Міжнародні скандали: названі країни, з якими Україні потрібно помиритися в 2018 році

У 2018 році Україна потрібно буде нормалізувати зовнішньополітичні відносини з Ізраїлем, Польщею, Угорщиною, Сербією і Білоруссю.

Про це пише Сегодня.

Скандал між Києвом і Тель-Авівом розгорівся ще в грудні 2016 року, але вирішити його вдалося лише в травні 2017 року. Все почалося з голосування в ООН: 23 грудня Рада Безпеки ухвалила резолюцію, якою засудила будівництво поселень на окупованій палестинській території на західному березі річки Йордан і зажадав від Ізраїлю припинити цю незаконну діяльність. Резолюцію підтримали 14 із 15 членів Радбезу, включно з Києвом (у 2016-му Україна була непостійним членом Ради безпеки), а головний союзник Ізраїлю США, що цікаво, вперше з 1980 роки не застосували вето, але утрималися при голосуванні.

Для Києва голосування за "антиізраїльську" резолюцію в ООН, та ще й в унісон із Росією, обернулося справжнім скандалом як всередині самої України, так і з Тель-Авівом. Нетаньяху скасував візит українського прем'єра Володимира Гройсмана в Ізраїль, який планувався на кінець 2016 року. Лише через п'ять місяців довгої дипломатичної роботи пристрасті вляглися, і в середині травня 2017 року Гройсман таки поїхав в Ізраїль. Результатом стали: підписаний п'ятирічний план співпраці між міністерствами охорони здоров'я; домовленості про збільшення ізраїльських інвестицій в Україну й участь ізраїльських підприємців у приватизації; прискорення переговорного процесу про створення зони вільної торгівлі.

Читайте: Єрусалим - столиця Ізраїль "віддячить" Трампу за 2,5 мільярда

Після такого успішного візиту Володимир Гройсман заявляв, що сподівається на закінчення переговорів щодо ЗВТ вже до кінця 2017-го. У серпні міністр із питань охорони навколишнього середовища Ізраїлю Зєев Елькін уточнив, що відповідну угоду можуть підписати наприкінці цього або на початку наступного року. Але зараз Ізраїлю, м'яко кажучи, не до України. Після того, як Трамп заявив, що "прийшов час офіційно визнати Єрусалим столицею Ізраїлю", і пообіцяв перенести американське посольство в східну частину міста, на яку претендує Палестинська національна адміністрація.

У такій ситуації Тель-Авіву може бути просто не до активізації співпраці з Києвом, але це зовсім не означає, що в 2018 році Україна повинна закинути дипломатичну роботу на цьому напрямку.

У відносинах Києва і Варшави справа йде куди складніше. Все почалося після приходу до влади в Польщі опозиційної націоналістичної партії "Право і Справедливість" у 2015 році. Поки увага України була зосереджена на протидії російській агресії в Криму і на Донбасі, свою політику стосовно України "ПіС" формувала на основі спільної історії. Апогеєм стало визнання польським Сеймом у липні 2016-го Волинської трагедії 1943-1945 рр. "геноцидом, здійсненим українськими націоналістами проти жителів II Речі Посполитої".

Підливали масла у вогонь і обопільні акти вандалізму історичних пам'яток. За даними Українського інституту національної пам'яті, тільки в 2015-2016 рр. на території Польщі було пошкоджено, розмальовано або зруйновано 9 українських пам'яток. Найгучніший скандал стався 26 квітня, коли в Грушовичах польські націоналісти зруйнували пам'ятник УПА - його демонтаж офіційно дозволила місцева влада. У телефонній розмові з Петром Порошенком Анджей Дуда особисто пообіцяв розглянути інцидент і покарати винних. Але віз і нині там.

Читайте: Битва за Україну програна: в Польщі зробили яскраве заяву

У відповідь на дії польських націоналістів, Київ відкликав дозвіл, виданий польським історикам на пошук і ексгумацію поляків, похованих на Волині. Крига скресла після засідання Консультативного комітету президентів України і Польщі 17 листопада в Кракові. Київ дав згоду на зняття мораторію на проведення пошуково-ексгумаційних робіт в обмін на відновлення пам'ятника УПА в Грушовичах. Домовленість повинні закріпити на міжурядовій зустрічі на рівні віце-прем'єрів.

Якийсь позитив двосторонньому порядку денному приніс нещодавній візит Анджея Дуди в Харків, який проходив на тлі кадрових перестановок у польському уряді.

Риторика офіційного Будапешта щодо Києва в 2017 році була схожа з риторикою Варшави. Джерела в українських дипколах навіть говорили, що якийсь союз Польщі та Угорщини - двох країн, які останнім часом вдарилися в націоналістичну риторику, закручуючи гайки у себе в країні, - насторожує. Голова угорського МЗС Петер Сійярто, до якого потім підключився і прем'єр Віктор Орбан, погрожували заблокувати всі євроінтеграційні та євроатлантичні перспективи України. Приводом послужив ухвалений Верховною Радою новий закон про освіту, ст.7 якого, на думку Будапешта, суттєво обмежує права угорської меншини на Закарпатті.

У скандальній ст.7, яка почне діяти лише після 3-річного перехідного періоду, йдеться про те, що навчання в початковій школі буде проводитися на мовах нацменшин. У старшій школі поступово збільшиться кількість предметів, які будуть викладатися українською мовою. Це, за словами міністра освіти Лілії Гриневич робиться для того, щоб підвищити рівень знання державної мови представниками нацменшин, зокрема - угорської. Так, за даними Українського центру оцінювання якості освіти, в 2016-му більше 36% випускників Закарпаття здали ЗНО з української мови з результатом 1-3 бали (за 12-бальною шкалою). Очевидно, що з такими низькими балами вони не зможуть вступити до університетів і знайти високооплачувану роботу. Все, що залишається, це виїжджати в Угорщину в пошуках кращого життя. І офіційний Будапешт цьому сприяє, роками проводячи незаконну паспортизацію жителів Закарпаття.

Читайте: Мовний скандал: Угорщина висунула три умови Україні

Дуже ймовірно, що Україні доведеться укласти з Угорщиною додаткову угоду, за якою термін імплементації ст.7 нового закону про освіту буде продовжений. Але все буде залежати від риторики Будапешта після парламентських виборів у квітні, оскільки буквально на початку грудня Петер Сійярто заявив, що Україна повинна відкликати новий закон про освіту, оскільки він "суперечить не тільки Угоді про асоціацію з ЄС, але і зобов'язанням України перед НАТО".

У "мовному" скандалі з Угорщиною багато хто бачив російський слід. Так, відносини Будапешта і Москви не можна назвати ворожими, але і надто дружніми теж. Чого не скажеш про Сербію. Скандал між Києвом і Белградом спалахнув на початку листопада після інтерв'ю посла України в Сербії Олександра Александровича. Дипломат заявив, що Москва використовує Белград для дестабілізації Західних Балкан і знищення Європи. Також український посол вкотре звернув увагу, що за мовчазної згоди Белграда більше 300 сербів воюють на стороні "ДНР"/"ЛНР".

Замість того, щоб визнати свою провину, вибачитися і пообіцяти покарати винних, сербська влада почала пересмикувати історичні факти. Голова МЗС Сербії Івіца Дачич у абсолютно проросійської риториці заявив: "Добре відомо, що українські найманці брали участь у злочинах, скоєних хорватськими силами проти сербського народу, які Україна, на відміну від Сербії, ніколи не засуджувала".

Мінськ у відносинах із Києвом намагається балансувати, враховуючи інтереси Москви. Намагаючись уявити себе миротворцем, особливо перед Євросоюзом, Білорусь дуже пишається, що свого часу надала мінський майданчик для мирних переговорів України і Росії щодо врегулювання ситуації на Донбасі. Але якщо у відносинах із Брюсселем Мінську вдається дотримуватися такий-сякий нейтралітет, то з Києвом все куди складніше.

Як тільки в ООН розглядається питання щодо Донбасу або Криму, Білорусь або намагається заблокувати його, або стає на бік Росії, голосуючи "проти". В середині жовтня минулого року на Генасамблеї ООН Білорусь стала однією з 23 країн, які проголосували "проти" резолюції про порушення прав людини в окупованому Криму. Через це українська сторона навіть відклала офіційний візит Олександра Лукашенка до Києва, який планувався на кінець 2016 року.

Читайте: Суд над викраденим у Білорусі українцем: з'явилися фото виснаженого Гриба

Візит білоруського президента до Києва відбувся в липні цього року і пройшов саме напередодні масштабних спільних білорусько-російських військових навчань "Захід-2017". Нам було важливо почути, що з території Білорусі Росія не нападе на Україну, і Лукашенко дав Порошенку таку обіцянку. Але після цього Київ чекали сюрпризи. Уже в серпні на території Білорусі зник громадянин України Павло Гриб, який поїхав на побачення з росіянкою, а через тиждень його знайшли в Краснодарському СІЗО. ФСБ РФ звинувачує Гриба в тероризмі, під арештом він пробуде до 4 січня. Потім у середині листопада в Білорусі за підозрою в шпигунстві затримали кореспондента "Українського радіо" Павла Шаройка.

Пізніше КДБ Білорусі оголосив радника посольства України Ігоря Скворцова персоною нон-грата, а Україна пішла на дзеркальні заходи, оголосивши персоною нон-грата і виславши з країни співробітника посольства Білорусі. "Шпигунський" скандал, як його охрестили ЗМІ, неабияк зіпсував відносини Києва і Мінська. За словами українських експертів, все це ще раз наочно продемонструвало залежність Білорусі від Росії. Тому Києву варто будувати свої відносини з Мінськом без ілюзій, на чистому прагматизмі, враховуючи особливе становище Білорусі перед Росією, без зайвих надій на розуміння безпекових інтересів України.

Як повідомляв "Обозреватель", у суперечці з Польщею та Угорщиною Україна отримала несподіваного, але дуже вагомого союзника в особі Євросоюзу.