Блог | Єдиний варіант – конфронтація: можливо, навіть військова

Після того, як Дональд Трамп в односторонньому порядку вийшов з ядерної угоди з Іраном, багато аналітиків поставили запитання, чим було мотивовано цей вчинок. Чи не було це зроблено, передусім, щоб підірвати ще одне із зовнішньополітичних досягнень свого попередника? Трамп зазначив, що "вона так і не принесла ні спокою, ні миру, і ніколи не змогла б цього зробити".

Відтоді офіційні та довірені особи Трампа надавали лише смутні обриси свого плану "Б". Державний секретар Майк Помпео назвав 12 кроків для повернення до переговорів з Тегераном: у них чітко йдеться, що адміністрація не зацікавлена в новій угоді щодо контролю озброєнь. Замість цього президент та його оточення хочуть використовувати новий раунд економічних санкцій, щоб вчинити більший тиск на режим, - приводить переклад статті Майкла Макфола для Washington Post, НВ. - Трамп і його радники вважають, що ті соціальні потрясіння, які настануть у підсумку, як мінімум, змусять мулла піти на великі поступки Сполученим Штатам – або, можливо, навіть стануть причиною зміни режиму.

Радник з національної безпеки Джон Болтон офіційно заявив, що зміна режиму не входить у політику адміністрації в цей час (хоча Болтон і Помпео багато років дотримувалися саме такої позиції). Іранці різних політичних переконань вважають, що ані їхній Верховний лідер, Алі Хаменеї, ані його Корпус вартових ісламської революції ніколи не приймуть такі умови. Єдиний варіант – конфронтація: можливо, навіть військова.

Безумовно, у довгостроковій перспективі перехід Ірану до демократії став би найефективнішим способом зниження напруги між Іраном та Сполученими Штатами. У такому випадку роль Тегерана в регіоні буде менш руйнівною. Демократичний Іран потенційно може стати стратегічним партнером для Сполучених Штатів (і навіть Ізраїлю). Однак, дії Трампа і 12-крокова програма Помпео навряд чи сприяють такому розвитку подій, завдаючи шкоди й іншим основним інтересам національної безпеки США. Жорстка риторика не завжди перетворюється на ефективну політику. Дехто сподівається, що новий тон конфронтації, що виходить із Вашингтона, може послабити теократію Ірану. Насправді, все, радше, навпаки.

Читайте: Путин приедет в Белый дом?

Кілька тижнів у грудні, бідні люди і представники робочого класу Ірану, які є головною підтримкою режиму, виходили на вулиці на знак протесту проти провального управління економікою верховним лідером і його консервативних союзників. Багато іранців звинувачують корупцію, а не американський імперіалізм, у поганому стані справ у своїй державі. Під час п'ятничної молитви по всій країні, учасники освистували своїх імамів і кілька разів заявляли, що "наш ворог тут, а не у Сполучених Штатах". В Ірані ставлять під сумнів необхідність виділення сотень мільйонів, витрачених на іноземні справи в Сирії, Ємені та Лівані. Багато хто також засуджує величезні суми, які виплачують релігійним фондам. На превеликий жах місцевих фундаменталістів, багато іранців закликали до активнішої співпраці з Заходом, як способу вирішити проблеми країни. Правда, все це відбувалося до цього місяця.

Рішення Трампа знову звернуло увагу Ірану на Сполучені Штати. У режиму тепер є нові докази, щоб аргументувати, що Сполучені Штати (під тиском Ізраїлю та Саудівської Аравії) прагнуть розорити іранський народ. Патріотичні іранці, зокрема і ті, хто виступали проти самодержавного режиму, тепер, на тлі зовнішніх загроз і кризових ситуацій, згуртуються навколо національних лідерів, як це було раніше.

Читайте: Это стыд и позор для США!

Іранські фундаменталісти, які погодилися з Трампом у тому, що ядерна угода є найгіршою угодою в сучасній іранській історії, тепер сурмлять про те, що вони весь час мали рацію щодо оманливих американців. Зараз теократичний режим перебуває в незвичайній ситуації: він користується гарною репутацією у міжнародної спільноти, тоді як Сполучені Штати ізольовані. Той факт, що Сполучені Штати помінялися місцями з Ісламською республікою, тільки підсилює іранських автократів.

Майже всі, хто борються за демократичні зміни в Ірані, вітали ядерну угоду та посилення санкцій. За цим першим ознаками, можна сказати, що вони виступають проти нових провокаційних кроків адміністрації Трампа. Деякі представники іранської діаспори приймають жорстку риторику адміністрації Трампа, повторюючи, що нинішнє керівництво дійсно розуміє тільки силу. Але вони побоюються, що така риторика зрештою принесе користь тим самим мулам, чиє деспотичне правління призвело до катастрофічної ситуації. Багатьох також хвилює, що така політика підштовхне Іран до ще тісніших зв'язків з Росією та Китаєм: що було стратегічною метою Хаменеї та його союзників протягом багатьох років.

Для адміністрації Трампа пріоритетом має стати стримування воєнних дій Ірану за кордоном, а також участь у контролі над озброєннями, щоб обмежити іранську програму розроблення балістичних ракет і підтримувати ідеї демократії та прав людини. Але всі ці складові всеосяжної стратегії боротьби з Іраном можна було б реалізовувати і без виходу з ядерної угоди.

Їх також можна дотримуватися без примусів до зміни режиму: не тому, що демократизація – погана мета, а тому, що стратегія, обрана Трампом, не стане успішною. Демократія прийде до Ірану, коли народ Ірану зведе рахунки зі своїми безжальними і некомпетентними правителями. На жаль, нова стратегія Трампа не враховує цього факту.