Блог | Мій референдум: мир з Росією лише після перемоги

На каналі, що належить вбивці Василя Стуса та за сумісництвом кумові Пуйла, обговорюють "референдум про мир з Росією". Нічого дивного, звичайна частина кремлівської гібридної війни проти нас, не вперше, не в останнє.

Але цього разу ідею референдуму про капітуляцію озвучує не аби хто, а новопризначений голова президентської адміністрації. І тому це вже реальна загроза, на яку доводиться реагувати.

Читайте: Сценарій остаточного вирішення українського питання

Доводиться проінформувати пана голову АП, що референдум щодо миру з Росією та щодо "руского міра в Україні" вже відбувся, і ніхто не дасть переглянути його результати.

Цей референдум розпочався на Груші та Інститутській, коли десятки "радників" із ФСБ РФ сиділи на Володимирській та інструктували Януковича, як краще нас зачистити – з бронетехнікою чи без?

Він продовжився у Одесі, коли російські бойовики з Придністров’я стріляли по беззбройних українцях, у Слов’янську та Горлівці, коли окупанти скидали в річку українців з розпоротими животами та розстрілювали за почуту на вулиці українську мову.

Читайте: Референдум в Україні: що мають знати політики

Він тривав все літо 14-го, в кожному селі та містечку, яке ми визволяли від окупантів, кожного разу сплачуючи життями побратимів, і коли з боями відступали назад під натиском регулярної армії РФ, ще дорожче сплачуючи за кожну годину, на яку ми затримали наступ ворожої навали.

Цей референдум проходив під Іловайськом, у тому самому "коридорі", в який російські генерали заманили українських добровольців (по ходу привіт обом генштабістам, і відставленому, і новопризначеному), і де влаштували криваву розправу над "украми".

Читайте: Хомчак закликав боротись з окозамилюванням, показухою та видаванням бажаного за дійсне в армії

На цьому референдумі віддали свої голоси наші полонені – ті, яким кадирівці відрізали руки за татуйований герб нашої країни, ті, кого проганяли строєм у Донецьку перед натовпом розлюченого кацапського бидла, та ті, кого досі катують у застінках "молодих республік" під керівництвом московських "інструкторів".

На ньому голосували "кіборги" ДАП, яким першими довелося відчути на собі, чого варті Мінські угоди і як Росія збирається їх виконувати. Далі право голосу перебрали захисники Дебальцевого, чиїми смертями РФ вибивала з України ще більш невигідні нам умови "перемир’я".

Страшну ціну за право голосу на цьому нашому референдумі заплатили і п’ятеро хлопців, яких сьогодні на жаль майже не згадують – доброволець, який свідомо прирік себе на пожиттєву в’язницю, та четверо вбитих ним нацгвардійців. Саме ці п’ять життів стали ціною "прозріння" Ради, яка збагнула неможливість голосування за "автономію" ДЛНР".

Читайте: Начальник Генштаба Руслан Хомчак: что о нем известно

Так що наш референдум триває вже п’ять років, і дався нам дуже недешево. В ньому взяли участь ті, хто був змушений втекти з окупованих теренів під загрозою розправи за "українство", і з нуля починати життя. Ті, хто покинув свій дім, родину, працю та пішли на фронт на зустріч російським танкам. Ті, хто під "градами" закопувались в кожний метр української землі, то перегрітої серпневим сонцем, то промерзлої до ломоти у суглобах. Хто з боями виходив з оточень, виносив на руках поранених побратимів, та зціпивши зуби проводжав своїх "двохсотих". Ті, хто кожного ранку змушений довго збиратись, щоб вийти з дому, бо спершу доводиться прилаштувати до тіла протези. Ті, хто з останніх грошей купляв нам все, від чобіт та камуфляжу до згущівки й консервів. Ті, хто чекав нас, хто пережив невідомість та відсутність зв’язку, зі страхом та надією відкривав стрічки новин з фронту. І ті, хто так і не дочекався повернення рідних та коханих.

Результати нашого референдуму переконливі та недвозначні: мир з Росією лише після перемоги, звільнення Криму та Донбасу, та сплати репарацій за все та за всіх.

Так, весь цей час поруч з нами жили інші люди. Вони не пішли воювати ("хай син Порошенка воює"), не витрачали сил на волонтерську працю ("хай то робить Міноборони, ми податки платимо"), не пожертвували фронтові ні копійки ("в країні зубожіння, та й все одно то вкрадуть"). І саме ці люди "втомилися від війни" - втомилися бачити її в телевізорі. Війна в телевізорі псувала їм настрій, заважала насолоджуватись гегами улюбленого "кварталу". Цих людей значно більше ніж нас. І тепер їх планують покликати на "референдум". Референдум про капітуляцію, який перекреслить все те, що вдалось здобути та утримати нашою кров’ю.

Але так не буде. Наш референдум вже відбувся, і ми готові захистити його результати. Охлократія мусить мати межу, і ми готові цю межу окреслити. Так само, як окреслювали крижаними барикадами територію свободи Майдану, та вогняними лініями відокремлювали Грушу від беркутні та тітушок. Так само, як ми в 14-му окреслили лінію, за яку далі не пройшли російські танки, і яка тримається вже майже п’ять років. Червону лінію, перейти яку ми не дамо нікому та ніколи. Принаймні допоки живі.