Блог | Росія – велика ракова пухлина в організмі планети. Чим швидше світ це зрозуміє, тим більший шанс не програти
27 березня був Міжнародний день театру. Вперше його відзначали 27 березня 1962 року, шістдесят років тому. Отже цьогорічний день театру ювілейний. Я згадав про це лише ввечері.
І одразу згадав Юру Шевченка. Одного з найталановитіших і найсвітліших людей у моєму житті. Автора музики до численних театральних вистав, дев'ятиразового лауреата театральної премії "Київська пектораль". Юру Шевченка, який помер кілька днів тому у київській лікарні. У столиці України, де він, як і я, народився, і яку зараз обстрілюють російські фашисти.
Я згадав актрису Молодого театру Оксану Швець, яка грала колись Шарлотту у виставі "Переслідування та вбивство Жана-Поля Марата..." за перекладеною мною п'єсою Петера Вайса. Оксана загинула під час ракетного обстрілу Києва російськими фашистами.
А ще я згадав незнайомих мені людей, які ховалися від іншого обстрілу російських фашистів і загинули в приміщенні Маріупольського драматичного театру.
Нічого цього не згадав американський театральний та оперний режисер Пітер Селларс, якому цього року випала честь звернутися до міжнародної театральної спільноти з нагоди професійного свята. Пізно ввечері, зацікавлений, чи буде згадана Україна в цьогорічному посланні, я знайшов у Інтернеті текст Пітера Селларса. Текст ряснів пафосними загальниками, про війну там не йшлося.
Ті, хто досі вважають, що це тільки наша війна, помиляються. І коли держсекретар США каже, що усунення Путіна не є їхньою метою, він також помиляється. Звісно, якщо каже те, що думає. Бо те, що відбувається зараз в Україні, не російсько-українська війна, а війна цивілізацій.
У відсталої на кілька століть від цивілізованого світу Росії погана генетика. До того ж, Росія - прабатьківщина сучасного державного тероризму. Його предтечами були Бакунін, Лавров, Ткачов, "Народная воля".
Коли кажу про російський фашизм, то маю на увазі не лише згадки сучасників про спілкування Муссоліні з Леніним і, звісно, не те, що на Капрі майбутні вожді мали спільну коханку. І не загальновідому участь Російської визвольної армії в Другій світовій війні на боці нацистської Німеччини. Йдеться передусім про зафіксовану численними міжнародними документами спорідненість тоталітарних режимів.
В добу СССР Москва дестабілізувала світ, підтримуючи комуністичні партії та революційні рухи. Тоді йшлося про комуністичний інтернаціонал.
Особливістю постсовєтської Росії є те, що при владі там не партії (потрібні лише для декорації) і не олігархи (при всьому їхньому впливі), а спецслужби. І вибудовують вони інтернаціонал іншого штибу, створюваний з країн-ізгоїв. Росія - це велика ракова пухлина в організмі планети. Режими Лукашенка, Асада, Кіма, Мадуро тощо - її метастази.
Тоталітарні режими краще мобілізовані, ніж демократичні країни. Тому чим довше демократичний світ сприйматиме події в Україні як локальний конфлікт, а не як війну цивілізацій, тим менше у нього шансів цю війну виграти.
