Найбільше на Донеччині: Опендатабот назвав кількість церков УПЦ МП в Україні. Карта
Протягом повномасштабної війни їх кількість зменшилася лише на 685 громад
Коли у 2019 році Зеленський провадив свою передвиборчу кампанію, він стверджував, що його конкурент - Порошенко не може домовитися з Володимиром Путіним і взагалі мало не зацікавлений у війні. З цим твердженням погодилися виборці колишнього телевізійного коміка, однак і на них, і на самого Зеленського чекало розчарування, пише Віталій Портніков для espreso.tv.
Виявилося, що війну хотів продовжувати зовсім не Порошенко. Виявилося, що у продовженні війни зацікавлений сам Путін. І тепер уже путінський міністр закордонних справ Сергій Лавров стверджує, що поки президентом України працює Володимир Зеленський, ні про яке реальне врегулювання на Донбасі і мови бути не може - яка несподіванка!
Але це інфантильне нерозуміння ситуації стосується аж ніяк не тільки Росії і аж ніяк не тільки українського інфантилізму. Напередодні президентських виборів 2019 року загальними місцем було твердження, що відносини Києва з Варшавою і Будапештом зіпсовані з вини українського керівництва. Прізвищем директора Інституту національної пам'яті Володимира В'ятровича консервативні польські політики готові були лякати власних дітей. Проблемою у відносинах з Угорщиною вважався “націоналістичний” закон про освіту, який нібито обмежував права українських громадян угорського походження.
І що ж? На своїх посадах немає ані Порошенко, ані В'ятровича - а після чергового візиту польського президента Анджея Дуди до Києва виявляється, що розбіжності з проблем історичної пам'яті залишаються і краще, що можна зробити - так це про них не говорити. Польська сторона як чекала дозволу на ексгумаційні роботи на території України, так і чекає. Українська сторона як чекала відновлення українських місць пам'яті на території Польщі, так і чекає. Виявилося, що у цій історії - як і у історії з Росією - є не тільки і не стільки Порошенко, скільки ще один гравець - фактичний лідер Польщі Ярослав Качинський, який пообіцяв, що його країна не допустить європейської та євроатлантичної інтеграції України “разом з Бандерою”. І для того, щоб українсько-польські відносини нормалізувалися, у Варшаві повинні не тільки змінити текст пам'ятної таблички на горі Монастир, але і не лізти до українського монастиря із польським історичним і міфологічним статутом.
Але найпоказовіше - так це те, що сталося під час місцевих виборів, коли міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто відкрито втрутився у передвиборну кампанію на Закарпатті, а міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба навіть заявив про систематичне втручання угорської сторони. І, здається, тут освітою і не пахне, правда? Просто у Будапешті вирішили ще раз - як і в історії з горезвісним законом - продемонструвати, як Угорщина захищає права угорської діаспори і впливає на її настрої. І це не історія про Порошенка. Це історія про політичний курс і пріоритети угорського лідера Віктора Орбана.
Який же тоді вихід із ситуації? А дуже простий. Путін, Качинський, Орбан захищають свої інтереси, які вони нерідко сприймають як національні інтереси своїх країн. Якщо Путін вважає, що національні інтереси Росії - це не добросусідські відносини з Україною, а поглинання України, його логіку не змінити. Якщо Качинський вірить, що історична дискусія є важливішою, ніж дружба Польщі з її головним союзником і другом на сході Європи, його логіку вже не змінити. Якщо Орбан упевнений, що йому важливо бути “батьком” всіх угорців, а не вибудовувати дружній діалог з Україною, його логіку не змінити.
Тому Україні потрібно не думати про минуле, навіть якщо це минуле створює для нас проблеми у сьогоденні. Україні потрібно думати про майбутнє. Авторитарна Росія рано чи пізно впаде - і реальний діалог про мир ми зможемо вести тільки з тими, хто прийде на зміну Путіну і його подільникам. З Польщею ми просто приречені на близьку дружбу - рано чи пізно знайдемо порозуміння і з питань, які нас розділяють в історії. Угорщина завжди захищатиме інтереси угорців за кордоном, але ми зможемо знайти порозуміння того, як цей захист буде поєднуватися з українським суверенітетом, я в цьому впевнений.
Для всього цього нам потрібно зробити не так вже й багато – побудувати сильну і сучасну державу, яка вміє себе захищати. Те, що на нас напав Путін, те, що з нами дозволяють собі розмовляти у повчальному тоні наші шановні сусіди - це просто наслідок української слабкості. Сильний політик відчуває слабкість, як хижак - биття серця жертви. Нам не потрібно ненавидіти Путіна, нам не потрібно ображатися на Качинського та Орбана. Нам потрібно побудувати країну, якої Путін буде побоюватися і яку Качинський і Орбан будуть поважати.
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...
Ти ще не читаєш наш Telegram? А даремно! Підписуйся
Протягом повномасштабної війни їх кількість зменшилася лише на 685 громад
Катастрофічні події на полі бою небезпечніші для Путіна, аніж втрата національних околиць РФ
Росія не має достатньо сил, щоб здійснити серйозний наступ до 9 травня
Скорпіони отримають несподівані прибутки, а Терези втілять давні мрії