Блог | Воєнний стан в Україні. Вперше та, сподіваємось, востаннє

Понад чотири роки Україна жила у стані гібридної війни з російським окупантом. Гібридність полягає у тому, що незважаючи на окупацію Криму, Іловайський котел, події довкола донецького аеропорту, Україна не вводила воєнного стану. Проводились гібридні дії: з одного боку, запроваджувались АТО, ООС, де гинули від російської зброї кращі сини України. А з іншого боку, відбувалось нарощення товарообігу з Росією.

За такі гібридні дії опозиція не впускала можливостей звинуватити владу у затягуванні конфлікту та лицемірстві. Мовляв, назвіть вже війну війною! Слід зазначити, що звинувачення на адресу влади були цілком виправдані. Особливо, якщо звертати увагу на зростання імпорту з Росії. За даними Державної служби статистики, за січень – вересень 2018 року імпорт з Росії збільшився на 21%.

Читайте: Новая стратегия мира и безопасности: реинтеграция Крыма и Донбасса

Крапку було поставлено після чергової неприкритої агресії Росії у азово-керченській акваторії. Коли катери ФСБ Росії зіткнулись з українськими, відкрили вогонь на ураження та зрештою захопили українські катери разом із екіпажом. Ці ворожі дії стали спусковим гачком для ініціативи введення воєнного стану, якого Батьківщина вимагала ще з 2014 року. Вже вночі 25 листопада РНБО зібралась на екстрене засідання для обговорення введення воєнного стану. Після засідання РНБО, Президент України підписав відповідний Указ та передав його до парламенту на затвердження.

Читайте: Новая стратегия мира и безопасности: Будапештские гарантии

Парламентарі оперативно зібрались на екстрене засідання, однак затверджувати Указ про воєнний стан у редакції, що подав Президент відмовились. Парламентарів та громадян обурило, що Президент вирішив запроваджувати воєнний стан по всій країні з обмеженням конституційних прав громадян, та ще й на 60 діб. А це означало, щонайменше відтермінування президентських виборів.

Лідери парламентських фракцій погоджувались з необхідністю оборони країни, але зазначали, що воєнний стан варто вводити на окремих територіях. Зокрема, лідерка Батьківщини Юлія Тимошенко висувала вимоги про збереження конституційних прав і свобод , оголошення воєнного стану тільки в областях, що межують з ворогом та обмеження воєнного стану 30 днями. Також, саме Тимошенко вимагала надання реальних повноважень військовим, аби ті мали можливість ефективно боронити нашу землю. Лідер радикальної партії Олег Ляшко під час виступу заявив про необхідність звконодавчо закріпити дату президентських виборів 31 березня 2019 року. Таку позицію підтримав і Олег Березюк, Голова фракції Сомопомочі у парламенті. Вікторія Сюмар, що виступала від імені Народного фронту заявила, що воєнний стан варто обмежити 30 днями, аби вибори відбулись вчасно. Заступник голови фракції Опозиційного блоку Олександр Вілкул припустив, що бажання Президента ввести воєнний стан продиктовано бажанням зберегти владу, а сам воєнний стан варто було запроваджувати раніше, коли на це були більш вагомі підстави.

Читайте: Новая стратегия мира и безопасности: юридический фронт

Зрештою, після обіцянки президента не згортати конституційні права до старту сухопутної операції, парламентарі підтримали введення воєнного стану у 10 областях строком на 30 діб. Окремої уваги тут заслуговують дії Батьківщини, оскільки Тимошенко як лідер президентських перегонів є найбільш зацікавленою у збереженні дати виборів. Але жодного слова про дату виборів Тимошенко у своїх промовах не сказала. Очевидно, що цим Тимошенко показала народу свої пріоритети: безпека, обороноздатність та інтереси людей. Батьківщина є найменшою фракцією парламенту, але її послідовна та безкомпромісна боротьба забезпечила, що введення воєнного положення не торкнеться більшості українців. Без поиції Батьківщини, Президенту би вдалось переломити парламент, аби той ухвалив рішення про введення воєнного стану на всій території з одночасним позбавленням конституційних прав і свобод вільних українців.