Блог | Стратегічний майданчик Росії в Україні: куди дивиться влада?

Останнім часом ситуація на Азові прикувала увагу не лише українського соціуму, а й стала об’єктом уваги міжнародних інституцій.

Давайте спробуємо подивитися на ситуацію під різними кутами зору.

Після окупації Криму, РФ системно, аргументовано та багатовекторно реалізує стратегічні проекти на території автономії, вкладаючи в них шалені кошти – енергетичний міст, Керченський міст та автомагістраль "Таврида", "перезавантаження" суднобудівних підприємств Криму та суміжних з ними підприємств на випуск воєнних кораблів та катерів за російськими проектами, "гібридна" окупація Азову та перешкода морській економічній діяльності України, фактично грабіжницькі вилов морепродуктів та викачка вуглеводнів на українському континентальному шельфі.

Читайте: Море не прощає помилок нікому, навіть владі

Така стратегія "російської величі" є вагомим і демонстративним аргументом не лише для України, а й для всієї світової спільноти.

Тому і з ситуацією на Азові, все значно простіше, бо він не є стратегічним майданчиком для РФ. Це всього лиш "тактична акваторія" для опрацювання форм і способів "гібридної війни на морі", які, до речі, можуть використовуватись РФ в любій акваторії, де може виникнути потреба в просуванні та захисті її національних інтересів.

Головним геополітичним меридіаном для РФ є протистояння східному флангу НАТО. І це протистояння носить не лише військово-політичний характер, воно має і економічне забарвлення (від автора – реалізація стратегічного проекту "Північний потік – 2" та "Турецький потік" в обхід ГТС України. Тобто виключення України з "газово-енергетичної гри" або примус до "сговорчивости").

Читайте: Российская агрессия на Азове: есть ли шанс ее отразить?

В противагу розгортанню військових баз НАТО в Польщі та Румунії, РФ посилено угруповання та сформовано ракетну за носіями "триаду" в Криму та ведеться активна військово-морська діяльність в акваторіях Чорного, Азовського, Балтійського та Середземного морів. Все частіше лунають заяви про формування авіаційної бази в Білорусі.

РФ не відмовляється від геополітичного лідерства і військовий аргумент використовує в якості "маятника" для розкачування ситуації.

Для такого, за ударними можливостями, угруповання, Чорне та Азовське моря це лише ближня зона дій. Приціл РФ більш стратегічний – Близький Схід, Північна Африка, Каспій, Балтика та Балкани.

І все це за проміжок часу, який еквівалентний з терміном діяльності нинішньої української влади. Тому й виникає питання: "А якими ж реалізованими стратегічними проектами може похвалитися післямайданівська Україна?".

Яка ж наша відповідь РФ?

ЇЇ можна охарактеризувати так – втрачена ініціатива, запізнілі рішення та "биття по хвостам".

Читайте: Проблеми на Азовському морі: закономірність чи результат ігнорування владою викликів та загроз з морського напрямку?

Не вже не зрозуміло, що паперовими проектами та тактичними кроками (передислокація двох катерів та двох суден забезпечення) з пафосним інформаційним супроводом з темників "говорящими головами в погонах і без погон" ситуацію не виправити (від втора – чого варте рішення РНБО від жовтня поточного року про формування воєнно-морської бази на Азові до кінця року. Як можна приймати рішення на рівні держави, які не можливо виконати?).

Замість того щоб шукати "ключі від проблеми та вікна можливостей" виникають чергові передвиборні паперові продукти – будівництво Чорноморсько-азовського суднохідного каналу.

І це на п’ятому році війни!

Дійсно, ідея будівництва каналу не нова. Про неї мріяли англо-французькі компанії після перемоги над Росією в Кримській війні 1853-1856 років, барон Врангель, влітку 1920-го, щоб убезпечити Крим від навали більшовиків, керівництво гітлерівськоїНімеччини після окупації Криму в 1942 роціі, в кінці кінців керівництво СРСР в кінці 70-х (від автора – загальна довжина каналу (Перекоп – Чонгарський пролив – залив Сиваш – Арабатська стрілка) складає близько 120 км, ширина – близько 100 м та гли бина – 10-15 м) .

За задумом проектантів Чорноморсько-Азовський суднохідний канал дозволитьвирішити два завдання:

1 завдання – напряму з’єднати порти Чорного та Азовського морів, що значно спростить морські перевезення, які сьогодні ускладнені з причини дій РФ як в Керченській протоці, так і в Азовському морі;

2 завдання - канал розглядається як бар’єрна перешкода у разі наступальних дій з Кримського напрямку (від автора – в березні поточного року питання участі турець ких компані й у будівництві Чо рноморсь ко-Азовсь кого каналу обговорювалось під час зустрічі президента Туреччини Реджепа Эрдогана з президентом Украї ни Петром Порошенко) .

Очевидно, що глибокі економічні розрахунки та часові показники реалізації цього проекту можуть балансувати з неспроможністю України до самостійного будівництва та складністю "заходу" інвесторів з політико-військових та економічних мотивів.

Питань багато, ось окремі з них, наприклад:

з військової точки зору – у разі проведення РФ повітряно-наступальної операції з кримського напрямку, канал не є перешкодою для літаків і крилатих ракет, а далі у разі її успіху можливості десантно-висадочних засобів та інженерних переправ противника дозволять йому подолати цю перешкоду без опору;

з економічної точки зору – крім спрощення морських перевезень треба продумати можливості соціальних (людських) та економічних комунікацій між "островом Крим" та материком.

Крім того, треба враховувати політичні та реінтеграційні складові в аспекті кримських українців та татар, які залишилися на окупованій території і не мають можливості переміститися до континентальної України, і це на фоні відсутності державної стратегії по реінтеграції Криму.

Але, знову і знову, повертаюсь до питання системної державної морської політики, яку черговий раз пробують підмінити ось такими паперовими кроками.

Це що, чергова маніпуляція свідомістю людей?

Інколи задають собі питання: "Скільки ж років треба системно і безперервно діяти, щоб відродити морський та річковий потенціал України?".

А разом з тим зрозуміти, що морський кластер України є державоутворюючим.