Для РФ усе закінчиться погано. Це катастрофічна мутація головного мозку — Чичваркін

Скандальний російський бізнесмен Євген Чичваркін вже десять років живе і працює у Лондоні. У чужій країні він міцно стоїть на ногах: володіє одним із найкращих у місті винних магазинів Hedonism Wines, а також рестораном HIDE, який отримав нещодавно зірку Мішлен і доступ до гастрономічного Олімпу.

OBOZREVATEL зустрівся із Євгеном дощового лондонського дня за традиційним afternoon tea. Говорили про мишленівські зірки, високоповажних клієнтів, росіян та українців Лондона, спробу стати міністром економіки України, шанси Вакарчука на президентство, перспективи українського виноробства, розвиток подій після відходу Путіна, переслідування Кремлем інакомислячих, фільм Кирила Серебреннікова та протестний російській рок.

— Перш за все, вітаю із зіркою Мішлен. Дуже швидко все вийшло. Ви ж лише у квітні відкрили HIDE?

— Дякую. Так. Це все завдяки команді. Завдяки шефу (зірка британської кулінарії Оллі Дабу. — Ред.) У першу чергу, Мішлен дають за їжу. Шість років тому теж дали досить швидко першу зірку (ресторану Оллі Дабу Dabbous. — Ред.)

— А яка процедура? Вона таємна?

— Приходять у заклад певні люди, їдять. Якщо ви початківець і не знаєте, як вони виглядають, то все таємно. Можуть представитися, коли вже поїли. Потім присилають запрошення, як на "Оскар".

— Це були рекордні терміни отримання зірки?

— Близькі до рекордних.

— Хто приходить до вас із українців у Hedonism Wines та Hide? Є політики?

— Так, звісно. Обрані політики, призначені політики, олігархат ваш, звичайно, буває.

— Чому саме вони надають перевагу?

— Усе індивідуально. Хтось любить Італію, хтось класику, Бургундію, наприклад. Для когось похід сюди — справжня подія, а хтось може витратити декілька тисяч на пляшку в обід. Вчора, наприклад, випили пляшку за 15 тисяч фунтів.

— Українці?

— Ні.

— Російські та українські тусовки в Лондоні — разом чи окремо?

— На жаль, вони тепер окремо. Востаннє були разом, коли вбили Нємцова (27 лютого 2015 року. — Ред.) Частина росіян тоді скооперувалася із українцями, частина ні. Це було єдине щось спільне, ну, умовно спільне, тому що величезна кількість моїх співвітчизників тут живуть, працюють роками, десятиліттями, але все одно дивляться російський телевізор і дивуються, чому Путін обіцяв за два тижні дійти до Києва і не дійшов.

Читайте: Наш ТБ-контент — це соціальні жахіття — український продюсер

— Які росіяни живуть в Лондоні?

— Є дві Росії, які не перемішуються. Є тусовка, яка приходить на Бикова, на "Нещасний випадок", на відкриття нового офісу "Відкритої Росії", Архангельського послухати або Єфремова — це кілька сотень людей. Серед цих декількох сотень є люди, налаштовані до України по-різному, але загалом військовий конфлікт засуджують усі. Хтось каже, ось я їздив і буду їздити в Крим, там Балаклава, де я з дитинства був, і мені це дорожче. Ну ок.

А є інший Лондон. Наприклад, ми випадково потрапили у театр, була якась із Яковлєвою, Маковецьким історія, ми не розібралися, про що спектакль. Там було декілька тисяч росіян, серед яких я не знав нікого. І ці ж тисячі людей, мабуть, заповнюють Альберт-хол, коли співає Валерія. Вони по-іншому виглядають, вони по-іншому говорять. Найчастіше, це росіяни, які живуть у Прибалтиці, тому що у них є можливість тут працювати. Вони взагалі інші, це суто ковбасна еміграція, яка приїхала за кращим життям, і ось вони всі за Путіна. Вони неосвічені, злі, агресивні, товсті й одягнені похмуро.

Читайте: Як живеться українці в рідному місті Гаррі Поттера

З усієї поваги до Маковецького, ми просто звідти втекли. Там інший гумор, там інша мова. Вони сально жартують, зображують на сцені, ну таке, коли хлопчик переодягається дівчинкою, або показують п'яного.

Це дві Росії, і вони ніколи ніде не перемішуються. Тобто, якщо ми приходимо на Бикова, мене знає 100% людей, я знаю добру половину, а тих людей я точно не знаю, не уявляю їх і не хочу уявляти.

— Ви — у меншості?

— Ми — в цілковитій меншості. І коли були вибори, російські жінки з дітьми стояли у черзі, щоб проголосувати за Путіна. 50 із гаком відсотків. Шість років тому він набрав 30, із усіма приписками, посольством і з усім цим ла*ном, а зараз — 55, або щось приблизне до цього.

Читайте: "Наш перший захват досі не минув": як живе українка в країні хокею і кленового сиропу

І ось цьому натовпу, який стояв у черзі, щоб проголосувати за Путіна, я казав: "Переходьте на світлу сторону!". Без будь-якої агресії. Але з того боку були такі провокації, що декілька разів втрутилася поліція. Вони кидалися із кулаками, кричали, показували середні пальці, розповідали, що зі мною буде, що за всіма нами в'язниця плаче...

— Історію з "Петровим" і "Башировим" обговорюєте у своєму колі? Немає страху, що і до вас доберуться?

— Там все зрозуміло. Страху не поменшало і не додалося. Гірша історія була із Глушковим (12 березня 2018 року в Лондоні знайшли мертвим екс-партнера олігарха Бориса Березовського, — Ред.), Хоча вона тиха і про неї ніхто не пише. Історія із Глушковим мені набагато ближча, ніж із Мишкіним і Чепігою. Там все дуже дивно.

— Путін уже таку кількість років при владі. Коли і як, по-вашому, це закінчиться?

— Для Росії усе закінчиться погано. Хоча я вже не раз помилявся у прогнозах. Зараз дуже важко говорити, я в шоці від результатів виборів тут і в інших місцях — це катастрофічна мутація головного мозку. Вони демотивували людей і бізнес — люди в розпачі. Ще є велика залежність від нафти і газу. Ну зараз, грубо кажучи, весь ринок активно нагрівається, і коли буде наступна переоцінка всього у світі, тоді й відбудеться зміна влади на фоні серйозних економічних потрясінь, до яких Росія взагалі не готова.

Читайте: Мільйони на день: стало відомо, скільки росіянам коштує Путін

— Він може піти сам?

— Він не піде сам, він може померти від старості — або йому допоможуть.

— Якщо Путін вмирає сьогодні, що буде?

— Якщо Путін вмирає сьогодні? Хлопці спробують утримати владу, але оскільки вони оточили себе цілковитими "овочами", то не зможуть це зробити витончено. Вони не витримають баланс, жодних стримуючих факторів і противаг.

Там має бути Медведєв. А що може бути при Медведєві, ми з вами чудово пам'ятаємо. Потихеньку, але це буде лібералізація. Найвищі показники в Росії історично — це 2012-2013 рр. Росіяни ніколи не жили краще, ніж тоді, ніколи історично, від початку часів.

Корупція нікуди не дінеться. Швидше за все, це буде "міжусобойчик", але більше схожий на шлях Південної Кореї, ніж на шлях Північної. М'який перехід до умовно-капіталістичних відносин. Але, ймовірніше, вони цього не розуміють, у них немає почуття балансу. Вони намагатимуться тиснути — і точно перетиснуть.

— А з Україною що буде, якщо прийде Медведєв?

— Ну, Донбас можуть і віддати, а Крим ні. Немає такого політика, який скаже: "Я віддам Крим". Це найшвидший спосіб назавжди закінчити політичну кар'єру.

А якщо раптом прийде до влади дуже ліберальна людина, умовний Навальний із товаришами, щодо Криму буде, швидше за все, спроба домовитися, якась компенсація.

— Думаєте, Навальний реально може прийти до влади?

— Я дуже сподіваюся, що так, через деякий час. Мені дуже подобається, як змінюються його політичні та економічні погляди, і те, що уже зараз готуються документи, по суті, декрети, які отримають силу, якщо він, дійсно, прийде до влади. Тобто, це буде гра з відкритим забралом. Не "я зміню ваше життя на краще", а ось конкретно, що буде прийнято як закон, коли він прийде.

Читайте: ''Соковита відбивна з Навального'': генерал Путіна зганьбився на відео з погрозами

— У 2014 році ви збиралися стати міністром економіки України?

— Просто написав у відкритих джерелах... Ну зараз зрозуміло, що жодні варяги, жодні реформи нікому не потрібні. Тоді робили вигляд, що потрібні реформи, але це був лише молебень за транш. У мене була співбесіда спочатку із Яценюком, потім із Порошенком, там була реальна процедура голосування — усі дружно проголосували проти, навіть Абромавічус.

— А якби все вдалося, які були б подальші кроки?

— Я повісив би камеру у своєму автомобілі, в кабінеті, виклав би все у громадський відкритий доступ. Усі б бачили, як я годину до роботи вчу українську мову, а потім намагаюся розуміти документи, а згодом, через місяць або півтора, мені б запропонували піти, я б відмовився, мене почали б лякати... Про те, як я "викрав людину" згадали б, у мене ж кримінальна справа у Росії, там сім важких статей. Так сильно хотіли посадити мене надовго, що переборщили. Загалом, потім намагалися б мені не дати одне робити або інше. Нічого б у мене не вийшло.

— У нас в Україні зараз тільки і розмов, що про вибори. Що скажете про кандидатів у президенти?

— Я особливо зараз не стежу. Але мені дуже буде шкода, якщо талановитий співак і улюбленець публіки (Святослав Вакарчук. — Ред.) зіпсує собі некролог цими виборами, тому що нічого не вийде, як мені здається. Уявляєте, що почнеться? Будуть копатися у брудній білизні, дірки на штанях шукати. За скільки куртку купив, листувався у 2013 році з фанаткою, обговорював її д*пу — і ось це все ла*но. Українська політика — це змагання антирейтингів. Націоналістів буде дратувати одне, прозахідним мало буде іншого, Вакарчук просто зіпсує собі карму.

Читайте: Вакарчук йде в президенти: ЗМІ розкрили плани і союзників співака

— У вашому колі спілкування багато британців?

— Ні, небагато. З місцевими близької дистанції не може бути, тобто спілкування у цілому поверхневе. До близької дистанції я не знаю, скільки часу має пройти. Можливо, ніколи.

— Місцеві все-таки не люблять тих, хто переїхав сюди?

— Це не нелюбов — їм цікаво. Вони із самого початку — як мандрівники, як загарбники половини світу — люди, які всім цікавляться. Ну тобто, всі старі класичні британські будинки — це сувеніри з усього світу, вивчення інших культур — це є. Зрозуміло, що ми не дуже близькі, — ані за своїм рівнем культури, ані за ступенем агресії.

— Які вони, британці?

— Загалом, у них дуже високий рівень культури, стосунків, будівництва, хоча результат дуже різний. Усе працює за годинами, тимчасові світлофори... Проте є бюрократія, усе дуже довго: якщо потрібен якийсь контакт із державою, я не знаю, клямку переставити, — готуйся до довгої історії. А якщо з сусідами не пощастить, вони можуть скаржитися на тебе, писати кілометрові повідомлення.

— У Києві фасади понівечені "клаптевим" утепленням, пластиковими балконами. Якби тут все було просто з дозволами, не сталося б і з Лондоном те ж саме?

— У тому й річ, що тут побудовано величезну кількість відверто потворного. Кожен третій будинок. І новий, і старий. Потворність вони будували і раніше, і зараз продовжують. Якщо погуляєте, побачите тут такі будівлі — ну повна катастрофа. І я б ще зрозумів складність із дозволами, якби все було дуже красиво.

— А в Києві вам будинки подобаються?

— Одна справа старий Київ і зовсім інша — те, що у 90-і або нульові там побудували. Ці житлові будівлі.

— У Києві зараз гостро стоїть проблема хаотичної забудови. Зводять всюди страшні висотки. У Лондоні ж переважно акуратні будинки на 2-3 поверхи...

— Ні, ну тут якщо ти живеш у багатоквартирному будинку, значить, за тебе платить держава. Тільки ті, хто сидить у нас на шиї, у платників податків, живуть у багатоквартирних будинках. А у вас навіть люди заможні купують собі повністю поверхи і живуть за радянською звичкою усі разом. Це велика проблема ментального плану. І в Москві те ж саме.

— Що важливо побачити туристу, який вперше в Лондоні?

— Головне — це музеї. Їх тут безліч. Є, наприклад, Tate, Royal Academy of Arts, National Gallery і багато інших. Ну тобто, якщо все це вдумливо обходити, то займе більше тижня. Плюс різноманітні приватні будинки, перероблені під музеї.

— Що звідси привезти в подарунок додому?

— Ну, можна піти у Верховний суд із банкою, запакувати і привезти в Україну повітря правосуддя. Тут Верховний суд, дійсно, є вищою владою. Прем'єр-міністр може бути задоволений, незадоволений, що завгодно може сказати, а суд каже "ні" — і все. Тут немає Конституції, але є судові прецеденти — і за судом останнє слово.

— Начебто і людей талановитих багато, але мало хто успіху досягає. Як у вас це виходить? До того ж, у чужій країні — приїхати і зробити?

— Я просто все роблю чужими руками. Усе, що я дійсно вмію, — це бачити і обирати талановитих людей. Правда, я роблю помилку через раз. Також у мене були стартові гроші.

— Хто вас таким виховав?

— Мама, тато і бабуся. Бабуся, до речі, народилася у Симбірську, але довго жила в Криму, ще татарському, говорила татарською. Працювала на заводі, дуже рано поїхала з дому в Москву за кращим життям. Дідусь був генералом авіації в армії Будьонного. Тато — льотчик, цивільний, ну, різні складні перельоти, Північ, Антарктика, у складних погодних умовах. Мама — інженер-економіст.

Батьки були виїзними за радянських часів і їздили за кордон, у тому числі і в капкраїни. Мама все життя працювала за копійки в міністерстві. Коли у мене вже прибутки були мільярдні, відомство, який керував Герман Греф, продовжувало платити їй 2400 рублів, тобто $85.

— Як думаєте, є перспективи в українського виноробства?

— Звичайно, і величезні. Мені подобається, наприклад, те, що ми продаємо. Є такий Євген Шнейдеріс під Миколаєвом, у них вино називається "Кара Кермен", воно було у нас декілька разів, усе продавали.

Але дистрибуції немає, вивезти не можна офіційно. "Масандру" не можна було вивезти. Є ще Shabo, є інші вина.

Руки у вас відмінні, голови нормальні, проблема тільки у владі, в шаленій кількості дурних папірців, які потрібно зробити. Тобі земля не належить, потрібно отримувати дозволи, можеш ти це робити чи ні.

—Чому тут видно, куди йдуть податки, а у нас — ні?

— Суспільство не звикло вимагати звіт від влади. Тобто, у вас просто крадуть. Тут що капіталісти, що соціалісти, перш ніж залізти в кишені громадян, тисячу разів подумають.

— Тут реально за корупцію садять?

— За корупцію? Ну, майже ні. Просто корупція є тільки у самому низу і на самому верху. І на самому верху її майже неможливо довести.

— Що порадите підприємцям, які тільки починають?

— Коли мене запитують про це у Росії, я останні декілька років кажу — запасатися зброєю для захисту. Насправді ж, книги читати, хорошу художню літературу. Вона розвиває фантазію.

— Що зараз читаєте?

— Останнім був "451 градус за Фаренгейтом". Я закриваю старі борги. Читаю те, що не прочитав колись.

— На якій музиці ви росли?

— Класичний рок 60-70-х, плюс протестний російський рок. Наприклад, "Гражданская оборона". До речі, зараз же аеропорти перейменовують, і в Росії ініціативна група запропонувала зробити в Омську аеропорт імені Єгора Лєтова, зі слоганом "все летить в пи*ду" (Єгор Лєтов — покійний лідер гурту "Гражданская оборона", родом із Омська. — Ред.) Мені здається, це все дуже смішно.

— Ви нещодавно дивилися "Літо" Серебреннікова? Що скажете?

— Так, саме днями. Я знаю особисто Рому (Роман Білик, соліст гурту "Звери", який зіграв роль Майка Науменка у фільмі "Літо". — Ред.) І він на сцені не такий, як у житті. Тут він нереально перевтілився, нереально дебютував як актор, як музикант.

Я вважаю, що все, що відбувається із Кирилом Серебренніковим у Росії, — жахливо. Мені реально хочеться усіх, хто брав участь у його цькуванні, посадити разом із Путіним надовго.

Читайте: ''Паспорт Цоя був вкрадений'': рок-журналіст вимагає провести розслідування

— А що зараз із ним відбувається?

— Оскільки заступилася громадськість, його залишили під домашнім арештом, він може творити. Але там тиск був звідусіль. Якби такий тиск був щодо Сенцова, його б точно відпустили.

— Якби Цой був живий, яким він був би зараз? Що думаєте?

— Я погано розумію, який він був поза музикою. Але з огляду на те, що останнім етапом у нього був Айзеншпіс і тур країною, боюся, зараз це були б "Старі пісні про головне", Перший канал та інше лайно для отримання бабла.

— А якби він емігрував?

— Хто куди поїде від бабла... І Цой, і БГ, і "Машина часу", і Агузарова — вони були впевнені тоді, що на Заході їх носитимуть на руках. А ось зараз я вмикаю те, що ми любили у дитинстві, цю чудову рок-музику: крім правильного духу і правильно підібраних слів всі інші звуки — повне ла*но.

Читайте також ексклюзивне інтерв'ю OBOZREVATEL з Віктором Шендеровичем.