Блог | Чому правоохоронці взялися за столичну владу і чи законні перевірки: аналіз та висновки

До мене звернувся Київський міський голова Віталій Кличко з проханням проаналізувати у правовому аспекті ситуацію, яка склалася у зв’язку з різкою активізацією правоохоронних органів стосовно столичної влади. Як зазначив очільник Києва, йому потрібна компетентна неупереджена оцінка цієї ситуації. Я погодився це зробити, виходячи з того, що: по-перше, останнім часом правоохоронні органи дійсно є надактивними стосовно столичної влади; по-друге, до цієї активності є багато питань щодо її юридичної обґрунтованості та об’єктивності; по-третє, мої колеги з юридичної компанії "Ad Rem Lex", співзасновником якої я є, виявили зацікавленість у здійсненні такого дещо специфічного правового аналізу.

Проаналізувавши публічно доступні матеріали кримінальних проваджень стосовно представників виконавчої влади та комунальних підприємств Києва, які правоохоронні органи (за їхніми ж офіційними повідомленнями) активно розслідували у серпні-вересні 2021 р., ми дійшли низки не зовсім тривіальних висновків. Деякими з цих висновків вирішили поділитися з широким загалом, оскільки проаналізована навіть лише через правову призму ситуація вказує на її неоднозначність та суспільну значимість.

1. Надзвичайна активність правоохоронних органів стосовно столичної влади має всі ознаки організованої на найвищому рівні та чітко координованої з єдиного центру цілеспрямованої діяльності.

Про це свідчить, зокрема, те, що:

– активізація правоохоронних органів стосовно столичної влади відбулася в один і той же час – масове проведення обшуків, вручення підозр та проведення інших процесуальних дій припало на серпень-вересень 2021 р. Примітним є те, що практично усі підозри у зазначених кримінальних провадженнях були повідомлені різними правоохоронними органами у другій половині серпня 2021 р., а пік такого повідомлення припадає на 16-19 серпня;

– у "відпрацюванні" столичної влади задіяна практично уся система правоохоронних органів – прокуратура (Офіс генерального прокурора, прокуратура м. Києва, окружні прокуратури м. Києва), ДБР (територіальне управління ДБР, розташоване у м. Києві), національна поліція (Головне управління Національної поліції у м. Києві, районні управління ГУНП у м. Києві), державна фіскальна служба, СБУ (центральний апарат, управління СБУ в м. Києві та Київській області). Не викликає жодних сумнівів той факт, що весь державний "силовий" механізм міг бути запущений (а тим більше одномоментно) лише за командою згори;

– відбулася процесуальна реанімація "старих" кримінальних проваджень, які стосуються діяльності столичної влади. У вказаний період мала місце різка актуалізація слідства у справах двох-, трьох- і навіть п’ятирічної давнини. Для прикладу, справа за фактом привласнення бюджетних коштів посадовими особами КП "Київський центр розвитку міського середовища" під час реконструкції парку "Кіото" у Деснянському районі м. Києва, у рамках якої 15 вересня 2021 р. ДБР провело масові обшуки, була розпочата ще у 2017 р. і, наскільки відомо, до останнього часу активно не розслідувалася;

– процесуальні дії правоохоронних органів у вказаних кримінальних провадженнях супроводжувалися потужною інформаційною компанією – вони максимально широко висвітлювалися самими правоохоронними органами (офіційні повідомлення на їхніх сайтах, інтерв’ю та коментарі їхніх представників), паралельно інформаційно підтримувалися на політичному рівні (коментарі офіційних представників Офісу Президента України, виступи народних депутатів України з пропрезидентської фракції), а відповідна інформація паралельно активно "розганялася" у ЗМІ. Звертає на себе увагу те, що у багатьох випадках офіційні повідомлення правоохоронних органів містять категоричні висновки про наявність складу певного злочину, його кваліфікацію та причетність до нього конкретних осіб без наведення підтверджених слідством доказів та з використанням припущень, що є неприпустимим для діяльності органів слідства. Взагалі складається враження, що ряд процесуальних дій (проведення обшуків, вручення підозр) мали постановочний характер і спеціально проводилися для створення відповідного інформаційного продукту.

У свій час за президента П.Порошенка правоохоронні органи за такою ж схемою були задіяні для дискредитації лідера "Громадянської позиції" Анатолія Гриценка (якому тупо-примітивно "пришивали" зловживання на посаді міністра оборони) та Львівського міського голови Андрія Садового (якого дискредитували "сміттєвою справою").

2. Значна частина кримінальних проваджень стосовно представників столичної влади була розпочата на підставі матеріалів Департаменту внутрішнього фінансового контролю та аудиту КМДА.

Натомість правоохоронні органи у своїх інформаційних повідомленнях жодним чином не згадують про ці матеріали як першоджерело виявлення фактів неправомірного використання бюджетних коштів та інших посадових зловживань в діяльності посадовців столичної влади та комунальних підприємств.

Аналіз діяльності Департаменту внутрішнього фінансового контролю та аудиту КМДА (який, до речі, було створено у 2014 р. за першої каденції В.Кличка на посаді Київського міського голови) показує, що за період 2015-2021 рр. ним було проведено 397 аудиторських перевірок і виявлено порушень на 4809,7 млн. грн. За матеріалами цього Департаменту притягнуто до дисциплінарної відповідальності 121 особу, у т. ч. 28 осіб звільнено з посад. За цей період до правоохоронних органів передано 328 матеріалів, з яких 96 – у 2020-2021 рр. За цими матеріалами станом на кінець вересня 2021 р. правоохоронними органами розслідується 179 кримінальних проваджень, у яких було повідомлено про підозру 62 особам. Станом на 1 вересня ц. р. 34 обвинувальні акти передано до суду.

Це означає, що столична влада систематично і досить результативно використовує інструмент внутрішнього фінансового контролю для запобігання та виявлення правопорушень з використанням бюджетних коштів, а також забезпечення правового реагування на них.

За правовою логікою тих, хто постійно виявляє правопорушення, показово не переслідують і не звинувачують у цих правопорушеннях – з ними конструктивно співпрацюють і заохочують до продовження такої діяльності. У даному випадку, на жаль, все робиться навпаки.

3. Проведені правоохоронними органами в рамках цих кримінальних проваджень обшуки виглядають більше як силові демонстративно-показові акції, ніж процесуальні дії, у яких існувала об’єктивна потреба і які були проведені за наявності законних підстав.

Відповідно до закону (ст. 234 КПК) обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про вчинення правопорушення, відшукання знарядь або ж майна, здобутого в результаті його вчинення чи встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

У системі процесуальних дій обшук посідає особливе місце, оскільки носить примусовий характер і спрямований на пошук прихованих об’єктів. Обшук – це дуже трудомістка та серйозна процесуальна дія, яка проводиться раптово (щоб розшукувані об’єкти не могли бути переховані, знищені тощо) і здійснюється в психологічно напруженій обстановці.

На час проведення обшуку кардинально змінюється звичний для фізичної особи спосіб життєдіяльності, а діяльність юридичної особи фактично блокується. Тому рішення про обшук має прийматися з великою відповідальністю, оскільки сам факт його проведення – це вже певний тиск, втручання та демонстрація сили з боку сторони обвинувачення. А детальне висвітлення його проведення у ЗМІ (тим більше фактично в режимі онлайн, як це практикується правоохоронними органами у потрібних їм випадках) з відповідними висновками та коментарями – це ще й цілеспрямоване формування суспільної думки про обшук як підтвердження факту вчинення певного злочину та винуватості певних осіб.

З урахуванням цього обшук є крайнім процесуальним засобом доказування, у якому у багатьох випадках просто немає потреби і який може бути замінений звичайною виїмкою – шляхом проведення такої слідчої дії як тимчасовий доступ до документів та їх вилучення (ст. 160 КПК).

Як випливає з наявних матеріалів, усі обшуки, які були проведені у структурних підрозділах КМДА та комунальних підприємствах, завершились вилученням статутних документів, посадових інструкцій, тендерної документації тощо, яка апріорі не могла бути прихована і яка у більшості своїй перебуває у відкритому доступі. При цьому мало місце тривале блокування діяльності структурних підрозділів КМДА та комунальних підприємств (у ряді випадків обшуки тривали упродовж усього робочого дня, а то й більше), а також втручання у їхню діяльність.

Для прикладу, в одній кримінальній справі, яка розслідується з 2020 р., слідчому ГУ НП у м. Києві знадобився терміновий обшук в апараті КМДА для отримання у примусовому порядку проекту розпорядження КМДА, матеріалів його погодження та (вдумайтесь!) копії Регламенту КМДА. У цьому зв’язку виникає закономірне запитання до слідчого і прокурора: невже вказані документи не можна було отримати шляхом тимчасового доступу до них і чи треба було приходити до будівлі КМДА з обшуком, щоб отримати завірену копію її Регламенту?

А в уже згаданому кримінальному провадженні за фактом привласнення бюджетних коштів посадовими особами КП "Київський центр розвитку міського середовища" під час реконструкції парку "Кіото" у Деснянському районі м. Києва правоохоронці на четвертому (!) році розслідування справи провели невідкладний (!) обшук. За законом (ст. 233 КПК) невідкладний обшук проводиться без рішення суду лише у невідкладних випадках, пов’язаних з врятуванням життя людей та майна або безпосереднім переслідуванням осіб. Однак на брифінгу співробітники ДБР про наявність законних підстав для проведення невідкладного обшуку нічого не повідомили.

Загальними тенденціями таких обшуків є те, що:

– проведення саме обшуків замість тимчасового доступу до речей та документів та їх вилучення може свідчити про спеціальну демонстрацію грубої сили з боку правоохоронних органів з метою залякування фігурантів кримінальних проваджень, змушення їх давати потрібні слідству покази тощо;

– проведення практично одночасно обшуків різними органами досудового розслідування у кримінальних провадженнях різних періодів дозволяє визначити їх як так звані тактичні обшуки, які мають певну спільну позапроцесуальну мету і координуються з єдиного центру;

– за допомогою подачі у ЗМІ спеціально продуманої, а інколи відверто маніпулятивної інформації про проведені обшуки створюється враження тотальної корумпованості столичної влади та відбувається фактичне визначення винних ще до рішення суду.

4. Попри вказані закономірності та тенденції процесуальних дій у цих кримінальних провадженнях, які значною мірою ставлять під сумнів їхню обґрунтованість та законність, столичній владі та особисто Київському міському голові В.Кличку варто серйозно поставитись до "претензій" правоохоронних органів.

По-перше, якщо наразі процесуальні дії у цих кримінальних провадженнях здійснюються без належних підстав, поспіхом і поверхово, то це зовсім не означає, що всі без виключення "кейси" правоохоронців стосовно представників столичної влади є безпідставними.

По-друге, очільник столиці у межах своїх повноважень має належним чином реагувати стосовно тих своїх підлеглих, у діях яких вбачаються посадові зловживання та інші порушення закону. Включно з відстороненням від виконання посадових обов’язків та звільненням з посад, якщо для цього є підстави, передбачені трудовим законодавством, законодавством про державну службу та службу в органах місцевого самоврядування. Таким же чином столична влада має реагувати на журналістські розслідування, які стосуються її діяльності і мають суспільно важливе значення.

По-третє, потрібно забезпечити повне сприяння правоохоронним органам у проведенні слідства стосовно тих посадових осіб, у діяннях яких вбачаються посадові зловживання та інші порушення закону. Безумовно, з твердою вимогою до органів досудового розслідування діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом.

Як зазначалося, попередній правовий аналіз та висновки за його результатами зроблені на підставі доступних матеріалів з відкритих джерел і ґрунтуються на конкретних фактах та даних. Наприклад, детальні матеріали Департаменту внутрішнього фінансового контролю та аудиту КМДА розміщені на сайті КМДА у вигляді щорічних звітів про діяльність підрозділів внутрішнього фінансового контролю та аудиту – по галузях і типах проблем. Безперечно, значно більшу "поживу" для юридичного аналізу та висновків стосовно законності та неупередженості дій правоохоронців дало б ознайомлення з матеріалами кримінальних проваджень. Але на цьому етапі розслідування вони певною мірою доступні лише фігурантам у цих провадженням та їхнім адвокатам, які, до речі, могли б також внести свою лепту в інформування суспільства щодо таких проваджень.

Звісно, що літньо-осіння активізація правоохоронних органів стосовно столичної влади зумовлює надання різними політиками та експертами саме політичної оцінки. Добре було б, якби така оцінка бодай частково базувалася на правовому аналізі ситуації.