Мер Черкас Бондаренко: вакцинація в Україні повністю провалена, а міста змушені виживати
Після гучного конфлікту з президентом через карантинні обмеження, що трапився рік тому, Анатолій Бондаренко знову виграв місцеві вибори – і очолив Черкаську міську раду. Щоправда, цього разу він висувався не від "Батьківщини", а від партії "За майбутнє", яку асоціюють з олігархом Ігорем Коломойським.
Чим завершилася "війна" мера Черкас з президентом України? Чому він різко змінив політичний вектор і чи допомогло йому це у виборчих перегонах? Як Черкаси протистоять пандемії коронавірусу і через що мер ледь не влаштував "чоловічі розбірки" з очільником місцевого осередку "Нацкорпусу" прямо під час сесії? Про це й інші скандали та досягнення на посаді голови Черкаської міської ради Анатолій Бондаренко розповів у інтерв’ю OBOZREVATEL.
– Не один рік поспіль ваше прізвище асоціювалося з ВО "Батьківщина". Однак перед останніми місцевими виборами ви раптово змінили політичну силу – і пішли на вибори від партії "За майбутнє". Чому? І чи не бентежила вас певна не дуже позитивна репутація окремих людей, яких із цією політсилою пов’язують?
– Окремих – це яких?
– Це, наприклад, пан Коломойський.
– Коломойський, Палиця, так? У мене тоді – зустрічне питання: а чому репутація цих людей не бентежила українців у 2014-му році? Адже якби не вони, у нас зараз цілком могла бути "Дніпропетровська народна республіка"!
Я звик судити за вчинками, а не за чутками. Тому до згаданих людей ставлюся цілком нормально. І рішення про приєднання до партії "За майбутнє" було осмисленим і виваженим. Бо з цими людьми мені по дорозі.
Так, я дійсно довго був із "Батьківщиною". Однак ставши міським головою, місцевим осередком цієї партії я керував лише де-юре. Адже я – міський голова для всіх черкащан. І керую міською радою, де представлено чимало політичних сил.
– Зміна політичної сили вплинула на перебіг виборчої кампанії?
– Безперечно вплинула. Перемога далася важко. Ми розраховували на перемогу в першому турі, її показувала і переважна більшість соцдосліджень. Але, вочевидь, саме зміна партійного вектора вплинула – і мені довелося поборотися ще й у другому турі.
Але нічого. Ми здобули важливу перемогу, серйозну. Особливо, якщо згадати, що мені протистояв не просто висуванець. Проти мене на цих виборах фактично були два президенти, Зеленський і Порошенко, які особисто й публічно підтримували мого опонента. І направляли до Черкас правоохоронні органи, робили чимало для того, аби не дати нормально провести виборчу кампанію. Утім, все це лише показало, що ми маємо міцну структуровану команду. Тож наразі ми налаштовані на серйозну роботу впродовж наступних 5 років.
– Що маєте на увазі під "направляли правоохоронні органи"?
– Упродовж 90 днів у нас відбувалася перевірка Державної аудиторської служби України. Працювали 45 найкращих аудиторів з усіх куточків України. Потім податкова міліція підключилась, ще 8-10 осіб, які вже вилучали документи в аудиторів.
І я вам скажу – чого вони тільки не знайшли… Найбільшим нашим порушенням виявилося те, що ми фінансували заклади професійно-технічної освіти, які держава кинула напризволяще – а ми профінансували на 150 млн грн. Що ми на 30 мільйонів гривень профінансували хворих із інших районних центрів нашої області, які захворіли на COVID-19, а лікувалися у нашій Черкаській міській інфекційній лікарні, яка, по суті, є обласною.
Нам записали в порушення фінансування прокуратури, поліції, пожежників і судів. Держава їх недофінансувала, а ми виділили гроші. Наприклад, купили і передали нашому пожежному рятувальному загону нову пожежну машину – не "МАЗ", які держава виробляє, а MAN, точно за такі самі кошти. З німецьким обладнанням. Ми профінансували створення державного єдиного ресурсного центру МВС України, де зараз люди можуть без черги отримати права, техпаспорти на автомобілі, зареєструвати свій засіб пересування. Ми профінансували ремонти в управлінні МВС. Оплатили створення ситуаційної кімнати, на яку будуть замкнені всі камери з області… Оце якраз це нам закидали як порушення.
І найбільшим порушенням стало те, що ми виплатили людям одноразову грошову допомогу відповідно до колективного договору. Оце такі порушення нам зафіксували на велику суму.
– Чим закінчилося? Зафіксували – і все?
– Нічим не закінчилося. Ми йдемо в суди, спокійно відстоюємо. Наразі ситуація – у підвішеному стані. Я думаю, це було винятково політичне замовлення напередодні виборів, щоб ми не займалися кампанією, а зустрічали перевірки.
– Свого часу Україна спостерігала за розвитком вашого конфлікту з президентом Зеленським. Тоді теж ішлося про якусь шалену кількість проваджень стосовно вас. Водночас ви запевняли, що всі провадження – політично зумовлені. Чим завершився той конфлікт і що з тими справами зараз? 19, здається, їх було?
– Так, президент говорив про 19 справ. Але насправді жодної справи, де я є обвинуваченим чи підозрюваним, де є вирок суду, не існує. І коли ми зустрічалися в суді з представниками Офісу президента (Бондаренко звернувся до суду через образу честі та репутації з боку президента, який назвав його "бандитом". – Ред.), я надав довідки з Генеральної прокуратури і з усіх правоохоронних органів, що жодного провадження проти мене як проти міського голови не порушено. Така історія.
Мені здається, що ті люди, які президенту розповідали про начебто порушені стосовно мене справи, – їх сьогодні немає вже в ОПУ, до речі, – ввели президента в оману. М’яко кажучи.
– Але ж зараз Зеленський уже в курсі, що його ввели в оману. Якась реакція, можливо, вибачення за "бандита" на вашу адресу були? Ви ж через суд вибачень домагалися?
– Суд відмовив. В ОПУ тоді наполягали, що президент не мав на увазі міського голову Бондаренка. Він, мовляв, говорив про посадовців, які погано виконують свої обов’язки.
Подавати на апеляцію я не став. В Україні – і в Черкасах зокрема, – сьогодні безліч значно важливіших проблем, ніж суд із Зеленським.
– Тоді причиною конфлікту стало ваше рішення про скасування карантинних обмежень. Яка ситуація з коронавірусом у Черкасах зараз і чи ви досі дотримуєтеся погляду, що карантинні обмеження не є аж такими ефективними?
– Дивіться, коли посадовець державного рівня каже, що "ми заборонили відвідувати людям парки і сквери, щоб їх налякати" – цей чиновник не повинен далі жодного дня взагалі працювати в органах державної влади. Він має, по-перше, за свої слова відповідати. І по-друге, він зобов’язаний казати правду і тільки правду. Але наразі в Україні так не заведено чомусь.
Наприклад, кожен із 4 губернаторів Черкащини, призначених уже президентом Зеленським, активно обіцяв нашому місту державні субвенції на будівництво доріг. Один обіцяв 100 мільйонів, інший – 150. Але потім їх знімали, а наступники заявляли: а я нічого не обіцяв. Я вже не раз казав: друзі, то ви ж представники президента! Ви ж доносите його думку до народу, є його представниками в регіоні. Тому добре обдумайте, перш ніж щось публічно заявити чи пообіцяти. Але ж ні. Ми чуємо обіцянки, які не виконуються.
Точно така сама історія – і з Ляшком, який видав оце "налякати людей"
Чому в нас відбулася ситуація така щодо карантину? Тому що ми одні з перших запровадили жорсткі обмеження. Найперші, напевне, в Україні. І ми відслідковували ситуацію. Завжди були на зв’язку з медиками, з МНС, з іншими фахівцями, дотичними до проблеми. І ні нам, ні профільним фахівцям не було зрозуміло, як так: якщо у нас набережна переходить у парк без паркану – по набережній ходити можна було, а в парк заходити далі доріжкою не можна, тому що це парк? Чому з собакою гуляти можна, а з дитиною – ні?
Гадаю, абсурдність тодішніх карантинних обмежень зрештою дійшла і до державної влади, до Кабміну – і тоді право ухвалювати рішення, виходячи з ситуації, передали на місця.
Так, у нас сьогодні теж існують певні обмеження. У нас також сьогодні діти 5-11 класів не навчаються в школі, освітній процес для них проходить дистанційно. Ми стримуємо ситуацію. Не в останню чергу, завдяки тимчасовому госпіталю для хворих на коронавірус, який ми свого часу відкрили на базі пологового будинку. Хоча тоді, коли ми його робили, на нас сипався шквал докорів і звинувачень. І представники провладних сил тоді брали участь у мітингу проти нас, коли ми відкривали цей інфекційний стаціонар.
– А чому? Що поганого у підготовці до можливого епідемічного спалаху?
– Тому що їм треба було тоді знизити рейтинг міського голови. А на сьогодні цей тимчасовий інфекційний стаціонар рятує наше місто від потрапляння в "червону зону". Тому що ми його зробили на 150 ліжок. У разі потреби можемо розгортати додаткові місця. Як ми це зробили нещодавно, коли треба було: перемістили 40 ліжок із резерву – і збільшили кількість.
Наш госпіталь повністю забезпечений киснем. Треба віддати належне, 2 мільйони гривень на це нам виділив державний бюджет – на підведення кисню. Кисневих концентраторів у Черкасах – близько 400. Нових апаратів ШВЛ ми купили 25. Обладнання і засобів захисту в попередньому році закупили на 104 мільйони. Тоді як інші міста, такі як Дніпро, наприклад, виділили на це по 50, 70 мільйонів. Хоча ці міста в чотири рази більші, ніж Черкаси.
Коли ми готувалися до цього, коли ми планомірно створювали ліжко-місця – інші думали про рейтинги і займалися виборами. Так, це далося взнаки на виборах – ми не отримали підтримки, на яку розраховували. Адже пішли на непопулярні кроки, замість займатися популізмом. Ми закрили пологовий будинок і зробили там тимчасовий стаціонар. Але сьогодні це дає нам змогу спокійно працювати, вирішувати інші проблеми в той період, коли лікарі займаються боротьбою з коронавірусом. У нас все працює злагоджено, нормально – і я дякую нашим медикам, нашому керівництву Департаменту охорони здоров’я, які переконали зокрема і нас тоді, що треба йти на непопулярні кроки.
– Які основні претензії до цього госпіталю висувалися? Що для його розміщення обрано саме пологовий будинок?
– Ключова претензія дійсно полягала в тому, що це пологовий будинок, розташований в одному з найбільших мікрорайонів міста. Наші опоненти підбурювали колектив цього закладу – і люди вийшли на протести. Ми зіштовхнулися також з інформаційними атаками, в яких були задіяні центральні телеканали, такі як ICTV і інші, які висвітлювали цю тему і показували нас у дуже негарному світлі. Цілі сюжети присвячували тому, що ми закриваємо пологовий будинок.
Але коли я сьогодні кажу: друзі, то де ж ви? Де ви, ті, хто протестував? Сьогодні госпіталь заповнений на 70%. А нам закидали, що ми неправильно робимо, ми непрофесіонали, ми займаємося популізмом… Сьогодні всі мовчать. І не приїздять зараз центральні канали, аби висвітлювати роботу цього госпіталю.
– Наскільки позначилося на ситуації з захворюваністю те, що Черкаси мають ще й цей госпіталь зараз? Можливо, вдалося би уникнути критичної ситуації і без нього?
– Якби не було цього госпіталю – ми давно б були в "червоній зоні". У місті був би колапс. Ми давно б уже скасували і планові операції, і все інше. А на сьогодні, коли я отримую лист від начальника місцевого управління СБУ з вимогою заборонити планові операції, госпіталізації, – я можу йому відповісти, що в нас достатня на сьогодні кількість ліжко-місць, щоб ми могли і далі обходитися без заборони планових операцій. Якщо ситуація стане критичною – ми задіємо всі ресурси. Але жодну людину не кинемо напризволяще.
– Скільки коштувало перепрофілювання?
– Це ви про звинувачення, що воно обійшлося в якісь космічні кошти? Це неправда. Ми витратили невеликі гроші. Адже основне вже було: ліжка, тепло, палати. Нам залишалося лише завезти кисневі концентратори та апарати ШВЛ… Найбільшою статтею видатків стало підведення кисню. Це обійшлося нам у суму близько 5 млн. Підсилили також електропроводку, тому що стара була слабка, не вистачало потужності. Ну і трошки навели порядки. Адже будівля була не в аж такому гарному стані. І хоча приміщення було збудоване у 1980-х роках – воно потребувало і капітального ремонту, і оновлення.
Наразі ми звертаємося до обласної влади з пропозицією створити на базі цього пологового будинку обласний інфекційний стаціонар (якого в регіоні досі немає). Один для всіх. Щоб не була Черкаська міська інфекційна лікарня, а був обласний стаціонар. Щоб ми приймали всіх. Бо фахівці у нас в міській інфекційній лікарні – найкращі. Це доведено вже. Багато мешканців Черкаської області хочуть лікуватися винятково в цій лікарні. Не в районних лікарнях, а в нас, у профільному медзакладі, де лікарі дійсно розуміються на цих справах найкраще. І ми їм не відмовляємо.
– Яка ситуація з коронавірусом у Черкасах зараз?
– Як по всій Україні, захворюваність у нас зростає. Ситуація напружена. Але ми її контролюємо. Муніципальна інспекція постійно стежить, аби не порушувалися вимоги щодо перебування кількості людей у тих чи інших установах, заклади харчування працюють до 23 години з дотриманням усіх санітарних норм. Ситуація важка. Але справляємося потихеньку – і, завдяки Богу, завдяки нашим медикам, сподіваємося, що захворюваність піде на спад.
Місто готове повністю до різних ситуацій. У тому числі, і до "червоної зони".
– У різних регіонах підприємці зі зрозумілих причин не дуже щасливі від карантинних обмежень. Як із цим у Черкасах? Вдається вибудовувати конструктивний діалог із бізнесом?
– Спільну мову з підприємцями поки знаходити вдається. Зрозуміло, що вони незадоволені тими чи іншими обмеженнями, і нам вдалося, коли був перший локдаун, частково компенсувати їм витрати – з оренди комунального майна, наприклад. Ми зменшили деякі податки, кошти від сплати яких надходять до міського бюджету. Але попри всі наші зусилля – ситуація важка. Надзвичайно багато підприємців вимушені були закритися ще в перший локдаун. Навіть тут, у центральній частині міста, де розташована Черкаська міська рада, три магазинчики, в які я сам заходив, закрилися.
Бізнесу надзвичайно важко пережити цю пандемію. Але чи не найгірше – те, що люди бачили шалену соціальну несправедливість, зокрема, під час першого локдауну.
– Це ви маєте на увазі "Велюри" різні, які працювали тоді, коли іншим це було категорично заборонено?
– Так, і це, зокрема. Чимало таких ситуацій було.
– Як гадаєте, що би могла і мусила зробити держава, аби хоч трохи підтримати малий та середній бізнес, якому пандемія завдала нищівного удару?
– Скажу, що ті 6-8 тисяч гривень компенсації, які виділялися – це, звісно, добре. Але зовсім не вирішує ситуації. Тому що двісті мільйонів гривень, які ми недоотримали торік – це надзвичайно великі кошти для міського бюджету. 104 мільйони ми витратили на протидію коронавірусу.
Держава мала би сісти за стіл перемовин із міськими головами, з очільниками ОТГ, селищ… І обговорити якусь компенсацію місцевим бюджетам. Тому що, наприклад, ми досі не можемо розрахуватися за ті об’єкти, які почали минулого року: немає грошей. Фактично, ми вимушено зупинили розвиток міста на декілька років. У той період ми недоотримали надходження – і підприємці змушені були по пів року, по 8 місяців чекати коштів за роботи, які вони вже виконали. А коштів не було, бо багато підприємств зупинилося… Таке замкнене коло.
І, не дай боже, зараз зупинити роботу підприємств – це означатиме зупинити країну.
– 200 мільйонів Черкаси торік недоотримали. Цього року, зважаючи на ситуацію, планові надходження також не будуть виконані, найімовірніше. Як компенсувати шалений дефіцит? Як виходитимете з ситуації?
– Ми, порадившись із депутатським корпусом, вирішили зараз налагодити більш серйозно продаж земельних ділянок через аукціон. У нас є досить привабливі земельні ділянки у центральній частині міста. Це колишній військовий полігон, близько 100 га. І на околицях міста є земля. Черкаси фактично не забудовані. І ми запрошуємо інвесторів, підприємства. Адже місто має дуже привабливе географічне розташування. Логістика гарна. Широкі дороги. Чудові умови для різних складів і запуску виробництва. І зараз ми виставляємо на продаж великі ділянки по 2, 3, 9 га. Для того, щоб компенсувати частково збитки черкаського міського бюджету.
Я не знаю, скільки нам вдасться отримати компенсацій за рахунок продажу цих земельних ділянок, але хотілося б, звісно, щоб ми втрачене надолужили. Повернули колишні темпи розвитку.
Адже у нас були серйозні плани. Торік планували закінчити будівництво скверу в центральній частині міста з парком, розпочати реконструкцію набережної, спроєктувати красивий парк на березі Дніпра – щось схоже на "Софіївку-2" в Умані... Але вимушені були зупинилися.
Сьогодні сподіваємося закінчити наш парк "Юність", де буде найкращий і найбільший сад магнолій в Україні. Все-таки ми хочемо цю мрію втілити в життя. Щодо "Софіївки-2" і набережної – то ми тільки почали зараз технічне завдання виписувати. Бо розуміли, що просто не зможемо це все потягнути одночасно.
Фактично, ми виживали. Платили заробітну плату нашим учителям, лікарям, посадовцям, зрозуміло. Але кожен посадовець наш цього року взяв 10 днів за власний рахунок, тому що ситуація з бюджетом критична.
– З державною владою так і не виходить діалог?
– Діалог?.. Знаєте, як у народі кажуть: відносини є, розмова є – а от результату нема.
– Депутати вашу ідею про продаж земельних ділянок підтримали? Є загалом порозуміння з колегами з інших політсил?
– Не повністю, але переважно депутати підтримали. І навіть на одній з останніх сесій міськради з сотні питань лише 3 не знайшли підтримки депутатського корпусу. У нас більшість сформована так, що до неї входять всі політичні сили, окрім хіба ОПЗЖ. Всі інші політичні сили входять до більшості, мають представників у виконкомі, заступників міського голови, що курирують той чи інший напрямок – як то освіта, охорона здоров’я, культура, ЖКГ, архітектура, земля. Хай працюють. А через рік подивимося, що вони прозвітують громаді міста Черкаси. Будемо дивитися тоді, що робити.
Як такої опозиції фактично немає.
– По всій Україні зараз почався рух, коли громадські організації, активісти вимагають від місцевих рад звернень щодо заборони ОПЗЖ. У вас як у місті з цим?
– У нас також є люди, які цього вимагають. Звернення відповідне ми вже приймали. Але це ж не компетенція міської ради. Знаєте, коли мерові болить, що стався порив на тепломережі, а тут з прапорами на сесії Черкаської міськради люди вимагають заборонити ОПЗЖ – ти сидиш і думаєш: чи тобі далі сесію продовжувати, чи їхати на місце і дивитися, як ліквідовувати аварійну ситуацію. Зрозуміло, що їм хочеться попіаритися. Але це не питання міської влади. Це питання винятково державних органів влади і вони повинні його вирішувати.
– Навіщо ж у такому разі Черкаська міська рада те звернення ухвалювала?
– Тому що активісти вийшли, було звернення, одні прочитали, інші підтримали. Але я вважаю, що це звернення – винятково політичне. Воно не тягне жодних юридичних наслідків. Все має бути в юридичній площині. Не варто наступати на ті ж граблі, на які наступав уже не один уряд і не один президент. Тому що воно потім все на простому люді позначиться. Якщо в юридичній площині це питання вирішене і є якась доказова база, то крапку ставити має Генеральний прокурор, міністр юстиції і всі інші посадові особи. Але точно не депутати міської ради, які до цього жодного стосунку не мають.
– Нещодавно в багатьох провідних ЗМІ було опубліковане відео вашого конфлікту з керівником місцевого осередку "Національного корпусу" Дмитром Кухарчуком, що трапився під час сесії міськради. Що це було взагалі? Чи не жалкуєте про те, що під час цього конфлікту вживали зовсім не дипломатичні вислови?
– Знаєте, я людина гаряча. Представник "Нацкорпусу" отримав рівно те, на що заслуговував. Я йому відповів так, як він хотів спілкуватися з міським головою. Хоча мені трохи прикро за цей випадок. Але з ними якраз такою мовою і треба спілкуватися.
– Але ж раніше з Кухарчуком у вас були нормальні стосунки. Ви навіть агітували за нього на парламентських виборах 2019 року. Що ж трапилося?
– Так, підтримував його. В усьому підтримував. Але людина поводиться неадекватно. От і доводиться йому так само відповідати. Суспільство не підтримало "Нацкорпус" на виборах до Черкаської міської ради. Можливо, це їх образило. Якщо люди за них не голосували – мабуть, до цієї організації є якісь питання. То треба працювати краще, доносити свій політичний вектор, доносити свою думку, щоб здобути довіру суспільства. А не розповідати зараз, що ті чи інші сили, які пройшли до Черкаської міської ради, – не такі. Напевно, вони просто попрацювали так, що їх люди підтримали в Черкасах. І мені як міському голові доводиться з ними працювати – як би я особисто не ставився до тих чи інших партій. Бо вони отримали мандат довіри від людей на наступні 4 чи 5 років.
– Давайте поговоримо про загрози. Зараз маємо дуже напружену ситуацію на українських кордонах. І починають з’являтися повідомлення, що ваші колеги в інших містах взялися формувати загони тероборони. Все частіше на місцях згадують про те, що треба би перевірити наявні бомбосховища – про всяк випадок. Черкаси якось реагують на цей виклик, на можливу загрозу? Чи є в місті бомбосховища, чи організовуєте якісь добровольчі загони?
– Бомбосховища є. Є і підрозділи тероборони. Є відповідні інструкції про всяк випадок, що потрібно робити. Але хотілося б, аби серйознішою була координація з державною владою в цьому напрямі. Тому що я відверто скажу: ми, міські голови, – як сліпі кошенята в цьому. Я, спілкуючись із колегами, зокрема і з обласних центрів, які розташовані неподалік від кордону, бачу, що вони не знають, що робити у разі тієї чи іншої загрози.
Відверто скажу: ми готові захищати нашу країну. Готові організовувати, готові допомагати – так, як робимо це з 2014 року. Але ми маємо чітко розуміти, що робити, як робити – і робити це професійно. У нас є армія, є державні органи влади, щоб задавати тон у цьому напрямі. Не можуть органи місцевого самоврядування брати на себе таку роль. Зрозуміло, будемо робити, що від нас залежить. Але хотілося б діяти у чіткій координації, зокрема і з президентом.
– В період, коли ви конфліктували з Зеленським, багато говорили про проблеми у співпраці центральної влади з місцевою. Що є якась незрозуміла конкуренція. Щось змінюється в цьому напрямку?
– Маю сказати, що зараз у нас складаються нормальні стосунки з головою Черкаської ОДА. Тільки є одна проблема: знову кошти, які виділяються з обласного бюджету, проходять повз обласні центри. Я не знаю, як в інших регіонах, але у нас, на жаль, так. З розподілених 750 млн грн на будівництво доріг Черкаси отримали 20 мільйонів. Хоча в нашому місті живе 4-та частина населення області. І було б логічно принаймні чверть виділених коштів спрямувати на Черкаси. Або врахувати протяжність. Зробіть об’їзні дороги, зробіть інші дороги державного значення… Але нас не чують.
Маємо депутатський корпус, який представляє нашу політичну силу в обласній раді. І тільки завдяки їхньому втручанню ми отримали хоч ці 20 млн грн. А так, гадаю, не отримали взагалі б нічого.
– Але ви ж кажете, що є співпраця з новим губернатором. Ви ставили йому запитання, чому так?
– Ставив. Він каже: це ж було до мене. І, дійсно, він може відповідати лише за те, що відбувається після його призначення. Поки за його каденції серйозні кошти не розподілялися. Тому хай це залишиться на совісті попередників, які нам обіцяли фінансування будівництва доріг – і не дотрималися обіцянки. І на совісті президента, який їх призначав.
– Чому у вас так часто губернатори міняються, як ви собі пояснюєте таку ситуацію?
– Знаєте, за каденцію президента Зеленського – це четвертий губернатор. 100 днів, 100 з лишком днів, 7 місяців його попередники працювали. Я не знаю, чому вони не затримуються надовго. Мені здається, серйозно просідає кадрова політика в Офісі президента. Хотілося б, щоб цей губернатор залишився трошки довше. І зміг вивчити цей регіон. Адже регіон у нас – надзвичайно складний. Регіон історичний. Потрібно зрозуміти менталітет людей. Як вони тут живуть, чим живуть. Бо здебільшого наші люди – патріотично налаштовані. Уже навіть факт народження на нашій землі таких особистостей, як Тарас Шевченко, Богдан Хмельницький, створення тут Холодноярської республіки, Коліївщина і багато інших історичних фактів, що стосуються Черкащини, говорять про те, що регіоном має керувати сильна, амбітна людина, що має свою думку і не боїться її висловити прямо у вічі навіть президентові.
Щоб вивчити регіон, потрібно принаймні пів року. У нас стільки губернатори зазвичай не досиджують. Хотілося б, аби ця тенденція змінилася – і чинний губернатор пропрацював хоча б рік. Тоді він зможе показати якісь результати своєї роботи.
– Якщо вже мова зайшла про дороги – як у Черкасах із ними? Кілька років тому, якщо не помиляюся, місто було лідером за співвідношенням асфальтованих доріг на душу населення. Вдається втримувати лідерство зараз? І що би ви відповіли тим людям, які критикують якість доріг, що прокладалися в останні роки?
– У 2016 і 2019 роках за інформацією Держстату України Черкаси дійсно посідали перше місце за кількістю квадратних метрів відремонтованих доріг у розрахунку на одного мешканця. Цього року нам доведеться лише закінчити ті ремонти, що розпочалися у 2020 році. Зрозуміло, що ми будемо в лідерах, але не очолюватимемо рейтинг, а входитимемо в десятку.
Щодо якості – то я вам скажу, що це людський фактор. І часто-густо зараз українське законодавство не дає змоги визначити найякіснішого підрядника. Ми можемо орієнтуватися лише на найнижчу ціну. Тому часом виграють тендери підприємці, що не відповідають кваліфікаційним вимогам.
У нас є декілька довгобудів. Ми не можемо їх закінчити: з підприємцями, які мали виконувати ці роботи, ми угоди розірвали, тому що вони не виконували своїх зобов’язань – або порушували графіки, або не робили взагалі нічого. І у нас є декілька доріг, які ми все-таки думаємо закінчити наступного року, провівши нові тендери.
Зараз цими підприємцями займається прокуратура, зокрема, стосовно гарантійного ремонту тих ділянок, які вони зробили. Адже згідно з законодавством, гарантія на капітальний ремонт – 10 років. І, на жаль, на мою думку прокуратура в цьому напрямі працює недостатньо ефективно. Претензійну роботу вони проводять нормально, правильно, подають у суди – але виконавча служба недостатньо працює над тим, щоб зобов’язати підрядників ліквідувати огріхи, що були допущені в ході будівництва.
– Взагалі нікого не змусили досі? Чи були і позитивні приклади?
– Є випадки, коли вдалося домогтися перекладення асфальтобетонного покриття. Латають ями, які залишилися. Але є й такі випадки, коли підприємства, що робили дороги у 2013-14 роках, ще до мене, – вони просто зникли. Ліквідувалися. От вам і гарантійний ремонт.
– Коштів нема, доріг нема, претензії висувати нема до кого, правильно я розумію?
– Так, претензій нема до кого висувати. Ми вже своїми силами усуваємо деякі недоліки. Але має в цьому напрямі працювати державна машина. І допомагати, зокрема і органам місцевого самоврядування.
Скажу так: не помиляється той, хто нічого не робить. Помилки у нас є. Ми їх визнаємо і готові на них вчитися, готові їх виправляти.
– Є в нас болюча тема на загальноукраїнському рівні – вакцинація. У Черкасах процес стартував?
– Вакцинація у нас розпочалася. Провакциновано 1883 особи вакциною CoviShield: 97 освітян, решта – це працівники медичних закладів. Особисто я не вакцинувався. Хоча коли тільки почали вакцинувати, багато працівників Черкаської ОДА мені телефонували і наполягали, що я маю зробити щеплення першим. У прямому ефірі. Аби показати, що нічого страшного тут немає. Але я незадовго до цього перехворів, у мене антитіла були 96. Лікарі просто не рекомендували тоді вакцинуватися. Хоча не відкидаю, що трохи пізніше щеплення я таки зроблю.
Загалом переконаний: вакцинація повністю провалена. Як в Україні загалом, так і в нашій області. Прикро. Єдиним порятунком могла би стати можливість органам місцевого самоврядування напряму закупити цю вакцину в Індії, Ізраїлі, Китаї чи ще десь – і, можливо, ми б швидше з цим упоралися, ніж справляється держава.
– Тобто проблема не в тому, що люди бояться?
– Проблема в тому, що просто немає вакцини. Потрібно вакцинувати всіх людей, які цього хочуть. Багато лікарів не вакцинуються. Багато – не хочуть, відмовляються. Зокрема, й ті, що працюють із хворими на коронавірус пацієнтами. Це ще один провал державної влади: неправильно проведено інформаційну кампанію. Ви ж знаєте: світом рухає інформація. І якщо ти правильно підносиш інформацію, показуєш переваги вакцинації – люди йтимуть робити щеплення так само активно, як вони ходять на вибори.
– Є підстави вважати, що право закупівлі вакцини держава може делегувати місцевим органам влади?
– Ні. Це великий бізнес. Ми знаємо, скільки коштує вакцина за кордоном і за які гроші її продають уже. Це великий бізнес, що контролюється державними органами влади. Ніхто ним не поступиться.
– Якщо ми вже згадали про медиків – чи є в Черкасах якась підтримка для лікарів, що працюють із ковідними хворими? Чи існують якісь доплати, можливо? Чи фінансуєте ви додатково міські лікарні – і в яких обсягах?
– У 2020-му ми профінансували одноразову підтримку для медиків. Лікарям, що працювали в ковідному центрі, ми доплатили по 10 тисяч. Близько 5 мільйонів із міського бюджету ми витратили, аби забезпечити надбавки для медиків. Зараз держава фінансує. Ми лише допомагаємо з закупівлею обладнання і всього іншого.
– Наскільки серйозні наразі потреби міста в закупівлі обладнання для лікарень?
– Якщо говорити про коронавірус – можна сказати, що у нас достатньо апаратів ШВЛ та кисневих концентраторів. Їх у нас – вдвічі більше, ніж в інших обласних центрах. Ми краще підготовлені.
– Поруч із пандемією ми маємо ще й війну на Донбасі. Як підтримуєте родини загиблих героїв із Черкас, ветеранів АТО/ООС? Є чому іншим містам у вас повчитися?
– Ми ухвалили програму грошових компенсацій замість отримання земельної ділянки – і виплачуємо по 100 тисяч гривень. Таке є і в інших обласних центрах. Уже два роки діє програма щомісячної стипендії родинам загиблих. Кожна родина отримує по 2 тисячі гривень на місяць із міського бюджету. Небагато, але все ж – підтримка. Я не кажу вже про те, що ми постійно на зв’язку. У нас є Рада ветеранів, в яку входять матері загиблих, і ми постійно намагаємося їм допомагати. Хоча з власного досвіду скажу: дуже часто людям потрібні не гроші, вони потребують живого спілкування, розуміння, що влада звертає на них увагу.
І я сьогодні дякую насамперед матерям наших полеглих героїв, дякую нашим вдовам за їхню активність, за те, що не опустили рук, не дали горю себе зламати.
Декілька днів тому ми висадили клени на Алеї пам’яті на нашому Пагорбі слави.
Це було зроблено в рамках ініціативи "Мільйон дерев на планеті". І ці клени нагадуватимуть наступним поколінням про тих людей, що поклали свої життя за те, щоб ми в центральній частині України могли жити під мирним небом.
У нас видана гарна книга "Пам'ять серця", яка розповідає про кожного загиблого. Ми спорудили, на мою думку, один із найкращих в Україні пам’ятників полеглим на війні героям.
Ескіз цього меморіалу створила донька одного з наших полеглих воїнів. А архітектори потім реалізували її задум. У міській раді навпроти зали засідань у нас є галерея пам’яті з портретами наших загиблих героїв-земляків. І кожен, хто туди заходить, має перед очима нагадування, завдяки кому Черкаси залишаються мирним містом.
Всі ці заходи – це лише маленька крапля в морі, маленька данина, яку ми щодня маємо віддавати цим людям. І моя найбільша мрія – щоб на стелі нашого меморіалу, де викарбувані імена загиблих хлопців, більше не додавалося нових рядків.
Я вам скажу, що і Центр ветеранів створений у нас, і відділ роботи з учасниками АТО в департаменті соціальної політики. Ми створили Музей пам’яті. Доробляємо хостел, щоб ветерани з інших областей, коли їдуть додому чи на фронт, могли зупинитися в нас. Повністю реабілітація працює. Це було закинуте приміщення колишнього дитсадка. Частину лівого крила цієї будівлі ми повністю переобладнали – там тепер і музей, і хостел, і кімнати ветеранів, там працюють люди. У мріях – створити там пекарню, забезпечити нові робочі місця.
Відкрили ми також громадський простір Амброс-хаб для ветеранів – на честь нашого загиблого воїна. Він створений за кошти громадського бюджету. Його профільне міністерство навіть як приклад нашим колегам з інших міст ставить. Тепер наші хлопці, що пройшли війну, мають де зустрітися, провести заходи якісь. Розташовано хаб у приміщенні колишньої тютюнової фабрики, яке нам передали. Воно має велику площу і два чималих зали. Один ми обладнали під громадський простір, а один – під спортзал.
– Ви свого часу взагалі розповідали про мрію перетворити Черкаси на спортивну столицю України. Як просувається реалізація мрії?
– Важкувато, тому що доводиться конкурувати й з іншими обласними центрами. Але в цьому плані ми рухаємося надзвичайно швидко. І приємно, що Міністерство молоді та спорту відзначає, що саме ми першими в Україні зробили стипендії і доплачували тренерам по 10 тисяч. У Черкасах запроваджено стипендію міського голови для обдарованих спортсменів. За цією програмою нині підтримку від міста отримують близько 50 спортсменів. Я вже не кажу про кількість футбольних, баскетбольних, інших полів, які ми побудували в школах, на відкритому просторі. Біля набережної ми зараз кросфіт-стадіон будуємо великий, пляжі, різні спортивні зони.
І ми прагнемо того, щоб у Черкасах розвивалися всі види спорту: футбол, баскетбол, жіночий волейбол, кросфіт, легка атлетика. Наш центральний стадіон – міський спортивний комплекс "Дніпро" – є базовим стадіоном легкоатлетичної збірної України. Ми створили там також хостел: близько 25 осіб спокійно можуть розміститися прямо на базі центрального стадіону, з харчуванням.
Працюємо. Як нам це вдається – судити, певно, не нам. Міністерство наші зусилля відзначає. Але як на мене, ми на четвірочку виконуємо свою роботу. Завжди хочеться краще і більше зробити.
І в цьому сенсі в нас непогані відносини і з приватними спортивними клубами. Це надзвичайно приємно, бо вони також вкладаються у розвиток спортивної інфраструктури. Зокрема, плідно працюємо в цьому напрямі з баскетбольним клубом "Черкаські мавпи" – разом розвиваємо дитячий баскетбол. Багато діток займаються в їхній школі. Спортивний зал створений на базі 18 школи. Гарний зал, великі кошти вкладені. Ми взагалі в цьому розумінні відкриті, запрошуємо наших підприємців, які готові, вкладатися в спорт. Натомість даємо їм зелене світло пщодо всіх інших бізнес-питань, адже вони роблять велику і гарну справу: нашу націю роблять здоровою.
Наші "Черкаські мавпи" стали другою командою в цьому сезоні. Це надзвичайно приємно, ми за них раді. Завдяки власнику клубу Михайлу Бродському, який активно інвестує в місто Черкаси і в розвиток баскетболу, я бачу, як горять очі цих діток, які займаються баскетболом. І такі вихованці цієї школи, як Святослав Михайлюк, котрий як баскетболіст сформувався саме в клубі "Черкаські мавпи", а зараз грає за океаном, в одному з провідних американських баскетбольних клубів – це наша гордість. Переконаний: у нашому місті народиться ще не один Михайлюк. І ми будемо точно спортивною столицею баскетболу.
– У митців часто мої колеги запитують на завершення розмови про творчі плани. Я запитаю про ваші плани в місті. Які найамбітніші головні цілі на цю каденцію ви перед собою ставите – і наскільки їх виконання реалістичне, зважаючи на складну ситуацію зараз?
– На цю каденцію моя найбільша ціль – будівництво найкращої набережної України. Ця набережна повинна бути спортивно-культурно-розважальною. Мрію, щоб з усіх куточків України приїздили люди милуватися нею. Так, як їздять у нас в сусідній Кропивницький на алею тюльпанів, у Вінницю – на фонтани, до Ужгорода – на сакури… Так само ми хочемо зробити найкращу набережну. Адже в Черкасах – найширший Дніпро. У нас найбільший природний сосновий бір. Нам є чим пишатися. У нас є велична історія…
І ми потихеньку до цього рухаємося, без поспіху – бо, як кажуть, краще 7 разів відміряти, і один раз відрізати. Ми все таки хочемо залучити найкращих архітекторів, найкращих будівельників, найкращих ландшафтних дизайнерів, щоб дійсно створити сучасну красиву набережну, яка б служила жителям міста сотні років.
Ми вже залучили грузинських фахівців, які працювали над набережною в Батумі. Не одну зустріч із ними провели. З архітекторами, які створили "Софіївку-2", зустрічалися неодноразово. І потихеньку ми виробляємо концепцію майбутнього проєкту набережної, щоб там були променадні зони, велодоріжки, локації для відпочинку. Хочемо зберегти зелені насадження, які є, стометрову зону біля Дніпра. Це в нас найголовніші плани.
– Встигнете?
– За цю каденцію мрію закінчити велику частину цієї набережної. Наступного року ми сподіваємося розпочати роботи. Будівництво орієнтовно триватиме близько 5 років. Адже набережна тягнеться 13 км. Тому попереду – багато роботи. І серйозний намір довести розпочате до кінця.