Блог | Право на вибір: лакмус демократії та зрілості духу

Сьогодні Україна відзначає Міжнародний день прав людини. Дуже цікавий день. З одного боку, це згадка про ступінь міцності демократичних цінностей держави, з іншого — тест на рівень свідомості кожної людини, рішучості в будь-яких умовах та ситуаціях користуватися правом на вибір — єдиним правом, якого ніхто не може позбавити та відібрати.

Правосуддя не має кордонів

Якщо розглядати питання прав людини більш глибоко, не зосереджуючи увагу виключно на недосконалості законів, корупції в судах, правоохоронних органах та іншому негативі, можна побачити інший бік медалі. Особливо я бачу тисячі людей, які, незважаючи на, здавалося б, тотальну несправедливість, насильство, переслідування, не опускають рук та не прогинаються перед системою. Я бачу, як ці сміливці безстрашно приймають виклики, наполегливо захищають власні права і врешті-решт одержують блискучі перемоги. І найцінніша з них, як на мене, в усвідомленні простої та стародавньої як світ істини — добро перемагає зло! Завжди! За будь-яких умов!

Правосуддя не має державних кордонів. Як не можуть бути обмежені будь-якими зовнішніми чинниками основоположні права, що відрізняють мислячу людину від тварини: право на вільне волевиявлення, віросповідання, а головне — право на вибір. Повторюю, це єдине право, якого нас ніхто не може позбавити! І саме це право визначає, яким є сьогодні та буде завтра життя кожного з нас.

Так, сучасна Україна, на жаль, не відповідає стандартам цивілізованого світу щодо захищеності прав людини. Але правда в тому, що ці стандарти дуже часто не спрацьовують у будь-якій країні. Суть в іншому: якщо людина зробила вибір бути ВІЛЬНОЮ ЛЮДИНОЮ, вона обов’язково знайде правосуддя!

Через терни до зірок

Останніми роками дедалі більше громадян України звертається за захистом своїх прав до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Якщо 2019 року на розгляді ЄСПЛ перебувало 8 850 справ українців проти України, що складає 14,8% від загальної кількості звернень, то вже 2020-го — 10025 позовних заяв (16,7%). Зі 109 справ, які було розглянуто 2019 року по суті, у 66 випадках ЄСПЛ визнав Україну винною в порушенні прав людини. Уже 2020 року ЄСПЛ визнав Україну винною у 82 із 86 розглянутих справ. Другий рік поспіль ми міцно утримуємо третю сходинку світового антирейтингу щодо дотримання прав і свобод людини після Росії та Туреччини.

Для повноти картини цікаво подивитися, які права людини в Україні порушуються найчастіше. Ось дані ЄСПЛ за 2020 рік:

— Свобода та особиста недоторканність — 49 рішень.

— Нелюдське поводження — 29 рішень.

— Порушення права на ефективний засіб юридичного захисту — 18 рішень.

— Надмірна тривалість судового провадження — 16 рішень.

— Порушення права на справедливий суд — 10 рішень.

— Порушення права на захист власності — 10 рішень.

— Неефективне розслідування — 8 рішень.

На які думки наводить подібна статистика? Особисто я сприймаю її двояко. З одного боку, ці цифри кажуть про відсутність в Україні реальних результатів реформ, на які з державного бюджету витрачено сотні мільярдів гривень. Але з іншого боку — це яскраве свідчення того, що дедалі більше українців прокидається, розплющує очі ментальної свідомості та самостійно, без сподівань на державу, змінює правила життя, наповнюючи навколишню реальність духом вільного вибору — духом чесності та справедливості. І я переконана в тому, що поступово завдяки саме цим людям змінюватиметься і держава. Урешті-решт, у країни не залишиться іншого вибору, ніж сприйняти вибір свідомого суспільства.

Перші прецеденти

І знаєте, що я хочу сказати наостанок? Зміни вже почалися! Наведу один, на перший погляд, дрібний, сумнівний з точки зору життєздатності, але дуже показовий та надважливий приклад. Я б навіть сказала, що це прецедент, який у подальшому може змусити український уряд добре міркувати перед тим, як ухвалювати відверто антиконституційні рішення, зазіхаючи на основоположні права людини.

На Сумщині Роменський міжрайонний суд визнав незаконним наказ директорки ЗОШ № 2 про відсторонення від роботи невакцинованої вчительки Ганни Поліщук. У своєму позові педагог послалася на Європейську конвенцію з прав людини, яка забороняє дискримінацію за будь-якими ознаками, та на статтю № 25 Кодексу законів про працю в Україні. І ці доводи вщент зруйнували накази МОЗу разом із Постановою Кабміну про примусову вакцинацію, на юридичній сумнівності яких я неодноразово наголошувала.

На свідому людину тиснути неможливо. Держава має поважати право на вибір своїх громадян. Але ще раз підкреслю: це станеться лише тоді, коли громадяни насміляться користуватися цим правом!