Блог | Помилка агента Земана: у розрахунку Кремля є нюанс

"Так, це анексія. Але вона вже сталась, і це варто визнати та змиритись - ми ж не хочемо великої війни у Європі?" - сказали західні лідери у 1938 році, коли Гітлер анексував Судети, а трохи згодом окупував всю Чехію та перетворив на "протекторат Богемія-Моравія".

"Так, це окупація. Але вона вже сталась, і це варто визнати та змиритись - ми ж не хочемо великої війни у Європі?" - повторили вони у 1948, коли Сталін зробив у Чехії комуністичний переворот і доєднав її до радянської "тюрми народів".

Втретє ті самі слова прозвучали у 1968, коли Брежнєв танками задушив "Празьку весну".

Вчора їх повторив чеський президент Земан стосовно Криму. Напевно, в цей момент він відчував себе таким само мудрим та виваженим, як ті лідери Заходу, котрі тричі зраджували його країну і віддавали її окупантам. Цікава іронія історії...

Читайте: Новости Крымнаша. Крым не продается!

Втім, певно Земан вважав себе значно кращим за "папєрєдніків": він же запропонував Європі не задурно визнати "Кримняш", а виторгувати для України матеріальну компенсацію збитків. За окуповану Чехію ні Гітлер, Ні Сталін, ні Брежнєв не платили ні шеляга, тож Земан мабуть вчувається великодушним.

У російських дипломатів є режим "ну-ми-ж-з-тобою-все-розуміємо…". Цей режим вмикається у неофіційній обстановці, зазвичай за чаркою, коли кремлівський посланець вимикає режим "кам’яна пика", перестає завчено транслювати офіційні меседжі від Лаврова, і нібито "довірче" ("ну тільки ти мене не цитуй, щоб у мене проблем не було..") починає "від себе" транслювати інші меседжі – ті, які ще не озвучує офіційна Москва, але які слід "обкатати" та перевірити, як їх сприйматимуть "цільові аудиторії", зокрема українська. Це б навіть виглядало переконливо, якби різні російські дипломати в різний час і в різних країнах "від себе, по секрету" не транслювали б одні й ті самі тези, часто навіть дослівно сформульовані.

Читайте: Відповідь Земану: Крим не продається!

Саме в такій обстановці я понад рік тому вперше почув тезу про "матеріальну компенсацію" Україні за Крим. "Птєнци гнєзда Лаврова" не змовляючись, кожний "від себе" пояснювали, що "ну ти ж розумна людина, ти ж чудово знаєш, що повернути Крим тепер Росія ніколи не зможе, а от заплатити може, і дуже навіть багато…". Звучала і дослівно озвучена Земаном теза про "компенсацію родовищами нафти та газу", і поки не озвучена ним "пакетна пропозиція" про обмін Криму на Донбас "з доплатою інвестиціями", і ще декілька варіацій на цю ж тему: ой, вибачте, трохи незручно з Кримом вийшло, але ж тепер вже все одно так буде, то візьміть грошима, і проїхали-забули, "мижебратья"…

Вже більше року я чекав, хто ж і коли зробить цю тезу з "довірчої" офіційною, і хто обкатає її не у інтимній обстановці, а публічно – так, як Жириновський озвучує "від себе" найбільш непристойні пропозиції Кремля на кшталт розділу України між сусідніми державами. Отже, ця сумнівна "честь" випала Земанові.

Читайте: Говорил, говорю и буду говорить, что Крым - это Украина

Перша реакція аудиторії показала, що розрахунок Кремля не абсолютно дурний: ніхто з солідних європейських парламентарів не заперечив Земанові, навпаки, дехто назвав його "мудрим". В цей самий день голосування за "пуйлотолєрантну" кіпріотку проти старого литовського "яструба"-антирадянщика показало співвідношення "земаністів" та справжніх європейців – приблизно два до одного на користь агентури Пуйла. Здавалося б, нас "зливають" вщент, шансів на перемогу у нас не більше, аніж у 1938-68 у чехів, тож час брати компенсацію грошима, поки Москва не передумала і хоча б це пропонує… Але як у старому анекдоті, "єсть нюанс".

І я зараз навіть не про моральний аспект проблеми та нашу відповідальність за залишених під окупацією співгромадян – про це багато сказано без мене, можу не повторюватись.

Суто з цинічно – прагматичної точки зору пропозиція Пуйла, озвучена з чеським акцентом, могла б бути не абсолютно неприйнятною, якби не одне "але". Якби Росія оголосила Крим "найнезалежнішою у світі народною республікою", визнала півострів як окрему державу та уклала б з нею всілякі угоди – суто теоретично питання компенсацій можна було б хоча б обговорювати (для уникнення непорозумінь: особисто я все одно вважав би це неприйнятним, але зараз я не про етичний бік питання). Але Пуйла підвело нахабство – він офіційно "прийняв" Крим до складу РФ. І от з цього моменту доля півострова перестала бути питанням українсько-російських стосунків.

Дрібний гебешний опер відчув себе історичною фігурою, і перетнув ту червону лінію, яку після смерті Сталіна не перетинав жодний політик Європи чи Америки. Він зазіхнув не просто на шмат України, а на сам Світовий Порядок, встановлений після Другої Світової великими державами та непорушний з того самого часу – аж до 2014-го.

Гельсінкські угоди 1975 року лише остаточно і довічно легалізували консенсус, який існував у світі щонайменше за два десятиріччя до того: війна війною, а кордони – непорушні. Холодна війна була насправді ой якою гарячою, бої СРСР та США велись десятиліттями на десятках фронтів, сторони безжально клали тисячі своїх солдатів та мільйони мешканців країн "третього світу", яким судилося стати театрами бойових дій світового протистояння – але в жодному з випадків не йшлося про зміну кордонів та територіальні претензії. На кону завжди стояли цілі країни, де світові гравці намагались поставити "свій" режим, ці країни після перемоги однієї зі сторін залучались до відповідного військового блоку – але ніколи не поглинались і не включались до території імперій. Сторони не відривали шматки на користь інших країн, і навіть якщо якісь країни як Німеччину, Корею чи Вьєтнам розривали навпіл між двох блоків, то офіційно кожна половина вважала себе "цілим", а другу половину – тимчасово окупованою, формальні ж межі країн, що склались після 1945, вважались священними та непорушними. Цей консенсус дотримувався всіма більш-менш серйозними гравцями, навіть другої та третьої "ліги", і лише зовсім нерукоподатні диктатори у екс-колоніях інколи воювали з сусідами "за межу".

Коли Туреччина окупувала північний Кіпр, вона офіційно оголосила його "незалежною державою", і лише так цю анексію "проковтнули". Ізраїль в ході справедливих оборонних війн кілька разів вщент розбив агресивних арабських сусідів, зайняв низку "трофейних" територій – і за півстоліття так і не зміг легалізувати це надбання. Навіть найближчі союзники Ізраїлю в цій ситуації тяжко зітхали та розводили руками: вибачайте, друзі, ми цілком на вашій стороні, але ж непорушність кордонів – то святе, як би ми вас не підтримували де-факто, де-юре змушені поважати формальні межі, визначені ООН… Югославським республікам дозволили воювати більше п’яти років, об’єднуватись та роз’єднуватись – а от змінити межі між ними так і не дозволили за жодних обставин. І тут раптово Пуйло приймає Крим до складу Росії…

Виклик кинуто не нам, а повоєнному Світовому Порядку та світовим лідерам. На кону не Крим, і навіть не Україна – на кону майже відкрита божевільним гебешником "скринька Пандори", в якій сховані сотні кривавих конфліктів за переділ кордонів у світі, зокрема десятки війн у Європі.

Це розуміє Пуйло, розуміють серйозні лідери Заходу – і не розуміє дрібна агентура Газпрома на кшталт Земана.

Його аргумент про "небажання великої війни" - не лише боягузство, але в першу чергу грандіозна помилка. Помилка, яка стане трагічною, якщо Європа пристане цієї думки.

Дотиснути Росію, в той чи інший спосіб змусити її повернути нам Крим – от єдиний спосіб уникнути тої самої великої війни у Європі, якої так бояться всі ссикливі земани від Лондону до Маріуполя. І справа не лише в тому, що апетити агресора зростають поки йому продовжують потурати, це лише одна частина проблеми. Не факт, що світова війна почнеться саме з російської агресії в котрійсь із країн, куди Кремль обов’язково полізе, якщо йому зійдуть з рук Україна та Сирія (хоч звісно така ймовірність висока) – важливіше, що буде створено прецедент. Якщо Пуйлу вдасться безкарно поламати Світовий Порядок, те саме автоматично стане дозволено Ердогану, Орбану, Качинському, Ле Пен – і так аж до останнього Ким Чен Ина. Світ перетвориться на той самий кривавий хаос війн без правил, яким він був до того, як дві великі держави наповнили його ядерною зброєю, та у жаху від сотвореного виробили спільні правила виживання, головне з яких – непорушність кордонів. Тільки тепер світ став значно швидшим та "тіснішим", в час нинішніх технологій регіональні конфлікти стрімко зіллються у світову війну, і як співає старий добрий Шевчук, "трєтья міровая будєт ломовая…". Ось справжня ціна "спокусливої" пропозиції Земана.

Так що не варто подумки підраховувати ціну "відступного" за Крим – ця ціна надмірна та зависока, бо дорівнює ціні третьої (чи то четвертої, це вже як рахувати…) світової війни. Сподіваюсь, у Європі вистачить розумних голів, для яких це очевидно. Зрештою, це потрібно в першу чергу самій Європі. Нам набагато гірше вже не буде, а от батьківщині агента Земана та країнам, депутати від яких радо зустріли його "мудру" пропозицію, дуже навіть є що втрачати.