"Гра у шашки": як Зеленський намагається "взяти" Раду

Історія з оголошенням президентом України Володимиром Зеленським розпуску Верховної Ради обростає все більшою кількістю подробиць і аналітики.

Так, журналісти, юристи, політики, громадські діячі по-різному оцінюють цей крок новоспеченого глави держави, але всі сходяться в одному: парламент так розпускати, як це робиться зараз, згідно із законом не можна.

Зокрема, аналітик Сергій Рахманін у своїй статті для ZN.ua розжував події, що відбулися після інавгурації Зеленського.

Читайте: Протест проти Зеленського в Рівному: поліція взялася за колег

Далі наводимо текст публікації без змін:

"Нахраписто й невигадливо — мабуть, найбільш ємна оцінка спроби Зеленського "взяти" парламент.

Утім, дивно було б очікувати від любителя "рояльних" жартів складних політичних партитур.

Напад на Раду виконаний із властивою цьому персонажеві ефектністю. Спробуємо розібрати ефективність атаки.

Читайте: Для Путіна небезпечний "фактор Зеленського" — соратник Горбачова

Події розвиваються досить жваво. Про намір достроково припинити повноваження чинної Ради Зеленський оголосив 20 травня. 21-го з'явився відповідний указ. 23-го нормативний акт був опублікований, і рішення про дочасну кончину ВР набрало чинності. Ще 22-го спікер Андрій Парубій і голова фракції "Народного фронту" Максим Бурбак заявили про намір оскаржити рішення свіжообраного в Конституційному суді. Що й було зроблено. В п'ятницю группа депутатів "Народного фронту" внесла подання в Конституційний суд.

Трохи "матчастини"

Спочатку розберемося з визначеннями, правилами та датами.

Перше. Рада не "розпущена", — прийнято рішення про дострокове припинення її повноважень, і вона виконуватиме свої повноваження до першого засідання парламенту наступного скликання. Опублікування президентського указу автоматично запустило механізм позачергових виборів, які стартували 24 травня і можуть завершитися голосуванням 21 липня. Чому "можуть", а не "повинні", — поясню трохи згодом.

Друге. Історії про спробу оскаржити указ №303/2019 у Верховному Суді — дурниця. Розгляд такого питання перебуває поза межами компетенції ЗСУ.

Читайте: "Бандера теж німець!" Зеленський розлютив росіян нюансом з історії України

Третє. Заява секретаря Центральної виборчої комісії Наталії Бернацької про те, що "жодне судове рішення не зможе зупинити виборчий процес", межує з правовою єрессю. Виборчий процес може зупинити рішення Конституційного суду, якщо КСУ виявить невідповідність указу глави держави Основному Закону держави.

У такому випадку на підставі 150 і 19 статей Конституції виборчий процес буде зупинений. Акт, визнаний неконституційним, підлягає скасуванню, що обнулить правові наслідки його прийняття.

Зазначимо: право КСУ розглядати будь-який нормативно-правовий акт, підписаний президентом, не тільки закріплене Конституцією, а й підтверджене рішенням КСУ від 27 березня 2002 року.

Четверте. Звернення громадських організацій, політичних партій і просто стурбованих громадян КСУ ігноруватиме. Правом поставити питання про конституційність президентського указу наділені сорок п'ять народних депутатів. Є й інші суб'єкти подачі конституційних подань, але вони такою місією навряд чи перейматимуться. Якщо хтось із депутатів раптом передумає й захоче відкликати свій підпис під конституційним поданням, юридичних наслідків таке бажання не матиме, — подання все одно розглянуть.

Читайте: "Розстріляв парламент": у політикумі Болгарії спалахнув скандал через серіал із Зеленським

П'яте. Питання конституційності президентського указу розглядається Великою палатою КСУ, тобто прийняття рішення покладається на всіх суддів (на сьогодні — 17 осіб), необхідний кворум — 12 осіб, рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосували не менш як 10 суддів. Термін розгляду "справи" не може перевищувати півроку, але якщо конституційне подання буде визнане невідкладним (а це, як мені здається, саме той випадок), то КСУ має розглянути його впродовж одного календарного місяця.

Шосте. Якщо гіпотетичне рішення КСУ про неконституційність президентського указу буде прийняте після дня голосування, слугувати приводом для скасування результатів виборів воно не може.

Трохи про мотиви

Ще в квітні у статті "Дострокові парламентські вибори — міфи та реалії" я пояснював, чому Володимиру Зеленському (у разі його перемоги на президентських виборах) може бути вигідно достроково відправити ВР на політичний спокій, і як саме він наміряється це зробити.

Загалом, усе відбулося так, як і прогнозувалось.

Стисло про мотиви ініціатора позачергових виборів.

Перший, прагматичний. Чим раніше відбудуться парламентські вибори, тим більше в Зеленського шансів "завести" в Раду максимальну кількість "своїх" депутатів. Рейтинг назагал віртуальної партії "Слуга народу" нині зростає як на дріжджах. Без об'єктивних причин, насамперед — як наслідок недавнього тріумфу. За чотири місяці можна зробити вдвічі більше помилок, ніж за два. Психологи й політтехнологи стверджують, що "осінній" виборець зліший за "літнього". Висновок: краще провести вибори до Ради в середині липня, а не в середині жовтня.

Другий, маркетинговий. Негайної екзекуції над парламентаріями очікував виборець Зеленського. Сподобатися одночасно "ватникам", гопникам, хіпстерам і хіп-хоперам (певна річ, це — не вичерпна характеристика електорату переможця, однак представники всіх перелічених категорій громадян там вочевидь рясно присутні) складно, але можливо. Утримати симпатії такої різнорідної спільноти важче в рази. Указ про "розпуск" — крок безпрограшний. Несистемний кандидат переміг насамперед завдяки активній експлуатації всенародної нелюбові до політичного класу. Гріх було не використати цю карту далі. Майже впевнений: і сам указ, і спроба частини депутатського корпусу добиватися його скасування тільки збільшили кількість готових голосувати за "Слугу народу" на майбутніх виборах. Не зазираючи в її список.

Читайте: Супрун поскаржилася на Зеленського через медреформу

Третій, емоційний. Найменш значимий. Але теж напевно присутній. Цілком очевидно, що цей персонаж — марнославний і задерикуватий. Відмову Ради прийняти запропоновану Зеленським дату інавгурації, а також формальний "розпуск" коаліції (спрямований на зрив можливих дострокових виборів) новий насельник Банкової сприйняв як особистий виклик. Що не тільки переконало його "розпустити" ВР, а й посилило бажання зробити це зразу. І якомога болючіше, — звідси хамуваті інтонації на адресу парламентаріїв у постінавгураційному монолозі.

Трохи про форму і зміст

Один відомий правознавець у розмові зі мною текст президентського указу прокоментував крилатою фразою "Немножко текст по-дебильному написан". Хоч у людини, котра підписала нормативний акт, обличчя й не таке нудне, як у автора відомого ролика.

Що саме не так із текстом? Щоб зрозуміти юридичні претензії, трохи поговорімо про зміст.

Формальна причина дострокового припинення повноважень чинної Ради — відсутність коаліції. Противники дострокових виборів вважають, що вона припинила своє існування тільки 17 травня, після виходу з правлячої депутатської спільноти осередку "Народного фронту". Прибічники — що коаліція перестала існувати ще на початку 2016-го, після виходу фракцій "Батьківщина", "Самопоміч" і РПЛ.

Хто має рацію? Точного підтвердження існування коаліції немає, як і немає й точного підтвердження її відсутності.

Якби із Закону "Про Регламент Верховної Ради України" свого часу не були вилучені статті, що стосуються процедури формування, функціонування та розпуску коаліції, встановити цей факт було б простіше. А так залишалося тільки покладатися на слова спікера та формальних координаторів більшості з БПП й НФ, які стверджували, що вони заручилися підтримкою позафракційних депутатів, і запевняли, що коаліція продовжує існувати.

Читайте: "Чувак, у нас мізків більше!" Омелян жорстко розкритикував Зеленського

Але! Поіменного списку членів ніхто не бачив. Спікер Парубій спочатку обіцяв оприлюднити персональний склад коаліції, потім (у лютому 2017-го) оголосив, що це не входить до його компетенції. Днями офіційно відповів, що не має переліку коаліціантів, і апарат ВР. Керівництво парламенту ігнорувало депутатські запити з вимогою оприлюднити списки депутатів більшості, а потім не взяло до уваги припис Окружного адміністративного суду, що зобов'язував надати аналогічні відомості.

З погляду Основного Закону та кількох актів Конституційного суду, коаліція — це не просто певна кількість нардепів, які спільно голосують. Це, як випливає з рішення КСУ від 17 вересня 2008-го, — "суб'єкт конституційних правовідносин". Серйозний організм, на який покладається вирішення серйозних завдань. Тим, хто забув, нагадаю: в коаліційній угоді передбачені існування Ради коаліції, апарату коаліції, засідання Загальних зборів коаліції, механізми координації з урядом та опозицією. Тобто мають бути не тільки списки учасників, а й протоколи засідань, тексти рішень тощо. Тобто — документальні підтвердження того, що коаліція як конституційний суб'єкт, а не просто об'єднання депутатів, формалізована, а не ситуативна.

Наявність таких підтверджень доводить факт існування коаліції. Відсутність — наводить на думку про зворотнє. Досліджувати докази чи дати оцінку їх відсутності, очевидно, має Конституційний суд.

Але повернімося до ініціатора дострокових виборів. Припустімо, в Зеленського були підстави вважати, що коаліції справді немає. І він як новоспечений гарант Конституції вирішив покарати депутатів за порушення Основного Закону.

Тоді в указі треба було не просто цитувати статті Конституції, а зазначити причини припинення повноважень парламенту. У цьому документі, з погляду конституціоналістів, мала бути, умовно кажучи, не тільки резолютивна, а й мотивувальна частина. Навіть Ющенко, який у жовтні 2008-го видав, м'яко кажучи, сумнівний указ про "розпуск" ВР (пізніше скасований), намагався обґрунтувати в ньому свій волюнтаризм, — мовляв, відповідно до такої-то норми, в коаліції має бути стільки-то депутатів, а на такий-то момент їх там немає. На підставі чого — й далі за текстом.

Читайте: "ДНР" врятує Україну": російський режисер закликав Зеленського до перевороту

В указі Зеленського всього цього немає. Отож чутки про правовий масштаб Андрія Богдана поки що видаються трохи перебільшеними. Не кожен спритний корпоративний юрист тягне на тонкого правознавця.

Передбачені Конституцією консультації з Радою Зеленський використав, щоб поторгуватися про правила проведення позачергових виборів. А міг зробити мат за один хід: "Стверджуєте, що коаліція є, — покажіть списки"...

Трохи про "їзду" і "шашечки"

Нині популярна думка, що в епоху політичного постмодернізму надмірне дотримання умовностей і правил — архаїзм. Що "їзда" набагато важливіша за "шашечки".

Вплутуватися в тривалу суперечку не стану. Просто зазначу: "шашечки" Зеленському (поки що) кожен розфарбовує в колір, який полюбився особисто йому, а ось судити про водійську майстерність важко. Точно є — транспортний засіб, виграний у лотерею. Деякі проблеми з гальмами. Агресивна зневага до правил дорожнього руху.

Бажання наблизити день проведення парламентських виборів можна пояснити прагненням полегшити процес задуманих реформ. А можна — метою узурпувати владу. Поки що і те, й інше — лише припущення. Особисто мені однаково важко розгледіти в Зеленському як реформатора, так і узурпатора. Обіцянка змінити життя на краще не означає осмислену готовність це зробити. Самовпевненість і марнославство не кожного роблять диктатором.

Поки що прозирає тільки готовність щосили тиснути на газ. Але не вгадується маршрут руху.

Читайте: Зеленський може зробити подарунок киянам на день народження Городецького

Право президента достроково припиняти повноваження вищого законодавчого органу — це інструмент. Інструмент можна використовувати по-різному: наприклад, Трумен любив грати на роялі, а Гітлер любив, коли на рояльних струнах вішали його політичних противників.

За великим рахунком, усіх політиків першого ешелону (а до таких, за визначенням, належить вища посадова особа) можна поділити на два умовних типи — творці та гравці. Зеленський вочевидь належить до другого.

Але, щоб стати успішним гравцем-політиком, потрібні не тільки рішучість і зухвалість, а й розрахунок. Зеленський зухвалий. Можна сперечатися, чого більше — рішучості чи безвідповідальності — у прагненні людини (котра поняття зеленого не має про реалії політики) стати першою особою в такий складний час у такій складній країні. Але багато виборців 31 березня і 21 квітня оцінили саме цю зухвалість, вважаючи її благом.

Цілком імовірно, що Зеленський справді дерзнув проігнорувати застереження спецпредставника США Волкера, який заперечував проти сумнівного призначення Богдана на посаду глави АП. Цілком імовірно, що Зеленський справді проігнорував пораду Коломойського обміняти відмову від дострокових парламентських виборів на зміну виборчих правил.

Читайте: Зеленський провів першу зустріч із главою Нацбанку: що обговорювали

Стверджують, Коломойський вважав, що попередня схема дозволить його головному ворогу Порошенку провести надмірну кількість своїх людей за "мажоритаркою". А ось у Зеленського, на думку олігарха, якраз навпаки, виникла б проблема з пошуком необхідної кількості ваговитих одномандатників. І одіозний поверненець нібито пропонував новому господарю Банкової домагатися від Ради насамперед відмови від "мажоритарки".

Беруся стверджувати: нікому з провідних політичних гравців не потрібні відкриті списки. Хоча майже всі за них публічно ратують.

Якщо говорити конкретно про Зеленського, то в його інтересах була б жорстка пропорційна модель із закритими списками та високим прохідним бар'єром. Такий варіант обіцяв би йому максимальний електоральний урожай.

Однак провести таку модель через Раду неможливо. Можливо було переконати її відмовитися від "мажоритарки", погрожуючи достроковими виборами та "купуючи" лояльність частини депкорпусу (від сил, для яких 5-відсотковий поріг критичний) зниженням бар'єру і зняттям заборони на формування блоків. Такий варіант теж обіцяв непоганий куш.

Зеленський вчинив інакше. Він зразу (причому в досить образливій манері) оголосив про "розпуск". Чого в парламенті, чесно кажучи, мало хто очікував. А потім… почав "торгуватися" про відмову від "мажоритарки". Дивний хід. Почав би торгуватися раніше — може, й сторгувався б. А якщо вирішив не торгуватися, то треба було просто піаритися — вимагати від Ради "відкритих списків". Однак депутати не погодилися б. Зате виборець оцінив би. А так — неув'язка: агітував за "відкриті" списки під час кампанії, в інавгураційній промові закликав депутатів їх узаконити, а наступного дня — сам запропонував жорстку "закриту" модель.

Яким буде рішення Конституційного суду стосовно долі дострокових виборів, залежить від багатьох обставин — від аргументів сторін, від уміння різних сил вплинути на майбутній вердикт, від готовності КСУ, що переживає складні часи, вплутуватися в "чужу" гру. Рішення може бути двозначним, екзотичним (і те, й інше траплялося). Запізнілим (і таке бувало). Суд може просто ухилитися від винесення рішення під надуманим приводом. А може й підіграти.

У складних іграх Зе поки що новачок. Він тільки опановує політичний буквар, можна тільки здогадуватися, як скоро він добереться до політичного "опору матеріалу".

Новий гарант вочевидь потребує досвідчених криптологів, які, з одного боку, шифрували б деякі його наміри (доки він, дасть Бог, розбереться, куди потрапив), з іншого — дешифрували б деякі його умовиводи.

Важко сказати, що виглядало більш дико — озвучена главою його АП ідея проведення референдуму про мирні угоди з Росією чи пояснення з цього приводу самого Зеленського: "Це нормальна розмова з людьми... Це не законодавчий референдум, а інформаційний".

Який? Спасибі, що не знежирений указ чи платонічний бюджет.

Було б цілком незле, аби хтось роз'яснив "непортрету", що плебісцит — (використовуючи його власну лексику) занадто "технологічна технологія" спілкування з людьми. Що в нас навіть закону про референдум поки що немає. І що такі процедури — річ дуже делікатна. Гітлер, завдяки такому "нормальному спілкуванню з людьми", прокладав собі шлях до влади (а державі — шлях до авторитаризму). 19 серпня 1934 року на референдумі 89,9% німецьких виборців схвалили передачу президентських обов'язків канцлерові Адольфу Гітлеру, наділивши останнього колосальною владою. Успіх низки плебісцитів дозволив фюреру наплювати на міжнародні домовленості та приєднати до Німеччини Рейнську область, Сілезію, Рур, Судети, Австрію і прийняти рішення про вихід із Ліги Націй.

Відтоді загальнонаціональний референдум у Німеччині під забороною.

Ось такі "шашечки". І нічого, їдуть".