Блог | Києву потрібно показати результат

У вересні 2017 року – чергова річниця підписання Мінських домовленостей. Утім, у Німеччині є й інші справи – там готуються до парламентських виборів, які мають відбутися 24 вересня.

Попри це, Німеччина продовжує працювати над мирним врегулюванням конфлікту та підтримувати Україну.

Напевно, одне з ключових вражень, яке справляє спілкування з німецькими десіжнмейкерами – те, що Німеччина залишається "проукраїнською". Термін, звісно, умовний і позначає не надмірну захопленість Україною – цього якраз у офіційного Берліна немає, – а вірність Німеччини світовому порядку, заснованому на правилах ("rule-based world order").

Це – не просто гарний вислів. Це фундаментальний постулат зовнішньої та безпекової політики Німеччини, який червоною ниткою проходить крізь німецькі стратегічні документи, від звернення Ангели Меркель у Білій книзі щодо німецької політики безпеки та майбутнього Бундесверу до рекомендацій щодо зовнішньої політики для нового уряду, оприлюднених впливовим німецьким аналітичним центром DGAP.

Але навіть поза межами стратегічних концепцій Україна очевидно перебуває у топі зовнішньополітичних пріоритетів Німеччини. Так, на прийнятті, яке організувало українське посольство в Берліні з нагоди Дня незалежності, разом з послом Андрієм Мельником вітальні ремарки виголошував Крістоф Хойсген, права рука Меркель із зовнішньополітичних питань упродовж дванадцяти років і новопризначений посол Німеччини в ООН.

Читайте: Єдине, чого я вам бажаю — це поразки

І у Канцелярії, і у Міністерстві зовнішніх справ, і в експертних колах сформувався цілий пул людей, які дуже щільно працюють над українськими питаннями, щоденно стежать за подіями в України, вивчають українську мову тощо. Іншими словами, у владних коридорах Берліна вже накопичився певний якісний інституційно-людський ресурс з українських питань, який не дасть збій навіть у випадку поодиноких кадрових змін.

Утім, найголовнішим є те, що німецька зовнішня політика твориться у Канцелярії, а для Меркель українське питання є особистим пріоритетом.

До речі, варто зауважити, що розбіжності між ключовими персоналіями по лінії зовнішньої політики існують навіть сьогодні – маються на увазі голова МЗС Зігмар Габріель та канцлерка Ангела Меркель, які представляють різні партії.

Попри це ані соціал-демократи, ані християнські демократи не зробили відносини з Росією – чи не єдину проблему, з приводу якої їхні позиції різняться, – елементом передвиборчої кампанії. Тоді як у Християнсько-демократичному союзі вирішили не виносити на знамена жорстку позицію щодо Росії, щоб не дати зіграти на цьому політичним конкурентам, соціал-демократи не наважилися занадто палко промотувати зближення з Росією через потенційні репутаційні ризики – події в Алеппо відштовхнули від Росії багатьох німецьких виборців.

Читайте: Згадайте про післямайданні обіцянки

Утім, непублічно між Канцелярією та МЗС усе ж таки буває протистояння – як, наприклад, тоді, коли Габріель привітав ідею Владіміра Путіна щодо місії ООН на Донбасі. Уникаючи публічної критики міністра, Канцелярія скликала прес-конференцію, чітко наголосивши, що така місія можлива тільки за умови її розміщення по всій території конфлікту, а не тільки на лінії розмежування, та без жодного залучення самопроголошених лідерів окупованих територій до переговорів щодо такої місії.

При цьому у Канцелярії переконані, що навіть відрядження такої місії не призведе до послаблення санкцій щодо Росії, припускаючи при цьому, що деякі санкції можуть бути послаблені після проведення виборів, легітимність яких була б підтверджена ОБСЄ, однак фінансові (секторальні) санкції залишатимуться в силі до остаточного врегулювання конфлікту.

В цілому ж ідею місії, звичайно ж, не відкидають – німецька зовнішня політика завжди шукає можливості для діалогу.

Та це не означає, що Україна може розслабитися за спиною потужного союзника. Підтримку Німеччини не варто сприймати як належне, тим більше, що цієї осені щодо цілої низки питань триватиме інтенсивний діалог.

Так, одним із ключових питань, які є у Німеччини до офіційного Києва, є доля закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей", який от-от втратить чинність. У Берліні підкреслюють, що Україна має подовжити дію цього закону як крок назустріч мирному урегулюванню, тоді як втрата законом чинності позбавила б Німеччину важелів та аргументів на користь України у діалозі з РФ.

Читайте: Яка там Україна, коли табуретка на кону!

Саме через наявність пункту про подовження дії закону в перехідних положеннях законопроекту "Про особливості державної політики з відновлення державного суверенітету України над тимчасово окупованою територією Донецької та Луганської областей України", підготовленого цього літа в РНБО, у Берліні здебільшого відгукуються про документ схвально, уточнюючи: для остаточної оцінки законопроект потребує більш детального ознайомлення.

Щодо дорожньої карти Мінських домовленостей, яку лідери держав та урядів "нормандської четвірки" погодилися підготувати ще у жовтні минулого року, то наразі вона знаходиться на початкових етапах – за рік у цьому питанні майже не відбулося поступу. Німецькі співрозмовники запевняють, що ведуть переговори на боці українських інтересів та усвідомлюють необхідність узгоджувати усі кроки щодо врегулювання з українською правовою системою – у дестабілізації України ніхто не зацікавлений.

Тому на питання, яке Інститут світової політики ставив ще у 2015 році – чи враховуються у Німеччині українські "червоні лінії" у врегулюванні так само, як аналогічно враховуються російські ультиматуми, – відповідь однозначно ствердна.

Вибори у Німеччині завершують цикл зміни влади серед усіх країн, дотичних до посередництва щодо врегулювання російсько-українського конфлікту.

В цілому в Берліні схвально відгукуються щодо своїх нових партнерів у Франції та США. Зокрема, Париж хвалять за більш активну позицію у порівнянні з часами президентства Франсуа Олланда.

США, зокрема Курт Волкер, також дістають схвальні відгуки. При цьому Німеччина не бачить потреби приєднання США до Нормандського формату – мовляв, такий крок "дисбалансує" формат за рівнем політичної ваги його учасників та роздратує Польщу.

Читайте: Україна про це лише мріє

Щодо самої Польщі, то німецько-польські відносини сьогодні перебувають на такому низькому рівні, що навіть про жодну координацію із зовнішньополітичних питань не йдеться, не кажучи вже про будь-яку активну роль для Польщі у врегулюванні конфлікту.

Либонь, з усіх можливих міжнародних партнерів Польща найбільше дистанціювала себе від Німеччини – настільки, що в очах деяких німецьких співрозмовників Україна навіть виглядає ближчою за принципами та цінностями. У Східній Європі Німеччина нині не має природного партнера, з яким можна було б інтегрувати східних сусідів, зітхають вони.

Так, так, це не обмовка. У центрі вироблення зовнішньої політики Німеччини авторку цих рядків запевнили, що Німеччина не виступає проти європейської мрії України – щоправда, вважаючи її здійснення далекою перспективою, а розмову про неї – не на часі.

Німеччина дійсно була тією країною, яка підтримала "європейський компроміс", заблокувавши підсумкову декларацію на цьогорічному саміті Україна–ЄС на вимогу Нідерландів. Однак у Берліні запевняють, що це був швидше тактичний крок у бік Нідерландів, де після останніх парламентських виборів уряд досі не сформовано.

Для України така позиція Німеччини є, з одного боку, обнадійливою звісткою, проте з іншого – тривожним попередженням. Нідерланди вже не раз ставали "троянським конем" європейської інтеграції і цілком можуть знову створити Україні проблеми на євроінтеграційному шляху, якщо ця країна не стане об’єктом цілеспрямованої, послідовної та довготермінової державної політики України.

Щодо виборів у самій Німеччині, то і тут Україна не має сидіти склавши руки в очікуванні результатів. Якими б не були їхні підсумки, вони стовідсотково привнесуть зміни. Хоча б тому, що депутати, які традиційно опікувалися відносинами з Україною: Марілуїзе Бек, Франц Йозеф Юнг, Карл Георг Вельман – вже не обиратимуться до Бундестагу.

Читайте: Харків показав, що ми одна єдина Україна

Одразу ж після виборів Київ негайно має знайомитися з новими обличчями німецького парламенту і здобувати у ньому друзів (у цьому ключова відповідальність лежить на українських депутатах), а також наполегливо цікавитися, чи очолить німецько-українську групу дружби прихильна до України партія. У Німеччині, як і раніше, чекають від України ініціатив та проактивності.

Нарешті, питання реформ в Україні – один з двох стовпів німецько-українських відносин – не зникло з двостороннього порядку денного, але напередодні виборів дещо притлумилося.

Можна не сумніватися, що після виборів воно знову постане – і офіційному Києву було б непогано подумати, які успіхи він зможе продемонструвати.