: після децентралізації Україну чекає шлях об’єднання довкола спроможних громад

"Погнали працювати на результат" – це цитата з допису у соцмережах, де кілька членів штабу "За майбутнє" Київської області побилися об заклад, яким буде підсумок місцевих виборів 25 жовтня.

У інтерв’ю OBOZREVATEL Ярослав Москаленко, голова Київської обласної організації політичної партії "За Майбутнє" сказав: хто з команди вгадає результат – отримає премію після виборів. Але це відверте роз’яснення жартівливої публікації не єдине, що вдалося дізнатись. Цікавіше було почути про втрачені шанси Президента Зеленського увійти в історію і переписати державний устрій країни, про те, хто стоїть за зривом реформи децентралізації і про те, хто ж подарував Януковичу "Межигір’я".

– З 2007 року ви очолювали Вишгородську районну раду. Згодом обіймали посаду голови Вишгородської районної державної адміністрації, а з 2010 по 2012 роки були першим заступником голови Київської облдержадміністрації. Тоді ж ви стали депутатом Київоблради від Партії Регіонів. Не вважаєте, що статус ексрегіонала заважатиме вашому успішному поверненню у велику політику?

– Кожна влада намагалася загнати мене в свої лави. "Слуга народу" – не виняток. Іноді таке "заманювання" мало ознаки шантажу: "хочеш працювати – приєднуйся до нас". Так робили Регіони, Наша Україна, Порошенко і Слуги. І все для того, щоб утримувати владу.

У районну раду я зайшов не як регіонал. 2009 року після першого туру від мене отримав підтримку Віктор Янукович. Тоді Голова Київської обласної державної адміністрації Віра Ульянченко організувала зустріч із Віктором Ющенком. Після Помаранчевої революції сприймав його великою постаттю. Добре пам’ятаю, коли він сказав – краще вкрасти шапку, ніж обдурити український народ у "газових схемах". Він кістьми лягав, щоб тільки не Юлія Тимошенко. Після перемоги Януковича мені запропонували очолити рідний район. Тоді призначання відбувалось по-іншому – був професійний підхід: співбесіди, спецперевірки – від міністра фінансів до міністра Кабінету Міністрів. Після цього документи йшли в Адміністрацію Президента, далі викликали на Банкову, щоб вступити у партію.

Для мене вступ у партію було лише папірцем, який давав можливість робити гарні справи у своїй сфері відповідальності у Вишгородському районі. Наявність партбілета – це просто папірець, і якщо він дозволяв покращити комунікацію із владою і працювати на благо свого району, я не бачив нічого страшного у цьому. Поки влада та партія виконували свої обіцянки підтримувати розвиток району і сприймали, як цінного кадра, все добре. Але як тільки це перетворювалось на шквал директив і настанов, тоді починались конфлікти.

У Київській області мене всі знають: дороги, лікарні, величезна кількість соціально-економічних викликів вимагала уваги. І я за це взявся.

Спочатку треба було сформувати команду. Із самого початку підбору кадрів мені "підсунули" першим заступником водія Януковича. Ось тут відразу ж і виник перший серйозний конфлікт. Позиція в мене була чітка – або я, як спеціаліст, обираю кадри для ефективної роботи адміністрації, або я йду з посади. Кілька разів писав заяви на звільнення. Тричі мене викликали на бесіди, але позиція в мене була чітка – "варягів" не буде в регіоні. Не виключаю, що Янукович і не знав, що тут якийсь голова району вирішив дати йому опір, бо тоді про такі речі "вождю" сказати боялися. "Водію" вже навіть кабінет підготували. У результаті я переміг, бо вболівав за свій край і кожна фахова людина була на вагу золота.

– Сьогодні у верхівки партії амбіції не лише регіональних лідерів. Ваша кампанія загальнонаціонального рівня. Маєте представників у всіх областях, формуєте депутатські списки для територіальних громад. Яка ваша стратегія?

Ми взяли старт як партія загальнонаціонального масштабу. Перше, так би мовити, ЗНО для нас – місцеві вибори. Я розраховую на впливових авторитетних людей, які зайшли в партію, зокрема, й завдяки моїй репутації.

– Тобто команду для Київщини ви формували самостійно?

– Жодної людини не прийшло від Ігоря Палиці. І жодної я не нав’язав. Є люди, яких я персонально знаю. Ми зібралися і відкрили майданчик для вступу в партію. До нас ніхто не біг, бо три місяці тому наш рейтинг був нульовим, навіть у соціальні дослідження партія не потрапила. Це нам дало можливість, не поспішаючи, підібрати якісний кістяк. Ми просто збирали людей за принципом: ми - україноцентристи і хочемо захищати власну економіку. Ми проти зовнішніх впливів та інструкцій щодо того, як нам жити. Ми не хочемо жити в борг і тому ми хочемо припинити цю боргову історію з МВФ. Ми будемо боротися, щоб Україна не стала колонією і донором інших держав. Ось під ці цінності ми й підбирали людей - захищати наше власне, українське.

За всі часи незалежності в Україні не сформувалася політична еліта. У моєму розумінні – це люди, які захищають інтереси країни, економіку, власне виробництво, лікаря, вчителя. Ми ставимо перед собою амбітну ціль - сформувати еліту і зробити його українським національним ядром.

Тому я і кажу, ми йдемо захищати Україну і українське у рівних відносинах з усіма міжнародними партнерами без інструкцій ззовні. Усі міжнародні партнери змушують нас грати в політику і заробляють на цьому девіденти для своїх країн – чи то геополітичні, чи то матеріальні. Україну зробили донором світових економік. Ми стали сировинним придатком. Якщо не зупинимо цього – не матимемо майбутнього.

Лише історія з російським газом, якщо її розібрати – дивує. Ми відмовились від купівлі російського газу. Тепер ми купуємо газ у Словенії. А чий газ ми там купуємо? Уявляєте – російський. Тільки у Словенії на цих поставках заробляють ще кілька країн. Ми фінансуємо всіх: Росію, Польщу, Угорщину, американські фінансово-промислові групи… І далі весь ланцюг витрат, які ми несемо, закладається у величезний тариф для населення. А потім ми будемо йти на умови зовнішніх менторів, наше майбутнє буде страшнішим. Міжнародні партнери примушують нас грати в політику, а самі на цьому заробляють.

Кредитна історія з МВФ ще більше мене дивує - нам пропонують трохи потерпіти. А, може, нам варто знизити податки і дати можливість українській економіці встати з колін? Наша країна показувала економічні дива і у гірших умовах. Правда, тоді нас ще не розривали настільки зсередини мовними, релігійними, національними питаннями. Я кажу про кінець 90-х., коли пенсійний фонд мав піврічну заборгованість по всій країні. Тоді президентом України був Кучма, почала відроджуватись економіка. У 2002 році ВВП показав приріст у 12%. Це був один із найбільших показників у Європі. І тоді нас почали рвати з середини.

– В Україні триває децентралізація, а на місцях люди кажуть, що їм мало повноважень. Можете пояснити, що не так із процесом децентралізації? Чи допоможуть вибори довести до логічного завершення реформу?

– Логічне завершення реформи децентралізації – це повна адміністративна реформа і перехід до парламентської республіки. Із двопалатним парламентом із регіональним представництвом, по дві-три людини від області. Це можуть бути делегати від обласних рад на рік. Це можуть бути обрані виборцями делегати на чотири роки. Але саме такий варіант устрою береже країну від помилок. Адже друга палата має право вето помилкових законів. Токсичне оточення знищує їх. Безмежна влада, гроші, схеми – все це ламає їх. Потрібна противага. І друга палата могла би стати такою противагою, враховуючи усі регіональні інтереси, бо як показує практика, особливо, за останній рік, турборежим недосвідчених політиків наносить нищівний удар як по економіці, так і по населенню.

За всі роки незалежності президентська вертикаль влади продемонструвала, що якого б президента не обрали, після приходу на посаду, доля усієї країни залежить від однієї людини. А всі вони, як правило, сходять із розуму. Тому такі кардинальні зміни є найважливішими на сьогодні.

Я був впевнений, що Зеленський це зробить. Він виглядав нормальною людиною, розмовляв із чиновниками не як президент, а як нормальна людина. Він отримав монобільшість. Один крок був до того, щоб навіки увійти в історію України, зробивши парламентську республіку із двопалатним парламентом. Але цього він не зробив, а це його величезна помилка. Адже парламент прийшов у Раду винятково на його імені. Люди навіть на прізвища кандидатів від СН не дивилися – шукали "Зе" і голосували. Він особисто відповідальний за те, що відбувається зараз у країні, Кабмін і Парламент – це також його зона відповідальності. Ми, українці, цих людей не знаємо.

А поки що у нас просто змінюється адміністративний поділ. Причому, вже встигли наробити купу помилок і залишити дірки на довгі роки вперед. Бо спочатку планувалася дворівнева система влади: обласна і громада. Але в останній момент додали районні ради, з якими не зрозуміло, що робити. Але після виборів це питання ще не раз підніметься.

Це лише початок реформи. Децентралізація не має зворотної дії. Але далі, враховуючи досвід скандинавських країн – Норвегії, Данії, – процес укрупнення буде продовжуватись. Тому що у нас появляться спроможні громади, з’являться аутсайдери, депресивні громади. Вже зараз треба думати, як їм допомагати, тому що основна мета – забезпечити нормальну якість життя для всіх.

– Ходять слухи, що в разі перемоги "ЗА МАЙБУТНЄ" Вас призначать Головою облради Київщини і зможете стати компромісною фігурою для багатьох політсил, погодитесь?

– Мені важко уявити, що на цю посаду прийде політикан, який почне з політичної боротьби, коли боротися потрібно буде з COVID-19 і з економічною кризою.

Тому цей виклик прийму. Тому що після виборів місцеве управління зіткнеться із великими проблемами незакінченої децентралізації, у тому числі, бюджетної. Буду працювати над консолідацією усіх політичних сил для реальної роботи у Київській області і твердо переконаний, що у місцевому самоврядування немає місце "політиці".

– Депресивні громади – це причина дефіциту кваліфікованих кадрів, якості керівників?

– Так, тому що децентралізацію, фактично, на карті України провели працівники відділів архітектури, які діяли згідно з нормативними планами. Вони міряли дистанції для приїзду швидкої медичної допомоги, географію поселень, але фінансову спроможність проаналізували не у всіх регіонах. Точніше, майже ніде.

Хто був більш розумний – діяв. Особливо цим активно займалися громади поруч із Києвом. Тут працює багато технологів, економістів, професійних і досвідчених фахівців. У цьому регіоні обертаються великі кошти і місцева влада чітко розуміє, за що вона бореться.

А є в області села, де голова думав не про те, як вижити після децентралізації країни, а про "рибалку". І от дочекалися, коли вже втрачено принцип добровільності. Бо треба ж було діяти! А в маленькому селі сиділа якась бабця головою села, та й досиділа, тоді як треба було проявляти активність. От і вийшло, що спроможні об’єдналися - і стали більш спроможними, а решту об’єднали примусово, по залишковому принципу.

– Окрім децентралізації, багато критики чуємо щодо медичної реформи. Тим паче, у час пандемії, хвороба не відступила, а Уряд видається розгубленим і діє здебільшого ситуативно, періодично лякаючи другою хвилею COVID -19. Україна переживе черговий карантин?

– Ми навесні зупинили всю країну, підприємці зазнали колосальних збитків. Люди втрачали накопичене і все заради того, щоб гідно зустріти пандемію. Міжнародні експерти говорили, що буде друга хвиля і потрібно готуватись. Уряд почав робити кроки, було створено фонд на 65-66 млрд гривень, заощадили кошти, підготували цілу програму дій, а вона виконана ледь-ледь на 30%. Гроші забрали на "Велике будівництво", більш ніж половину – 36 млрд гривень. До осені взагалі не готові, у тому числі, освітні заклади, як показало 1 вересня. Всі побігли купувати ШВЛ (апарати штучної вентиляції легень). Але ШВЛ – це крайня проблема. Зазвичай, хто на штучній вентиляції – там уже 50/50, та що говорити, кисню немає, кисневих апаратів немає, лікарні переповнені. Ось вам і реформа в дії. Тому ми порушили питання звільнення міністра охорони здоров’я Максима Степанова. Вважаємо, що він має відповісти перед людьми, тим паче, коли є серйозні зловживання.

Не можу не поділитись прикладом Білої Церкви. У лікарні, яка може одночасно прийняти 100 інфікованих на коронавірус, уже рятують 129 хворих. Мер міста діяв на випередження і звернувся до обласної адміністрації, щоб оформити клопотання до НЦЗУ, аби їм профінансували переобладнання й підготовку ще однієї лікарні та, відповідно, збільшили кількість ліжкомісць. Їм постійно відмовляють. Зараз вказують причину, що не зазначили електронної адреси санітарів. Фактично, мера залишили сам на сам із проблемами, без додаткових ресурсів і змусили записувати публічні відеозвернення із закликами допомогти.

А от ще питання до Степанова. Дали доручення зробити відділення "невідкладних станів". Визначили поняття "невідкладного стану" і плану дій для ізоляції і лікування важких хворих. Але далі знову глухий кут, тому що міністерство визначило 5 компаній, які повинні приїхати і атестувати ці відділення. Вартість робіт – близько 50 тис. гривень.

І це вже заробляння "на крові". У всьому світі держави дотують ці процеси, доплачують бізнесу, щоб він пережив кризу. А у нас самі бачите, як - навіть державні заклади не відчувають підтримки. Якщо ви вже робите відділення невідкладних станів і поклали всю організацію на плечі головних лікарів, то навіщо ви їх "топите"? Головні лікарі змушені були бігти до місцевих підприємців, просити про допомогу: випрошувати елементарні речі для лікарень: фарбу, шпалери і т.д. – з горем-пополам робили ремонти, самі готували приміщення, щоб приймати пацієнтів. А тут раптом виявляється, що має приїхати якась людина, просто глянути і сказати: можна працювати, ось вам папірець – ви сертифіковані, а за це треба віддати 50 тисяч гривень. Марення? Так. І тут ключове - міністр сидить мовчки і слова не скаже. Навіщо нам такий міністр?

– Проблема лише в особі міністра? Чи…

– Проблема в непрофесійності всієї влади. От уявімо, ви міністр, вам виділяють на боротьбу з COVID-19 66 млрд гривень і забирають 36 - на дороги. Ну кожен із нас у такій ситуації відразу був би у президента. Якщо президент не чує, тоді б справжній міністр звертався до суспільства. Де Степанов? На ньому лежить політична відповідальність насамперед за людей, які помирають від коронавірусу. Я не бачу від міністерства серйозних кроків і системної роботи, щоб кожна українська родина відчувала себе захищеною від важкої хвороби. Ми сам на сам із цим. А в регіонах ще одна проблема - районні лікарні не фінансують під боротьбу з коронавірусом, люди здебільшого туди і йдуть. Питання не вирішується.

– Люди голосують за програму, принаймні, хочеться вірити, що реагуватимуть не на картинку, а знайомитимуться з ідеологією й обиратимуть справді майбутнє?

– Зараз наш рейтинг формують регіональні лідери. Цифри дуже різняться. Якщо візьмемо Білу Церкву, там мер і його команда балотуються від нашої політичної сили - маємо 40,5%. От, наприклад, у Броварах ми ведемо молоду команду, більшість не була депутатами і у нас там немає кандидата в мери. Така ситуація і в Борисполі, але з молодим і маловідомим кандидатом у мери.Тому в цих містах наша підтримка на рівні 7-8%. Там важлива центральна кампанія і програма партії. Якщо поглянути на рівень місцевих громад, ми поставили за мету ідентифікувати клани і місцевих "рєшал", щоб вони не потрапили в наші списки. Тому наші люди – це реально нові обличчя бізнес-спільноти, керівники підприємств, люди з досвідом, деякі з них досі не публічні.

– Ви згадали про Білу Церкву, Бровари, Бориспіль. Область справді поділена на міста-супутники, які входять до так званої київської агломерації, а є самодостатні й більш віддалені міста, райони, громади. У межах області вкрай різні потреби і погляди на розвиток одного з центральних регіонів України.

Ваша правда, у цих міст різні можливості, різний розвиток. Можу сказати за себе, працюючи першим заступником голови адміністрації, відповідав за соціально-економічний розвиток і завжди робив акцент на вільному доступі до освіти, медицини, до джерел розвитку для всіх – сіл, селищ, невеличких міст. Зараз найбільші потреби мають об’єднані територіальні громади. Тому що влада тепер зловживає процесами децентралізації. Я сам вважав, що потрібно встановлювати дедлайни. Ходив до прем’єра і пропагував дедлайни, але не порушував принципу добровільності. А тепер, після примусових об’єднань, люди звертаються до нас, щоб ми допомогли в комунікації, бо не розуміють, як їм далі вести спільне господарювання. Наприклад, у якомусь селі пройшли громадські слухання, люди знають, що 85% були проти приєднання до конкретної громади. Їх примусово об’єднали, а вони тепер навіть на вибори не хочуть іти, бо не бажають жити в цій громаді. А от ще одна проблема – поясню її на прикладі Полісся. У поліській ТГ проживає понад 5 тисяч людей. Депресивний регіон межує із зоною відчуження. У районній лікарні елементарно немає головного лікаря. Останнього, який там був, ми підтримували як могли, зокрема й матеріально. Але людина не готова миритися з безладом і звільнилась. Як буде жити лікарня далі без фінансів, без лікарів – не відомо, а як люди живуть, страшно навіть уявити.

– Хто ваш виборець?

– Наш виборець – людина, яка вміє аналізувати і думати, креативна меншість цієї держави. Людина, яку турбує майбутнє країни.

– З ким із партій готові об'єднатися, а з ким за жодних умов не готові?

– Після виборів політичні гасла, марші й забіги повинні скінчитись. Ті, хто зараз балотуються в мери, йдуть від різних партій, але кожен знає проблеми свого регіону. Тому потрібно буде об’єднуватись навколо переможця. Починати з непримиренної опозиції – це не наш шлях. Нам вистачає опозиційних рухів, нас ділять мовою, територіями, вірою. Місцеве самоврядування має бути єдиним у поглядах і думках. Закінчились вибори, виграв мер – беремося до стратегії розвитку і підставляймо плече для її реалізації. Буде мер помилятись – скажемо про помилки, але це комунікація. Тому має бути три "к": консенсус, комунікація і компетентність.

– Що будете робити, коли виявиться, що під партійним брендом у місцеві ради зайдуть "токсичні" особи, як це сталося частково зі "Слугою народу"?

– Людей добирали фахово. Але внутрішньопартійний рейтинг вкаже на помилки. Ми багатьом людям відмовили через їхню токсичність. Були помилки, які ми виправили. Наприклад, ситуація із Анастасією Попсуй. Я знав її як фахову і професійну людину. Але я не знав про скандальну сесію, яку вона, як секретар Ірпінської районної ради, проводила по затвердженню генерального плану, коли за дверима була бійка. Замість того, щоб зупинити сесію і не дозволити постраждати людям, вона провела її, рішення попідписувала, а по генплану порушена кримінальна справа і його навіть нема у публічному доступі до тепер. І ми розійшлися. Тепер вона у лавах "Батьківщини". Таких людей до 50 людей, яким ми відмовили.

– Як правило, це викликає хвилю "нападів" на політичну силу

– Як тільки у нас з’явився рейтинг, почалися дуже серйозні атаки. Партії між собою домовлялися і в комісіях голосували так, щоб нас не зареєструвати. Десь ми відстоювали свої права у судах і змушували нас зареєструвати через суд. Десь мені особисто доводилося зустрічатися із вищим політичним керівництвом партій та пояснювати, що це не метод – просто не допускати нас до політичної гри. Діяли вони взагалі "чудово". Територіальна комісія це – колегіальний орган. Ми здаємо всі документи, вони їх розглядають, ставиться питання на голосування і не вистачає голосів. Тобто, не відмовляють, а просто "не набрало питання потрібну кількість голосів".

Окремо виділю історію із Васильковим. Там наші документи спочатку крали, потім знищували, ламали флешки. Потім наші юристи їхали до голови комісії, показували документи, вона ніби все розуміла, клала у сейф, переконувала, що ключ тільки у неї, відповідно, документи в безпеці. На наступних засіданнях комісій, як тільки підходила черга до нас - половини документів на було, сторінки знищені. І так 5 разів - просто нонсенс.

Ми звернулись до ЦВК. Центральна виборча розігнала ТВК. Нова територіальна проголосувала наше питання, але кандидата на голову не проголосували й досі, бо згідно з соціологією, там ми перемагаємо. Ставлять палки в колеса, як тільки можуть. І коли ми навіть через суд намагалися це питання вирішити, приходять члени комісії, у них суддя питає, чому не голосуєте, а вони відповідають – а він вже підстаркуватий. Ну що тут скажеш…

– Вас пов’язують із Межигір’ям. Точніше ходять слухи, що ви причетні до його передачі.

– У моєму робочому офісі висить картина Межигірського Спасу. Сьогодні мене звинувачують, що я причетний до скандальної передачі "Межигір’я" Януковичу. Це фейк. Я звертався до Ющенка і просив його не віддавати Януковичу цих земель. Є такий офіційний лист. Більше того, навіть якби ніяких листів не було, то районні адміністрації займалися розподілом земель у районі. Якщо вам буде цікаво, можете подивитись, хто на той час був головою адміністрації, ы кому можна адресувати ці питання.