Блог | Друга російська незаконна анексія Криму
Після першої окупації та анексії Криму Росією в 1783 р. в результаті захоплення Кримського ханства, до 1940 р. відсоток населення кримських татар як корінного населення півострову скоротився з 97% до 19,4%. А після кривавої депортації в травні 1944 р. на Кримському півострові їх не залишилося жодного. Замість депортованих кримських татар Москва завозить сотні тисяч переселенців з Росії, яких поселяють в залишених кримськими татарами будинках. Переселенці захоплюють залишені кримськими татарами землі та реманент. Таким чином, було створено російську більшість серед населення півострову, куди потім ще десятиліттями доселяли сім’ї відставників радянських військових політорганів та держбезпеки.
15 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР видала Указ "Про передачу Кримської області до складу УРСР", а 26 квітня 1954 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон "Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР". Україна почала піднімати розвиток господарства півострова. Було вирішено збудувати Північно-Кримський канал (ПКК) з метою підтримки земель степового Криму дніпровською водою. Забезпечення Дніпровською водою дозволило збудувати у північному Криму підприємства-гіганти, такі як Кримський титан, Кримський содовий, Кримський бромний.
У лютому 1991 р. Кримська область стала автономною республікою у складі УРСР. 5 травня 1992 р. Верховна Рада Криму проголосила Акт державного суверенітету у складі Української держави. У січні 1994 р. в Криму пройшли вибори до Верховної Ради і президента автономії. Однак 17 березня 1995 р. Верховна Рада України скасувала конституцію Криму 1992 р. разом з посадою президента. На територію півострова було введено 60 тис. українських військ та національної гвардії. Статус Криму як автономії закріпили Конституція України 1996 р. та Конституція АРК 1998 р. У 1997 р. між офіційними Києвом та Москвою було підписано на 20 років договір про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України. Рішенням Верховної Ради України в 2010 р. базування Чорноморського флоту було продовжено до 2042 р. Однак загравання в сторону Москви не дали жодного результату, а тільки погіршили ситуацію.
У 2003 р. Росія намагалася захопити більшу частину Керченської протоки, намагаючись збудувати дамбу до острова Тузла, який був українською територією, а Кремль проголосив його своїм за історичним правом. Москва перевіряла на міцність позицію України. Тільки рішучі дії Києва та кримського уряду із задіянням усього потенціалу державної прикордонної служби та сил берегової оборони, а також термінове повернення Президента України Л.Кучми з довготривалого Латиноамериканського турне, дозволили утримати ситуацію і зупинити будівництво російської дамби в сотні метрів від Тузли.
Хоча за результатами перепису 2001 р. кількість росіян на півострові все ще складала 57%, але черговий перепис у 2011 мав був підтвердити, що їх менше 50%. Півострів усе більше ментально ставав українським. У той час діти зі змішаних шлюбів у більшості вже бажали записуватися українцями, крім того, відбулися певні міграційні процеси. Та Москва таємно через своїх ставлеників зуміла переконати владу Януковича, що робити черговий Всеукраїнський перепис недоцільно, що було повним абсурдом, адже він підтвердив би втрату на півострові національної монополії росіян.
Друга окупація Криму Росією в лютому-березні 2014 р. стала в історії Європи та усього світу після Другої світової війни першим актом намагання анексії (після аншлюсу Австрії Німеччиною в 1938 р.). На територію півострова було введено 10 тисяч російських спепризначенців ГРУ РФ та повітряно-десантних сил, які пройшли вишкіл в боях в Чечні та Грузії. Цього разу в Києва не було 60 тис. військ, які треба було вводити на півострів як в 1995 р. Реакція України та міжнародної спільноти не змогла зупинити російську окупацію.
З першого дня нападу РФ на Україну офіційний Київ та усе міжнародне співтовариство рішуче засуджують агресивні дії Кремля та вимагають негайного повернення півострова його законному власнику – Українській державі. Для залучення міжнародного співтовариства до обговорення питання деокупації Криму було створено міжнародний майданчик – "Кримська Платформа", перше засідання якої заплановано на 23 серпня 2021 р. у Києві на 30-у річницю Незалежності. Україна при допомозі міжнародного співтовариства проводить політику щодо необхідності деокупації території Криму, який з останніх 3200 років історії півострова, коли вже існували письмові джерела, тільки 171 рік був у складі Росії. При цьому останні 60 років у складі України, де і його місце, що підтверджує більше ніж півтора тисячолітня політична пов’язаність Криму з Києвом (Україною) – від першої в історії слов’янства держави антів з центром в Києві (з кінця 5 ст.н.е.), що вела свої торговельні зв’язки з Візантією через кримські порти. Пізніше Київська держава (Русь) за часів Великого князя Святослава у другій половині 10 ст. звільнила Крим від хозарського панування, а вже в 988 р. син Святослава - Великий князь Володимир хреститься в Криму та несе християнство в усю Київську державу (Русь). Найдовше опиралися прийняттю віри Христової племена мері та в’ятичів, що жили в регіоні Москви- ріки. Там християнство перемагає лише через 200 років, як хрестився Київ, Чернігів, Переяслав.
У часи Великого князя Володимира було збудовано на Керченській протоці місто Тьмутаракань, що було у складі спочатку Київського, а потім Чернігівського князівства, яке півтора століття контролювало прохід суден з Чорного в Азовське море, та увесь східний Крим. Тому віримо, що півострів повернеться до своєї історично найближчої гавані. Адже Крим – це Україна!
