Блог | Ви ще не панікуєте? Тоді ми йдемо до вас: як проросійські канали працюють над мізками українців

Паніка, хаос і страх – саме таку реальність ми мали б зараз, якби протягом року влада не закрила групу каналів Медведчука і нещодавно Мураєва. І саме тому боротьба з проросійськими медіа в Україні абсолютно на часі та виправдана, якщо ми не хочемо і далі пожинати те, що маємо зараз на Донбасі. Не важко уявити, що протягом року (з моменту закриття 2.02.2021) транслювалося б на каналах холдингу Медведчука. Ліквідація NewsOne, 112, Zik і наразі НАШ суттєво знизила градус інформаційно ворожої навали, перемістивши рупори в інтернет.

І, може, й на краще, що всесвітня мережа досі дійшла не в усі закутки нашої держави. Тому що тверезо і холодно думати, на жаль, це не про більшість українців, як би прикро це не звучало. І саме ця частина громадськості, на відміну від європейських країн, де таких меншість, масово йде наперекір рішенням влади, якими б навіть хорошими вони не були б. Починаючи від вакцинації населення, фіскалізації ФОПів, розмитнення євроблях і закінчуючи закриттям проросійських каналів.

І під час загострення на кордоні вся сутність антиукраїнських медіа, які ще залишились, проявилась знову. Показовими були останні три тижні, коли з'явились перші повідомлення про можливу евакуацію з України членів родин спершу американських дипломатів, а далі й інших країн. Ось тоді у проросійських ЗМІ почалися жнива. Вони вже навіть не соромились і просто ділились інформацією один від одного, згуртувавшись в один пул: "Путін нападе, всі втекли і кинули українців, наше спасіння – лише підписання "Мінська".

11 лютого в Берліні Єрмак не підписав документи, Путін "продовжував нападати" на нас через неназвані американсько/британсько/німецькі джерела у ЗМІ. Через деякий час це все заперечувалось на офіційному рівні, але ж це вже не так цікаво – аудиторію "прикормили". І навіть меседжі про те, що інформаційна кампанія про напад спеціально розроблена в США для тиску на Путіна, уже не мали значення.

Час ішов, на сайтах закритих ТБ, у телеграм-каналах вони відпрацьовували свій сценарій, розганяючи паніку. Наприклад, окремо повідомляли про кожну країну, яка вивозить своїх дипломатів і закликає виїхати громадян. Навіть Сомаліленд не обійшли увагою, але пізніше абсурдну згадку про частину бідної Сомалі прибрали, відредагувавши повідомлення.

Далі все працювало як по нотах – накручування істерії і висміювання теми створення загонів тероборони в українських містах, критика можливостей України щось зробити в цьому протистоянні, відео і фото військ, які вже нібито майже під Києвом, і навіть сіяли сумніви обстрілу дитячого садочка в Станиці Луганській. І частина населення, яке легко піддається паніці, таки повірила та обривала телефони рідних із Києва, сходу і півдня з запитаннями, "коли ви виїжджаєте", адже вже всі втікають.

У той же час столиця і більшість регіонів, на які першочергово мав напасти Путін, жила своїм життям. Не вдалося цього разу розкрутити скуповування продуктових запасів у магазинах. Публікація меседжів із фото з кількох супермаркетів, де бабусі розкупили акційний товар, не принесла бажаного результату. Як і дообідні фото порожньої столиці в неділю. Намагались запустити повідомлення про обвал гривні та шалений курс іноземної валюти. При цьому вони упустили суть: долар так реагував на новини, і успішно падав при позитивних сигналах.

Що дратує найбільше? Не питання по десятому колу від знайомих: "Ну що у вас там чути?". Не "поради" малознайомих людей збирати валізку, закуповувати продукти, бо ж "Росія вже банк крові на кордоні розгорнула". А те, що це не скоро припиниться.

Я повністю за свободу слова, але не у вигляді, який шкодить нашій державності, єднанню і миру. Вже пора припинити йти на поступки і чекати, що воно саме все розрулиться, і люди прийдуть до національної ідеї рано чи пізно. Її треба виховувати, й інколи методи будуть жорсткими.

На початку 1950-х років в Австрії лише 49% населення ідентифікували себе з окремою нацією і 46% називали себе німцями. І тільки події Другої світової війни змусили переглянути бачення державності й змінити пріоритети. І за допомогою правильних кроків в економічній, культурній і політичній сферах через 30 років цей показник становив 80%. Австрійці з часом усвідомили себе частиною європейської сім’ї, відкинувши імперсько-монархічні традиції і думки про величну націю.

У нас ситуація трохи інша – ми маємо під боком сусіда, який намагається постійно повернути Україну у "велику державу" і тримати під контролем.

І поки ми не обрубимо щупальця гідри, які ворог давно й успішно запускав у наші свідомості, формуючи казочку про "адіннарод", ми не зможемо рухатись далі. Інформаційна війна в сучасному світі не поступається збройній агресії. Відмінність у тому, що від війни будуть людські втрати, а від інформаційних атак – втратимо націю і країну.

І як писав Гаррі Гаррісон, паніка – річ хороша, але заважає згадати, що головою не тільки їдять.