Блог | Розрив дипвідносин з РФ, або Чи можна бути трохи вагітною

"Україна не може розірвати дипломатичні відносини з Російською Федерацією у першу чергу через гуманітарні питання", – наводить один із сайтів заяву заступника міністра закордонних справ України Євгена Єніна. А далі пряма мова: "На даному етапі ми керуємося насамперед гуманітарним аспектом. Кілька десятків тисяч громадян України, які перебувають на консульському обліку, сотні тисяч громадян України, які з тих чи інших міркувань відвідують або змушені відвідувати державу-агресора, це не тому, що вони люблять Росію і не визнають агресивну поведінку Росії. А тому що у них є в дуже поважному віці родичі, які теж потребують їх уваги".

Прочитав. Протер очі. Прочитав удруге. Потім побачив те саме на іншому сайті. Не з᾽ясовуватиму тут, який серед цих тисяч відсоток тих, хто провідує родичів, а який тих, хто вирушає до Москви на гастролі чи для участі в ток-шоу. Не про це йдеться.

Як відомо, один персонаж Мольєра дуже здивувався, що все, що не вірші – проза, а все, що не проза – вірші. Тож невтаємниченим, а водночас і панові Єніну хочу нагадати про існування двох фундаментальних документів міжнародного права – Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1963 року та укладеної за місяць перед тим Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 року.

Стаття 63 першої з цих Конвенцій має назву "Розірвання дипломатичних або консульських відносин". Ключовим словом тут є прийменник або, оскільки розірвання дипломатичних відносин не означає автоматичного розірвання консульських і навпаки.

Далі ще цікавіше. Стаття 5 другого документу називається "Консульські функції" і містить їхній вичерпний перелік. Не повторюватиму всі, означу лише деякі: захист у державі перебування інтересів представленої держави та її громадян… видача паспортів і проїзних документів громадянам представленої держави або віз чи відповідних документів особам, які бажають поїхати до представленої держави… надання допомоги та сприяння громадянам (фізичним та юридичним особам) представленої держави… виконання обов᾽язків нотаріуса, регістратора актів цивільного стану… охорона інтересів громадян (фізичних та юридичних осіб) представленої держави у випадку спадкоємства… представництво або забезпечення належного представництва громадян представленої держави в судових та інших закладах держави перебування… тощо.

Отже, по-перше, дипломатичні та консульські відносини – це різні речі, і розірвання одних не тягне за собою розірвання інших. Про це, зокрема, чітко говорить пункт 3 статті 2 Віденської конвенції про консульські зносини: "Розірвання дипломатичних відносин не тягне за собою ipso facto розірвання консульських зносин".

По-друге, згадані гуманітарні питання належать якраз до сфери консульських відносин і не є підставою для продовження з державою-агресором відносин дипломатичних.

Світова практика знає прецеденти підтримання консульських зносин за відсутності відносин дипломатичних. Так після революції 1979 року Британія призупинила всі дипломатичні відносини з Іраном, а британське посольство відновило роботу в цій країні 1988 року. Згодом, у листопаді 2011 року, демонстранти розгромили посольство Британії в Тегерані, почалася евакуація співробітників, а в грудні на вимогу Британії її залишили всі іранські дипломати. Роботу в Тегерані посольство Великої Британії відновило лише в серпні 2015 року. При цьому інтереси Ірану в Лондоні представляв Оман, а інтереси Великої Британії в Тегерані Швеція.

А ось інший приклад. Дипломатичні відносини з Ізраїлем СРСР розірвав у червні 1967 року, а відновив у жовтні 1991 року, буквально перед тим, як піти в небуття. Інтереси СРСР в Ізраїлі всі ці роки представляла Фінляндія, інтереси Ізраїлю в СРСР – Нідерланди.

Розірвання дипломатичних відносин з державою-агресором розставило б крапки над "і". Дало б чіткий сигнал і українській громадськості, і світовій спільноті про те, що йдеться саме про агресію, а не про "конфлікт на Сході України". Але для цього потрібна політична воля. А гуманітарні питання тут ні до чого.