Блог | Навіщо президент РФ бреше про "вкрадене" Україною майно СРСР: на кону – крісло в Раді безпеки ООН?

Маємо нову характерну заяву найвищого рівня з Москви, тепер вже про фантомне радянське майно в третіх країнах, яке саме Україна нібито "не віддала" Росії після 1991 року. Якщо я вірно зрозумів нинішні поширені ТАСС бідкання російського керманича, усі драматичні події в Росії 90-х років, виявляється, зумовлені саме підступною Україною.

Щось ці заяви, в рамках історичних аналогій, дуже нагадують. Але я все ж не про нову, тепер вже кремлівську Dolchstoßlegende , а геть про інше.

Звісно, ця заява Кремля не просто неправдива, але й є брехнею найвищого рівня цинізму, розрахованою на не критичну аудиторію. Нагадаю, що після розпаду СРСР РФ пробувала проголосити себе "державою-подовжувачем" Союзу.

Це стосувалося, зокрема, таких "плюшок" як крісло з "стоп-сигналом" у Раді безпеці ООН, ядерний статус тощо. Серед іншого цій підхід виражався у "нульовому варіанті", за яким РФ запропонувала іншим "країнам СНД" варіант, коли РФ гасить всі зовнішні борги СРСР одноособово, та за це - отримає у однособову власність усі кредити та майно СРСР у третіх країнах.

Оскільки лише вартість такого майна, не кажучи вже про багатомільярдні кредити СРСР, перевищувала борги СРСР на порядок, то низка "нових" незалежних держав, зокрема - Україна дійсно на ці пропозиції "поділити по-братські" не погодилася. Більш того, ці "щирі пропозиції" росіян суперечили Договору про правонаступництво щодо зовнішнього державного боргу та активів СРСР від 4 грудня 1991 року, ратифікованого як РФ так й Україною.

Але фактично усе "союзне майно" у третіх країнах Росія все одно, попри заперечення інших республік, привласнила з 1991 року собі явочним порядком і нікому ніколи не віддавала. Дійсно, іноді щодо відповідної нерухомості в цих країнах порушувалися судові провадження, але РФ їх здебільшого вигравала, і це вже доволі далека історія.

Проблема російського імперіалізму полягала у іншому, а саме в тому, що певне геть ІНШЕ майно станом на 1991 рік у третіх державах мала, окремо від СРСР, сама Українська РСР.

Адже УРСР, НА ВІДМІНУ від РРФСР мала з 1944 хоча й суто формальну, але міжнародну правосуб'єктність, а таким чином – й можливості власності. Саме цим республіканським майном у третіх країнах з 1991 року Україна правомірно володіє і РФ, якби їй це не муляло політично, нічого зробити тут не могла та не може.

Питання ж розподілу союзного майна, яке було на території СРСР, зокрема в Українській РСР станом на 1991 рік, є абсолютно іншим виміром, із зовнішніми боргами СРСР ніяк не пов'язаним, ані наразі, ані у 1991 році.

Чому ж пан Путін так нервує? Звісно, не через якісь доволі скромні об'єкти власності колишньої Української РСР. А через те, що Україна з 1991 послідовно відмовляється вважати РФ ЄДИНИМ правонаступником СРСР та відповідно - державою-подовжувачем СРСР. А без цієї згоди України інші країни також мають право не визнавати РФ державою-подовжувачем СРСР.

Зокрема, це стосується й "чарівного" крісла у Раді безпеки ООН, де досі, згідно чинного Статуту ООН, має бути представник СРСР (а ніякої не РФ). Це питання тридцять років було суто юридичним казусом, про який невдобно було казати вголос (я писав про це у 2018 році і тоді це шановні науковці та авторитетні посадовці сприймали як щось напіванекдотичне).

Але часи змінюються, і прикладом вказаний публічний порядок денний наразі є "на озброєнні" у МЗС України. Більш того, здається хтось нещодавно пану Путіну нагадав, відеодзвіночком, про щонайменше сумнівний міжнародно-правовий статус нинішньої Російської Федерації.

От і хвилюються.