Клімкін: Макрон вибудовує "новий баланс" для Путіна, але ніхто не нав'яже Україні умови Кремля. Інтерв'ю

Коли президент Франції Еммануель Макрон їде спочатку до Москви, а потім до Києва, коли він тричі телефонує президенту країни-агресора Росії – це дуже негативний знак для України. Існує небезпека, що Європа наполягатиме на тому, щоб наша країна пішла на неприйнятні компроміси, зокрема щодо виконання Мінських домовленостей.

Україна обов'язково стане частиною НАТО, але це станеться не в найближчій перспективі. У протистоянні з Росією Китай є ще одним потенційним союзником нашої держави.

Такі думки в ефірі телеканалу OBOZREVATEL висловив міністр закордонних справ України в 2014-2019 роках Павло Клімкін (щоб переглянути відео, доскрольте до кінця цієї публікації).

– Наскільки дипломатичний десант, який щоденно прибуває до України, допомагає в деескалації війни і зменшенні загроз, які нам несе Кремль сьогодні?

– Якщо ви натякаєте, що в цьому є частка піару, то звісно, є, міністри теж є політиками. Тим не менше, візит до Києва також зобов’язує думати про допомогу, робити правильні заяви, займати правильну позицію на засіданнях НАТО і Європейського Союзу. Тому цей десант – хороша історія.

Вона сама не здатна змінити ситуацію навколо України, але як політичний вияв підтримки це насправді класно.

– Можливо, варто проводити зустрічі на рівні міністрів закордонних справ, міністрів оборони. Але паралельно з цим відбувається діалог на рівні голів урядів, голів парламенту. Це вже про майбутні економічні відносини між країнами?

– Давайте не морочити голову всім. Реальні рішення ухвалюватимуться тільки на рівні глав держав і ніяк інакше.

Тому, коли Макрон їде в Москву – це виклик для нас. У Макрона скоро вибори, йому потрібна перемога. Звичайно, він здатний говорити про компроміси, в тому числі і щодо Мінських домовленостей.

Для нас Мінські домовленості – це не питання про інтерпретацію, оскільки інтерпретація – це інтерпретація нашої незалежності. Це питання того, що ми не можемо погодитися на будь-які кроки, які загрожують нашому існуванню і майбутньому розвалу країни. Так само Байден, так само Шольц.

– Що мав на увазі Макрон, коли говорив про "новий баланс, поважаючи при цьому інтереси Росії"?

– Він хоче побудувати баланс, який був би прийнятний для Європи, прийнятний для Росії. Але в цьому балансі мені незрозуміле місце України.

Оскільки він останнім часом тричі телефонував Путіну, перед своїм візитом до Москви переговорив з Байденом. У цьому доволі інтенсивному діалозі мені не вистачає саме України.

Макрон дуже хоче представити себе лідером Європи, щонайменше, зовнішньополітичним. Макрон хоче показати, що він здатен на зовнішньополітичний прорив.

Історія з Саркозі і його план, як уникнути російсько-грузинської війни. І він був значною мірою за рахунок Грузії.

Я дуже тривожуся, в мене навіть серце болить, що якісь такі моменти, поступки, компроміси Макрон привезе з Москви до нас. І взагалі краще б було, якщо б спочатку він їхав до нас, а потім до Москви. Сам порядок – спочатку Москва, а потім Київ – насторожує і налаштовує багатьох до того, що він привезе компроміси, які для нас неприйнятні.

Але натягти нам на голову нічого не вдасться, я абсолютно впевнений. У нас більше третини українців готові обороняти Україну зі зброєю в руках. Хай би Макрону це Зеленський розповів.

– На Донбасі щоденно фіксуються обстріли. Водночас міністерка закордонних справ Німеччини Анналена Бербок відвідує Донбас. Це бажання на власні очі переконатися в тому, що обстріли регулярні?

– Це не для того, щоб перевірити. Для перевірки є моніторингова місія. Поїздки – це для того, щоб отримати емоцію, зрозуміти, поговорити з людьми на місці.

Я завжди намагався возити туди всіх міністрів закордонних справ. Це не для того, щоб показати їм, що відбувається. Це для того, щоб вони відчули атмосферу реальної війни і донесли її разом зі своїми кореспондентами. Тому це потрібно робити, причому щодня.

– Можливо, після візиту Бербок на Донбас Німеччина передумає і перегляне свою допомогу Україні?

– На жаль, не передумає, але тим не менше, потрібно, як казав Франко, "лупати сю скалу". В результаті ми отримаємо зброю, але не сьогодні і не завтра.

Нам потрібно зрозуміти, чим Німеччина може допомогти нам просто зараз. Якщо це не зброя, то хай дають те, що потрібно. Для мене це технології і реальний прихід німецького бізнесу в Україну. Для цього потрібна політична підтримка, і саме про це Зеленський має домовлятися з Шольцем.

– У Литві кажуть, що, якщо розпочнеться повномасштабний наступ, це тільки підштовхне нас у НАТО. Хоча знаємо, що вимоги Росії повністю протилежні. Чи дозволить це нам прискорити цей шлях?

– Я, звичайно, великий фанат нашого просування до НАТО, але думаю, що тут наші друзі видають бажане за дійсне. Ми бачимо, що багато європейських країн не просто залякані – вони дуже обережно ставляться до подальших кроків.

Росія конфіденційно говорить з багатьма європейськими країнами з тим, щоб вони не голосували за наші подальші кроки на шляху до НАТО. І ми маємо тут діяти дуже жорстко і послідовно. Те, що наші литовські друзі так кажуть – це, звичайно, супер, але реальне життя від цього відрізняється.

Я впевнений, що в НАТО ми будемо, але це буде не сьогодні і не завтра. А нам потрібно захищати країну саме сьогодні. Тому давайте говорити про гарантії безпеки і зброю сьогодні і завтра. А післязавтра будемо в НАТО і все буде добре.

– Ми говорили про Макрона, який, можливо, знайшов для себе нову стратегію, не тільки щоб додати балів перед виборами. Є й інший гравець – очільник КНР Сі Цзіньпін, який зустрівся з Путіним. Як ви вважаєте, він буде стримувати чи допомагати агресору?

– Буде стримувати. Для Китаю Україна – це стратегічний майданчик. В ЄС до Китаю ставляться з певною підозрою, в Росії теж, оскільки бояться Китаю.

Китай майже втратив як майданчик Білорусь, оскільки вона швидко іде до Росії. Виникає питання: а де майданчик для Китаю? Це Україна. І чим більше Китаю, тим насправді менше Росії в Україні.

Над цим треба замислитися, пройти по лезу цього ножа і зробити нашу геополітичну комбінацію, розуміючи наше майбутнє, яке на Заході, але одночасно будуючи баланс з Китаєм. У цьому одне з ключових завдань нашої політики.

Китаю не потрібні просто підприємства, просто земля для побудови підприємств. Китаю потрібен саме стратегічний майданчик у сенсі комунікації, портів, логістичних ланцюжків. Саме це ключове завдання Китаю. І, звичайно, щоб ми могли ухвалювати наші рішення. А якщо Росія повертає нас у свою сферу впливу, про які суверенні українські рішення може йтися?

Тому Китай не буде допомагати Росії в ескалації в Україні.