Про Конституційний Суд, нарадчу кімнату та українську землю

Суддя КСУ Сергій Сас

Юристи звикли, що судові рішення приймаються "за зачиненими дверима", часто – у т. зв. нарадчій кімнаті, таємниця якої охороняється законом. Напевно, правила про нарадчу кімнату виникли не на рівному місці - можливість суду прийняти рішення у фаховій дискусії без стороннього впливу є дуже важливою для винесення судом законного і обґрунтованого рішення, про що протягом останніх днів неодноразово наголошували різні судді Конституційного Суду України.

Конституційним Суд – це не суд у суворому розумінні цього слова, втім, принаймні за зовнішніми реквізитами він намагається бути на нього схожим. Слово "суд" у назві, мантії, нагрудні знаки, судовий розпорядник – все це покликане створити враження, що йдеться саме про орган судової влади. Є в Конституційному Суді України й нарадча кімната – як певне приміщення в будівлі по вул. Жилянській, 14.

А от таємниці нарадчої кімнати в Конституційному Суді України немає. Раніше вже неодноразово мали місце випадки "витоків" інформації про те, яке рішення планує прийняти Конституційний Суд України у тій чи іншій справі. Іноді вони відповідали дійсності, іноді – ні. Втім, ніколи таки витоки не пов’язувалися (принаймні, прямо) з діями певних суддів.

Відео дня

Але 4 листопада 2020 року сталася безпрецедентна подія – не якесь анонімне джерело, а чинний суддя Конституційного Суду України, колишній депутат Верховної Ради України багатьох скликань, багаторічний заступник голови фракції "Батьківщина" у Верховній Раді України Сергій Володимирович Сас виніс на суд громадськості проект рішення Конституційного Суду України за конституційним поданням 46 народних депутатів України (здебільшого його колишніх колег по фракції) щодо офіційного тлумачення норм Конституції України про право власності Українського народу за межі умовної "нарадчої кімнати".

Більш того, пан Сас переніс його у максимально публічну площину, опублікувавши проект у "Дзеркалі тижня". Мотиви, з яких це зроблено, для мене не зовсім зрозумілі. Припускаю, що шановний суддя прагнув почути сторонню думку з приводу рішення. Можливо, він не впевнений у його обґрунтованості. Хочу вірити, що це саме так, і що публікація проекту не має на меті, скажімо, створення "переговорного ресурсу" для торгів у питанні про подальшу долю Конституційного Суду України і його членів.

Як Уповноважений Президента України, не можу залишитися осторонь обговорення проекту рішення Конституційного Суду України, перенесеного суддею Сасом у публічну площину. На мій погляд, побоювання (якщо вони мали місце) судді Саса щодо якості проекту рішення небезпідставні.

Проект рішення займає 56 сторінок тексту, і характеризується багатьма суперечностями, а також логічними та фактичними помилками. Загалом, навіть по стилю документ мало нагадує інші рішення Конституційного Суду – у нього більше спільного з програмними документами та публічними промовами представників тієї політичної сили, яку тривалий час представляв у парламенті суддя Сас.

На щастя, потреби в аналізі усього наведеного тексту немає. Для того, щоб показати рівень його обґрунтованості, достатньо просто порівняти ключові положення передбаченої проектом резолютивної частини рішення із положеннями Конституції України – Основного Закону нашої держави.

Отже:

Про Конституційний Суд, нарадчу кімнату та українську землю

Сподіваюся, кожен може сам зробити висновки з наведеного. Чорне – це чорне, а біле – це біле. І цього півсотнею сторінок тексту не змінити.

Безумовно, судді Конституційного Суду України при тлумаченні Основного Закону мають керуватися своїм розумінням права і власною правосвідомістю. От тільки у випадку, коли текст рішення Конституційного Суду України прямо суперечитиме Конституції України, перед кожним громадянином постане вибір: що застосовувати – Основний Закон чи його тлумачення Конституційним Судом України? Як на мене, вибір тут буде зробити не важко.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.