Блог | Врятувати рядового Марківа. Чому для України – це геополітична перемога

Україна зробила ще один важливий крок до цивілізованої держави. Ми вказали європейцям на "Ахіллесову п’яту" куди б’є російська пропаганда та що будемо захищати свої національні інтереси до кінця.

Сучасний світ є світом гострих конфліктів та протистоянь поміж національними державами, транснаціональними рухами та радикальними рухами всередині окремих країн. На жаль, список глобальних, регіональних та локальних конфліктів у сучасному світі довжелезний. На додачу до традиційних конфліктів вирують культурні, інформаційні та гібридні війни. Навіть усталені демократії потерпають від внутрішнього розбрату та антагонізмів. Приміром, в США білі супрематисти з Proud Boys протистоять Black Lives Matter.

У цьому неспокійному світі хаос бореться з впорядкованістю та керованістю — як свого часу лапідарно та влучно сформулював американський соціолог італійського походження Джованні Аррігі назвою своєї книжки "Chaos and governance in a world system", яку він та його дружина Беверлі Сілвер видали ще у 1999 році, тобто "Хаос та врядування у світовій системі".

І от українській державі вдалося зробити важливий крок від хаосу у напрямі врядування, суверенітету та свого престижу на міжнародній арені. Цим символічно важливим актом є виправдання українського громадянина нацгвардійця Віталія Марківа Апеляційним судом міста Мілана. Чому це є таким важливим для України як держави та суспільства?

Перед тим, як відповісти на це питання, спершу реконструюємо історію Віталія. Понад три роки тому Віталія Марківа було заарештовано в Італії за звинуваченням у вбивстві італійського журналіста Рокеллі під час бойових дій на сході України. На жаль, Італія приймала це рішення керуючись емоціями та бажанням помститися за смерть свого громадянина, а не прагненням встановити істину та відновити справедливість, що було дуже дивним, оскільки італійське правосуддя вважається одним з найкращих в Європі.

Тут у мікрокосмі віддзеркалюється макрокосм, так і у цьому судовому рішенні італійського суду віддзеркалюється весь комплекс суперечностей навколо України, який сформований на Апеннінах в через призму російської пропаганди. Вартий уваги той факт, що в ті часи міністром внутрішніх справ та віце-прем’єром Італії був Маттео Сальвіні – відкритий проросійський політик, який неодноразово відвідував Кремль та вихваляв Путіна. Схоже на те, що суд в місті Павія, який засудив нацгвардійця Марківа до 24 років ув’язнення, вирок писав з оглядкою та скандального Сальвіні.

Італійський журналіст загинув під час конфлікту на території України, але конфлікт цей було інспіровано з зовні. Відтак, складається парадоксальна ситуація. З одного боку реальний конфлікт на території України. З іншого боку — головний "інспіратор" цього конфлікту перебуває за межами наших кордонів та має статус ініціатора гібридної війни, хоча жертви серед українців від цієї "гібридності" цілком реальні та численні.

Віталій Марків став заручником цього переплетіння конфліктів та хаосу. Здавалося, що ми станемо свідком чергової історії несправедливого судового рішення, рішення, яке вмотивовується бажанням призначити винуватця, і звісно на роль такого "винуватця" якнайкраще підійде громадянин держави, яка потерпає від комплексу проблем, тобто України.

Але тут сталося мало прогнозоване. Українська держава не визнала вирок італійського суду першої інстанції. Марків отримав консульську та правову допомогу від України. Ба більше — міністр МВС Арсен Аваков очолив системну роботу з пошуку доказової бази на користь захисту Марківа. Факти свідчили однозначно про неможливість причетності Віталія до загибелі журналіста. Міністр Аваков організував проведення слідчих експериментів та запросив італійських слідчих до України. Запрошення було проігноровано італійською стороною. Тоді, використовуючи доказову базу, яку зібрало МВС України, наша держава подала апеляцію до Апеляційного суду Мілану, який повністю виправдав нашого нацгвардійця. Важко переоцінити це рішення суду, яке стало вислідом консолідованих дій української держави та її представників. Арсен Аваков продемонстрував, що громадянська та військова солідарність це не слова, а мотиватор до конкретних дій, які держава повинні вчиняти з мовою захисту своїх громадян, і зрозуміло першочергового захисту потребують військові, які жертвують собою захищаючи країну. Символічно важливо і те, що керівник МВС Аваков продемонстрував, що командир підрозділу за жодних обставин не залишить солдата напризволяще, а буде боротися за нього до переможного кінця.

Ми також побачили, що і країни Євросоюзу не є землею обітованою де владарюють закон та верховенство права, а пристрасті було притлумлено. Українські політики усвідомили що і ці країни є ареною конфліктів та постійної боротьби. Відтак, ще одним важливим висновком є розуміння того, що партнерство має бути рівноправним, а Україна повинна захищати своїх громадян в тому числі і від несправедливих / необґрунтованих звинувачень, і неважливо звідки ці атаки походять.

Маємо бути реалістами та усвідомлювати, що за роки незалежності в Україні сформувався цілий прошарок людей, які живуть за рахунок того, що демонструють серіальну коліноприклонну поставу по відношенню до західних інституцій. Перемога в апеляційному суді Мілану дала чіткий сигнал європейським партнерам, що Україна буде стояти на ґрунті захисту колективних та індивідуальних інтересів українців на основі системи європейських цінностей і орієнтацією на Європу. Головне в цій ситуації консолідація, системний підхід та критична оцінка тих реалій, які працюють в Європі, особливо в судовій системі.

Ми так само усвідомили, що неможна некритично сприймати жодну країну (чи групу країн) як джерело "благого закону", де наша справа лише мовчки слідувати вказівкам-порадам більш "прогресивних", тобто більш модернізованих держав. Навіть країни Брюсельського ареалу можуть припускатися помилок та вчиняти несправедливо. І завдання України як держави — виправляти це у тих випадках, як жертвою цих помилок і несправедливостей стають громадяни України.

Наостанок, варто перенести наш погляд з Європи до Азії. У 1989 році відомий японський політик Шинтаро Ішихара та засновник корпорації "Соні" Акіо Моріта видали книжку під назвою "Японія може сказати ні!". Загальновідомо, наскільки тісними є союзницькі відносини поміж США та Японією, тим не менш провідний японський політик та капітан індустрії виступили за більшу самостійність країни вранішнього сонця у сфери політики та зменшення беззаперечності американського впливу на Японію. Тобто бачимо, що дружба та партнерство не заперечують суб’єктності країни. І звісно ми не можемо забувати, що та ж РФ напрацювала інструментарій "м’якої сили", яка підгодовується валютними надходженням від продажу вуглеводів до Європи. І ця "м’яка сила" використовується для впливу на ту ж Європу, відтак імперативним для України є працювати над розбудовою свого іміджу/бренду / м’якої сили та їхнього просування у світі. Перемога у справі Віталія Марківа показує, що Україна здатна це робити і робити успішно.