Блог | Петро Порошенко програв заслужено

У 2015 році я писав, що варто готувати новий Майдан - у виборчих урнах. Однак навіть не думав, що електоральний Майдан в 2019-му набуде таких форм

У ніч перед другим туром мені наснився сон: до квартири увірвався Володимир Зеленський, за ним гнався натовп. Він просив заховати його, і ми з сім'єю бігали кімнатами у пошуках такого місця. Не вірю у сновидіння. Але такого варіанту розвитку подій не відкидаю, пише Ярослав Грицак для "НВ".

Україна знову може стати жертвою своїх ілюзій. Хоча вона не перша в цьому і не остання. Якраз закінчив читати нову книгу Тімоті Снайдера Шлях до несвободи. Росія, Європа, Америка. Він показує, як російська влада за допомогою ботів і тролів вплинула на результати брексіта і перемогу Дональда Трампа. Йдеться не про прямий вплив або підкупи, а про ефективнішу зброю — створення віртуальної реальності, заповненої фейками.

Читайте: Українці, дива на виборах не буде, не сподівайтесь!

Не кажу, що Зеленський переміг за допомогою Росії. Просто запитую в себе: яку б тактику обрала російська влада в українських виборах? Навіть якщо вплив РФ був мінімальним, команда Зеленського використовувала зброю російського розливу: створення віртуальної реальності, на яку може клюнути більшість населення.

Якщо в 2010-му Україна нагадувала мені літак, захоплений бандитами, то тепер — борт, систему якого перепрограмували хакери.

Можна, звісно, тішитися думкою, що країна, яка пережила бандита, переживе і коміка. Що є противаги і громадянське суспільство. Але коли розповідав про це американським друзям, що непокояться за Україну, вони не вірили. І говорили про Трампа, який послідовно руйнує один інститут за іншим, а вони, його противники, безсило спостерігають. І це в країні, яку ми вважали idiotproof — коли жоден ідіот, який прийшов до влади, не може зламати систему стримувань і противаг.

Читайте: Що я думаю з приводу другого строку Петра Порошенка?

Одних думок замало. Потрібна протидія, осмислена, що спирається на тверду реальність.

Зеленський і його команда перемогли, створивши привабливу віртуальну картинку, але з нею так само, як і з багнетом: ним, казав Наполеон, можна робити все, крім однієї речі — сидіти на ньому. В Україні існують межі, де віртуальна реальність перестає працювати. Є Путін і війна на сході. Загроза дефолту. Високі комунальні тарифи. Масова еміграція.

Петро Порошенко програв заслужено. Так, він намагався вирішити ці проблеми, і в деяких випадках (наприклад, створення армії) робив це успішно. Але водночас не забував і про своє збагачення. Він не переймався через те, що непристойно багатіти в бідній країні. Тим самим створив свою віртуальну реальність — розрив між словом і ділом. Із таким розривом можна правити, проте складно виграти вибори.

Читайте: Україну мали поділити на три частини

Зеленський переміг. Але незаслужено. У нього ще немає жодних заслуг, окрім віртуальних. І він, найімовірніше, посиплеться, щойно питання торкнеться реальних справ. Хотів би помилитися. Готовий терпіти майбутні посмішки і докори, але за однієї умови: якщо в Україні після президентства Зеленського жити стане краще. Втім, це із розряду див, а дива — справа Божа. В людські, особливо в політиці, я не вірю. Так само, як і в те, що Зеленський дотягне до кінця терміну.

Не знаю, як і звідки з'явиться новий президент. Але моя йому або їй порада: варто починати поводитися так, щоб розрив між віртуальною і твердою реальністю був мінімальним.

Це означає, що не можна боротися з корупцією в бідній країні і купувати дорогі квартири. Їздити до Росії і говорити, що жодного разу там не був. Проводити медичну реформу в Україні і лікуватися за кордоном.

Читайте: Українці, ми вже давно жили би в різних державах

Вацлав Гавел у часи значно важчі за наші, писав, що єдиний спосіб перемогти неправду — самому жити у правді. Зараз неправда з'являється за допомогою телекнопки і соцмереж. Тому наше завдання: не дати віртуальній реальності домінувати над собою.

Майбутнім лідерам варто пам'ятати заклик депутата Мустафи Найєма: likes do not count. Не кажу, що потрібно залишити соцмережі. Просто паралельно необхідно створювати реальні мережі-інститути. Навіть якщо такий підхід не спрацює тут і зараз, він дасть ефект. Як писав Антуан де Сент-Екзюпері, єдина справжня розкіш — розкіш людського спілкування. Тому лідер ви чи ні, не пийте каву і не гуляйте в парку на самоті. Завжди є хтось, з ким ви можете зробити це разом. Пам'ятайте про це, гортаючи стрічку в Фейсбуці.

Я бачу два позитивні моменти в перемозі Зеленського. Перший: вона може вилікувати нас від віри в мудрість українського народу. Народ — це віртуальна реальність. У твердій реальності є етнічні та релігійні групи, різні покоління, олігархи, бідні та середній клас. На це мають зважати реальні політики — визначатися, чиї інтереси вони представляють.

Якщо політик говорить від імені народу — він популіст. Слуга народу продукує той же сенс, що і ворог народу, — віртуальні обгортки для політичних цілей.

Так само, як не існує народу, не існує і народної мудрості - автоматичної здатності більшості населення винести правильне рішення. Якби ми йшли народної мудрості, то продовжували б ходити до знахарів, а не лікарям, вірили, що якщо гримить грім, то це по небу летить Ілля на колісниці.

Насправді, більшість схильна помилятися. Помиляємося ми колективно, а пізнаємо індивідуально. Тому потрібно мати мужність словами Франка "проти рожна перти, проти хвиль плисти". Іноді єдиний спосіб бути правим - це знаходиться в меншості.

Другий позитивний момент: перемога Зеленського дає нам можливість посміятися над собою, своїми ілюзіями. У грудні 2015-го я писав, що революція програла і варто готувати новий Майдан — у виборчих скриньках. Не міг передбачити, що електоральний Майдан у квітні 2019-го набуде таких форм. Потрапив пальцем у небо і тепер сміюся над собою.

Якщо це революція, прошу вважати мене контрреволюціонером. Якщо Зеленський — слуга народу, то маю честь бути його ворогом. Радий, що не один. А тому мені ще є з ким піти на каву. І не тільки у Львові.