Блог | Вона померла молодою... Реквієм нашій демократії

Запам’ятайте цю дату: третє вересня 2019 року. В цей день Верховна Рада 9-го скликання вчинила колективне самогубство, та разом із собою вбила в Україні парламентаризм як явище. Саме так, не більше і не менше.

Так, я про депутатську недоторканість. І так, я чудово усвідомлюю що виступаю наразі проти поглядів та побажань навіть не 73, а швидше за все десь 90 відсотків українців. Але я вихований на культурі дисидентів – шестидесятників, і вважаю обов’язком інтелектуалів говорити правду, навіть якщо її зараз не готові сприйняти більшість моїх земляків. Зрештою, коли два тисячоліття тому у Єрусалимі розпинали одного молодого проповідника, цьому раділи певно всі 99 відсотків тодішнього населення Юдеї, але ж ми сьогодні вважаємо правими не їх…

Читайте: Зеленський вперше зіткнувся з масштабною операцією Кремля

Вся ця історія сама по собі доволі сумна і варта усвідомлення, бо це історія про тривалу брехню, про народ, який від цієї брехні втомився, та вирішив цілком справедливо покарати брехунів. Адже ще з часів Помаранчевої революції ледь не всі партії йдучи на вибори обіцяли відмінити недоторканість – обіцяли, цілком свідомо не збираючись цього робити. Практично у всього політичного класу був неоголошений консенсус щодо збереження недоторканості, при тому ніхто не мав мужності відстоювати її публічно та пояснювати народу, що бажання покарати негідників можна і треба задовольняти, але не ціною ліквідації фундаментальних механізмів захисту демократії, для цього є інші способи. Натомість замість відвертої розмови політичний клас волів казати натовпу те, що натовп хотів почути, а потім тишком-нишком робити по-своєму. І за таке ставлення до "лохторату" дійсно треба карати.

Читайте: Ми, автохтони: відлуння хтонічного Маршу

Але ж попри певну "вищу справедливість" того, що відбулось, реальний результат жахливий. Якщо Конституційний Суд не зупинить вчорашні поправки (а шансів на це м’яко кажучи небагато), з першого січня до квартири та офісу депутату Парламента можна буде в будь-який час вдертись із обшуком і "знайти" там хоч наркоту, хоч гроші, хоч цілий арсенал з ракетами та бомбами. І запустити цей процес зможе тепер будь-який "переатестований" Аваковим опер з районного поліцейського відділку. А закрити парламентаря до в’язниці тепер зможе будь-який умовно "баришівський" районний суд, при тому зможе в будь-який момент. Як ви гадаєте, в цих умовах опозиційні депутати матимуть багато можливостей протистояти узурпації влади та скочуванню країни до авторитаризму?

Всі, кому доводилось брати участь у боротьбі за незалежність України у 1989-91-му, у "Україні без Кучми", Помаранчевій революції, "податковому" та "мовному" Майданах при Януку, зрештою у Революції Гідності, чудово пам’ятають, яку роль у стримуванні міліцейської сваволі грали таблички "приймальня народного депутата такого-то" на наметі чи офісі опозиційної організації, як переховувались у депутатських готельних номерах, яку роль відігравала присутність когось із нардепів у шерензі демонстрантів перед строєм "беркутів", скількох людей нардепи виривали буквально з лап "правопохоронців". Тепер всі ці механізми захисту від сваволі ліквідовані, і навпаки – скоро нам, простим та не захищеним мандатами громадянам, доведеться виходити на акції протесту, коли "незручних" нардепів почнуть хапати прямо в залі засідань ВР чи в стилі НКВД під ранок витягати із квартир.

Втім, може і не доведеться. І не тому, що авторитаризму не буде. Судячи з вчорашнього голосування, захищати особливо нема кого, всі нардепи 9 скликання готові стати зручними та ручними. Ніхто не чекатиме репресій – просто наперед вестимуть себе тихіше води, нижче трави. Але про це трохи далі.

Читайте: Про ПАРЄ, G8 та чеського пілота

А як же з покаранням негідників, які вчинили злочини та прикрились мандатом? Так насправді такий механізм існував всі ці роки. За наявності доказів Рада мала повне право дати згоду і на слідство, і на арешт, і на суд. Так, Рада відверто зловживала своїм правом НЕ давати такої згоди, і це зловживання мало відверто цинічний характер. Рада буквально "бикувала", відмовляючись "здавати своїх" навіть всупереч явним доказам, і цим значною мірою спровокувала масову підтримку зняття недоторканості. Коли Зеленський казав новообраним нардепам "Рада вам не "малина", щоб 5 років ховатись!" він озвучив абсолютно щиру думку мільйонів українців. Але від цього ця думка не стала менш хибною.

Читайте: Наш Парад, їхній страх та "порошенкова хунта"

Ніхто не заважав новій президентській більшості просто припинити практику "бикування" та зразково-показово віддати слідству та суду кількох нардепів, по яких ГПУ внесла б до Ради обґрунтовані подання. Шляхетна мета була б досягнута – вся країна побачила б, що тепер за мандатом не сховатись, закон один для всіх. Але це саме побачила б вся країна – бо по кожній справі Рада мусила б розглянути надані докази та проголосувати на сесії. Крім всього іншого, це б легко дозволило відрізнити політичне замовлення від реального криміналу.

Замість цього обрано інший шлях, при якому тепер ніхто і ніколи не побачить доказів звинувачення аж до фінального судового процесу, а тим часом поліція, прокуратура та всі інші "правопохоронні" органи, яких у нас неміряно, без жодних обмежень зможуть "пресувати" парламентарів постійними обшуками, затриманнями та багатомісячними арештами. І це в поєднанні із залишенням на посаді Авакова, низкою законопроектів, які передають президенту контроль над кількома правоохоронними органами…

Читайте: Протяг із вікон Овертона

Ні, звісно проблема "зажертості" нардепів була. Але ж і мігрень в принципі можна лікувати відрубуванням голови – відрубана голова не болітиме, результат досягнутий. Тільки от чомусь лікарі зазвичай не прописують при мігрені гільйотину, бо зважають на загальний стан здоров’я пацієнта. Ми ж отримали ліки, які значно страшніші за хворобу.

Цікаво те, що та сама більшість українців, яка радісно верещить "Розіпни!", ну тобто "А от хай поживуть як ми всі!", тотально не довіряє ні правоохоронним органам, ні судам. Але скласти два та два і отримати чотири – тобто розуміння, що такому "кривосуддю" та такій "правопохоронній" системі ні в якому разі не можна дати фактичний контроль над Парламентом – ні, то вже занадто складна вища математика для нашого "лохторату"…

Але насправді найтрагічніше в цій історії навіть не сам факт відміни недоторканості, а те, хто за нього голосував. Те, що оскаженілий законодрукуючий прінтер, на який перетворилась Рада 9 скликання, прийме це катастрофічне рішення, було зрозуміло з моменту оголошення результатів виборів. Тріумфу новообраного гаранта, коли він командував Раді добровільно скасувати один з останніх запобіжників від скочування в авторитаризм, і вони дружно тиснули кнопку "За", неможливо було уникнути. Рада виглядала при цьому як той самий рояль, на якому переможець дітородним органом грає "Оду до радості". Ще раз – сам цей "концерт" був неминучим. Але…

Читайте: Референдум Богдана-Путіна

Але мала лишитись опозиція. Мала лишитись бодай одна партія, яка б гучно виступила проти, та пояснила мотиви протесту. Хай їхні голоси не змогли б завадити монобільшості, але їх хоча б було чути. Хтось мав би набратися мужності, та пояснити виборцям, чому саме нам, не захищеним мандатами громадянам, потрібна їхня депутатська недоторканість. Що це не про "привілейований клуб" нардепів, а про базові основи демократії. Що саме ця недоторканість є останнім бастіоном свободи при скочуванні молодих незрілих демократій до шляху РФ чи Білорусі, і що саме цю роль цей бастіон вже не раз зіграв при Кучмі та Януковичі. І що на "роялі" Ради" зараз членом грають не радісне попурі, а похоронний марш по наших правах та свободах. Так, це був би голос у пустелі – але він мав прозвучати.

Читайте: Мій референдум: мир з Росією лише після перемоги

Натомість всі без винятку опозиційні партії проголосували за це жахливе рішення. Лише кремлівська "п’ята колона" з ОПЗЖ формально не взяла участі у голосуванні, але в коментарях журналістам також підтримала саму ідею зняття недоторканості, пояснивши свій саботаж суто "процедурними моментами". Всі ж українські партії, від завідомо "кишеньково опозиційного" "Голосу" до нібито "рішуче опозиційного" ЄС підтримали фактичну відмову від парламентаризму. Всі вони виявились боягузами, і не так перед Зе, як перед обличчям тріумфуючого натовпу. Ось найгірший прояв популізму – коли навіть партії, які на словах критикують популізм нової влади, на ділі не готові піти проти настроїв "лохторату", чудово розуміючи, що ці настрої помилкові та згубні. Невміння відстоювати істину, якщо проти неї натовп – це відсутність політичної мужності, позиції, відповідальності за країну. Що може бути гірше за авторитаризм? Лише охлократія. А гірше щирого невігласького популізму - свідоме прогинання під найгірші інстинкти "широких народних мас", із усвідомленням згубних наслідків цього.

Читайте: "Чистий аркуш" у брудних руках

Отже, після 3 вересня 2019 в Україні не існує не лише незалежного Парламенту, але і чесної відповідальної політичної опозиції. Є лише охлократія, популізм та боягузство тих, кому народ довірив країну.

Ну і ще залишилися ми – так зване "громадянське суспільство". Ну що ж, тримаймось. Можливо, ми зможемо. Бо більше тепер нікому.