Блог | Українські політики вдаються до екстремістської риторики

В Україні вже відбулися деякі серйозні реформи, зокрема, створення електронної системи закупівель ПроЗорро, реструктуризація прогнилих банків і фундаментальні реформи у газовому секторі. Попри це, країна все ще потерпає від повсюдної корупції та неадекватно функціонуючої судової системи, через яку затримується розгляд гучних справ проти чиновників, яких звинувачують у корупції.

У цьому середовищі політики усіх переконань наввипередки проголошують, що саме вони є справжніми лідерами у боротьбі з корупцією. Це не є чимось поганим; їхні зусилля ілюструють здорову політичну конкуренцію, яка відбувається в конституційних, парламентських і електоральних рамках. Це, ймовірно, забезпечить поступ у створенні нового антикорупційного суду та у покращенні ефективності роботи прокуратури, поліції та нещодавно утвореного Національного антикорупційного бюро та Державного бюро розслідувань.

В Україні утворилося завоїсте, надзвичайно конкурентне політичне середовище, в якому політичні лідери часто схильні до перебільшень і популізму. Процес реформ аж ніяк не є простим чи чітко окресленим. Але в цілому він відбувається у контексті правомірного демократичного дискурсу, великою мірою критичного до уряду та Президента.

Читайте: "Секс не сравнится": Саакашвили признался в своей одержимости

Однак дедалі частіше політики, яких колись вважали відповідальними діячами, дрейфують у бік екстремістської риторики, не пропорційної до серйозних проблем, що існують у політичній системі України. Ці висловлювання, на жаль, наразі починають супроводжуватися погрозами насильства від груп, які часто є озброєними і неодноразово помічені у схильності здійснювати вплив позаправовими методами.

17 жовтня біля парламенту коаліція організацій розпочала протест з вимогами ширших і швидших реформ. Після того, як цей протест, в якому брало участь декілька тисяч людей, скотився до фізичних нападів і залякування парламентарів, більша частина членів коаліції – до якої входили провідні опозиційні партії, націоналістичні групи та антикорупційні ГО – відкликала свою підтримку цих протестів. Наразі протестна група налічує не більше ніж 50-100 осіб, які розташувалися на вулиці біля парламенту; на вихідних це число збільшується до близько тисячі демонстрантів.

Покинуті багатьма своїми колишніми партнерами по коаліції, групи, що лишилися, тепер перейшли до дедалі радикальніших заяв, які, схоже, мають на меті підготувати грунт до повстання. Ця риторика супроводжується закликами до використання сили і насильства щодо держави – занепокійливий сигнал того, що деякі політики, які починали діяльність в межах законослухняності, нині вийшли далеко за ці межі.

Конкретно йдеться про трьох політиків, які є провідниками маленької групи, що збирається під парламентом, і які стали виголошувати виразно підбурливі заяви. Один із них – Міхеїл Саакашвілі, колишній Президент Грузії та губернатор Одеської області, який наразі очолює Рух нових сил; інші двоє – парламентарі з поважної центристської партії “Самопоміч”, Семен Семенченко і Єгор Соболєв, які наразі очолюють маленьку групу, яку вони називають Рухом за визволення України від олігархів та зрадників.

Нижче наводяться приклади їхніх недавніх заяв. Усі ці заяви було зроблено з 26 по 28 листопада; їх взято з відеороликів, розміщених на YouTube, Facebook і вебсайтах організацій.

Міхеїл Саакашвілі:

“Порошенко робить режим путінського стиля”

“Або ми знищимо їх, або вони нас…”

“Організоване злочинне угрупування, яке захопило контроль [над] державою…”

“90 відсотків генералів Генштабу не здатні захищати Україну; це колишні випускники російський військових вишів”.

“Порошенко разом з генералами Генштаба будує армію чисто радянського зразка”.

“В Україні не будують збройні сили – в Україні будують поліцейську державу”.

Семен Семенченко:

“Мародери при владі…”

“Порошенко і вся [ця] мерзота […] має піти геть в українські в’язниці”.

“Ми будемо […] використовувати […] офіційно зареєстровану зброю, усі засоби самозахисту. […] Я особисто як депутат беру на себе цю відповідальність”.

“Порошенко і його поплічники мають сісти до в’язниці. Усе їхне майно має бути конфісковано”.

“…злочинна неукраїнська влада…”

“…ми в окупованій країні; на нас можуть здійснюватися напади […] і ми будемо захищатися”.

Єгор Соболєв:

“Все це робиться у закритому процесі, як у часи Сталіна. Навіть у сталінські часи не завжди було так”.

“Частина ветеранів боротьби за незалежність сказали хлопцям, що вони захищатимуть їх зі зброєю в руках… Я це сказав головам Національної поліції та Служби безпеки… Це може розпалити процес фізичного усунення тих, хто відповідальний за репресії”.

“[Колишній президент] Віктор Янукович порівняно з Петром Порошенком був дилетантом у репресуванні та маніпулюванні суспільством”.

“Двійники Путіна, які правлять Україною…”

Можна лише з жалем дивитися на таку швидку деградацію політичної риторики політиків, які зібралися навколо прапору Саакашвілі. Якими б не були недоліки української політичної системи, їй далеко до авторитаризму, і ці погляди дуже далекі від відповідальної критики у системі, в якій є значні можливості для мирного протесту та політичної боротьби.

Відповідальні українські політики, західні дипломати та інші, хто регулярно спілкувався з Саакашвілі, Соболєвим і Семенченком, мають заохотити їх знизити політичну температуру їхніх заяв. У суспільстві з десятками тисяч бійців, які повернулися з фронту, розроблення наративу про те, що влада нелегітимна та складається з агентів іноземної держави, – це рецепт хаосу і насильства. Україна, яка поступово реформується, витримуючи при цьому атаку Росії, не може дозволити собі розкіш проігнорувати екстремістську політичну риторику.