Блог | "Північний потік-2" і формула Штайнмайєра: Україна втрачає позиції

Основним наративом останніх тижнів стало емоційне: "Нас зрадили!", "Сполучені Штати Америки й Німеччина домовилися за рахунок українських інтересів, Путін переміг". У цьому ключі в нашому інформаційному просторі обговорюють дві новини: можливу імплементацію "формули Штайнмаєра" та добудову німецько-російського газогону "Північний потік-2". Помірковані коментатори закликають українців дорослішати. Мовляв, нам і так багато допомагали. Не можна розраховувати на безкінечну підтримку там, де йдеться про великі гроші. Експресивні експерти радять визнати, що Україна залишилася наодинці. А владці сиплять погрозами то щодо розвороту в бік Китаю, то обіцянками поговорити з президентом США Джо Байденом на підвищених тонах, – пише Лариса Волошиня для Gazeta.ua.

Дорослішати, щоб упоратися з кризою, – слушна порада. Але в умовах загрозливої геополітичної війни країні потрібно бути послідовною. Що ж сталося?

На спільній пресконференції з президентом України Володимиром Зеленським канцлерка Німеччини Анґела Меркель заявила: "Нам потрібна імплементація "формули Штайнмаєра" в українське законодавство. Хочемо, щоб у цих регіонах були проведені вибори". Ці слова сприймаються як останній реверанс німецької лідерки в російський бік перед відставкою.

Про погодження Україною "формули Штайнмаєра" 1 жовтня 2019 року заявляв саме президент Зеленський – на зустрічі Тристоронньої контактної групи в Мінську під час обговорення розведення військ у Петрівському та Золотому. "Хочу окремо поговорити про найбільшу страшилку останніх тижнів під назвою "формула Штайнмаєра". Це одне-два речення, ось і все. Тимчасовий закон про особ­ливий порядок місцевого самоврядування в ОРДЛО, відомий у суспільстві як закон про особливий статус Донбасу, починає діяти на постійній основі – за умови, що там відбудуться місцеві вибори, проведені згідно з Конституцією та законодавством України. А також після публікації звіту ОБСЄ, що голосування відбулося за міжнародними нормами демократичних виборів", – пояснив тоді президент. Пообіцяв імплементацію "формули" в новий закон про особ­ливий статус Донбасу. Новину про офіційне узгодження документа Києвом повідомили російські ЗМІ. Москва наполягала, щоб під ним стояли підписи представників України та маріонеткових проросійських урядів ЛНР і ДНР. Київ наполіг, щоб "формулу" узгодили окремими особистими листами на адресу ОБСЄ від представника України та республік про те, що вони погоджуються з її імплементацією. Тодішній голова МЗС України Вадим Пристайко вказував на ще один момент у погодженому в Мінську сценарії. Висновок про відповідність виборів законодавству даватиме не Україна, а спостережна місія Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ. "Ми нібито їй довіряємо, але розуміємо ризики", – пояснив він.

Зауваження експертів, що особливий статус Донбасу, на який погодився президент, фактично означає створення на окупованих територіях автономії, ігнорували. Або висміювали. І дарма. Адже стався фундаментальний зсув українських переговорних позицій. До заяви Зеленського Україна погоджувалася на впровадження закону "Про особливості місцевого врядування в окремих районах Донецької та Луганської областей". Після – на особливий статус. Особливості дій місцевої влади на територіях та особ­ливий статус цих земель – докорінно різні речі.

Наслідком "формули Штайн­маєра" стане розкол українського суспільства, що задовольнило би Кремль повною мірою. Але до чого тут Меркель? Коли вона говорить про необхідність імплементації цих норм, то лише нагадує президентові його необачні обіцянки. Хіба не українські владці у своєму русі до миру за будь-яку ціну ввели у переговорну фортецю "формульного коня"? Хіба не президент Зеленський у промовах нарочито плутав статус територій зі статусом місцевого врядування, чим давав росіянам змогу заявляти, що Україна погодилася надати окупованим районам особливий статус? А згадати заяви українського представника в ТКГ Вітольда Фокіна про "автономію Донбасу". Що це, як не підігравання російським планам?

Угода між США та Німеччиною щодо "Північного потоку-2" – ситуація того ж ґатунку.

Українська влада довго говорила про збитки через втрату транзиту. Й отримала від Бай­дена та Меркель обіцянку грошей. За оприлюдненими документами, Німеччина надасть Україні 200 мільйонів євро фінансової допомоги. Ще 70 мільйонів євро Берлін зобов'язується спрямувати на реалізацію двосторонніх українсько-німецьких проєктів у галузі енергетики. Крім того, США й Німеччина створять фонд обсягом не менше одного мільярда доларів для інвестицій у перехід України на відновлювані джерела енергії та підвищення енергетичної безпеки.

Ще є зобов'язання Німеччини вжити заходів у разі спроб Кремля використовувати трубопроводи як зброю проти України. От тільки "Північний потік-2" має геополітичне військове, а не фінансове значення. Його добудова розв'язує руки Росії щодо повномасштабної війни з Україною. Чи передбачені в угоді між США та Німеччиною заходи, якщо Москва посилюватиме агресію? Ні. Говорили про гроші – отримали гроші. Саме українська влада зміщувала акценти. Навіть всерйоз розглядала поновлення прямих поставок російського газу в Україну.

23 липня речник президента РФ Дмитро Пєсков заявив, що Газпром готовий транспортувати газ через територію України після 2024 року "за умови економічної доцільності й робочого стану української ГТС". Звучить, як погроза. Підривання електромереж, газогонів і нафтопроводів було улюбленою тактикою російського тиску на Грузію, Азербайджан та інші пострадянські країни. Представники української влади не враховують досвіду інших країн, які ось уже 30 років потерпають від російської агресії.

Пом'якшення офіційної риторики в надії домовитися з Москвою призводить до того, що Україна втрачає позиції. Звісно, нам хотілося б, щоб західні країни підтримували нас попри все, керуючись виключно принципами. Але тоді й ми маємо дотримуватися принципів, демонструвати неухильний рух до цивілізованого світу та нещадно розривати будь-які колоніальні зв'язки з Росією.