Семенюк перед смертю написала листа Порошенко і закликала його "взяти ФДМ в свої руки"

Екс-глава Фонду держмайна Валентина Семенюк незадовго до смерті написала лист Президенту України Петру Порошенку. Редакція "Оглядача" отримала в своє розпорядження копію послання, датованого 8 серпня, Семенюк пішла з життя 27-го . Раніше повідомлялося, що напередодні смерті Валентина Семенюк говорила близьким, що збирається зустрітися з новообраним Президентом України і підготувала для нього листа, в якому виклала своє бачення регулювання діяльності ФДМ і організації процесу приватизації. Як йдеться в листі, "поважаючи право Урядової коаліції формувати кадровий потенціал органів влади, все ж звертаю Вашу увагу, що повне відсторонення Президента України від питань управління об'єктами держвласності ... приносить шкоду національній безпеці держави" . За її словами, у зв'язку з прийняттям змін до Конституції України був істотно порушений баланс впливу Президента України на управління держмайном на користь КМУ. Семенюк закликає Порошенка домогтися обов'язкового узгодження Кабміном кандидатур на посаду Голови ФДМ і його заступників з Президентом України. А також знайти механізми контролю за діяльністю ФДМ і ввести на законодавчому рівні посаду представника Президента у Фонді. Крім того, вона пропонує Президенту свій варіант реприватизації на підставі чинного Закону України "Про приватизацію державного майна". Як викладено в листі, відповідно до статті 1 цього Закону, фізичні та юридичні особи можуть бути покупцями "з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва", тобто, на її думку, законом передбачається, що нові власники держоб'єктів, беручи участь у приватизації і купуючи об'єкти , фактично брали на себе зобов'язання поліпшення їх діяльності. Власники, які "розвалили" виробництво, фактично порушили закон, а значить, ці об'єкти мають бути повернуті в держвласність. Після повернення об'єктів у держвласність необхідно провести інвестиційні конкурси під відновлення робочих місць і виробництва, і на час відновлення звільнити об'єкти від оподаткування. Також Семенюк звертає увагу Президента на необхідність встановлення чітких інвестиційних умов при продажу підприємств, вважаючи, що інвестзобов'язання - це своєрідна "золота акція" держави, за допомогою якої можна контролювати підприємство, не будучи його акціонером. На її думку, в умовах зовнішньої загрози, яка нависла над Україною, цей механізм особливо стане в нагоді для контролю за стратегічними об'єктами. І на завершення вона просить об'єднати зусилля Національного банку і ФДМ і повернутися до пропонованого нею як главою ФДМ механізму створення "національної майнової Скарбниці" - оцінити весь майновий актив держави і зробити НБУ його єдиним хранителем. "Таким чином, до золотовалютних резервів НБУ могли б входити і майнові резерви країни, що в свою чергу збільшило б її потенціал через значне фактичне збільшення цих резервів", - йдеться в листі. Нагадаємо, що 27 серпня Валентину Семенюку знайшли мертвою в своєму будинку в селі Чайки під Києвом з вогнепальним пораненням в голову. Слідство, яке йде досі, розглядає дві версії - вбивство і самогубство .

ПОВНИЙ ТЕКСТ ЛИСТА президентові України Порошенку П.О.

Вельмишановний Пане Президенте!

Дозвольте мені як людині, яка має важкий особистий досвід роботи Головою Фонду державного майна України в перехідний період змін до Конституції 2004 року, поділитися з Вами певними міркуваннями з питань вдосконалення системи управління об’єктами державної власності, в тому числі приватизації державного майна.

По-перше. Прошу звернути Вашу увагу на те, що Конституція 2004 року значно обмежує (а точніше, унеможливлює) вплив Президента на вищезгадані процеси. У той же час Президент України за ст.102 Конституції України є "гарантом прав і свобод людини і громадянина", в тому числі й під час приватизації. Ця проблема незмінно призводить до конфлікту між Президентською та урядовою вертикаллю.

Відповідно до пункту 9 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.

Але якщо раніше у Конституції України було визначено право Президента України призначати та звільняти Голову Фонду державного майна України за згодою Верховної Ради України, то на сьогодні знову порушено баланс впливу Президента України на управління державним майном на користь Кабінету Міністрів України.

Наявність у Кабінету Міністрів України всіх важелів керуючого впливу щодо ФДМУ, включаючи вирішення його установчих та кадрових питань, визначення його правового статусу, здійснення контролюючих функцій, отримання звітності, застосування заходів відповідальності є повною підпорядкованістю.

Але ж, виходячи із тлумачень Конституційного суду України, згідно із його рішенням від 01.07.98 № 09-рп, Фонд не може бути підпорядкований в цілому Кабінету Міністрів України, а лише в частині управління державним майном.

Поняття підпорядкованості органів виконавчої влади характеризує, як правило, найвищу організаційну залежність органу нижчого рівня від органу вищого рівня.

Відтак, Фонд державного майна України, незважаючи на Закон України "Про Фонд державного майна України", який, безумовно, потребує змін згідно з чинною Конституцією, буде повністю підпорядкований Кабінету Міністрів України.

Недосконалість чинного законодавства, яка передбачає наявність тільки двох сторін у процесі відчуження державного майна, тим більше при постійних намаганнях олігархічних кланів чинити вплив на діяльність ФДМУ, створює передумови для корупційних зв’язків.

Згідно з нинішньою редакцією Конституції Кабінетом Міністрів України без жодного погодження з Президентом України вноситься подання на призначення Голови Фонду державного майна України.

Поважаючи право Урядової коаліції формувати кадровий потенціал органів влади, все ж звертаю Вашу увагу, що повне відсторонення Президента України від питань управління об’єктами державної власності та контролю з боку Президента України як гаранта "прав і свобод людини і громадянина", в тому числі під час приватизації, наносить шкоду національній безпеці держави.

Враховуючи зазначене, а також з метою збереження інституції ФДМУ дійсно як органу, покликаного забезпечити ефективне управління державним майном, прошу Вас при внесенні змін до Закону про ФДМУ врахувати необхідність обов’язкового погодження Кабінетом Міністрів України кандидатури на посаду Голови Фонду та його заступників з Президентом України. А також визначити нормативні документи, через які Президент здійснює контроль за діяльністю Фонду, та на законодавчому рівні ввести посаду представника Президента у Фонді державного майна України.

По-друге. Приватизація державного та комунального майна як реформа, спрямована на докорінну трансформацію структури власності в Україні відповідно до ринкових вимог, як процес зламу монополії державного виробництва і формування умов ефективного розвитку приватного сектору виконала своє завдання. Із закінченням в Україні перехідного етапу розвитку економіки Європа і світ визнали нашу державу країною з ринковою економікою.

Зміни суспільно-політичної ситуації в Україні вимагають визначити нові цілі, пріоритети та технології проведення приватизації.

Наразі постають завдання визначення приватизації не як реформи, а як одного зі способів управління державним та комунальним майном та повернення Фонду державного майна функцій, визначених Конституцією України і відбитих у самій назві державної установи, переходу до європейських принципів управління.

Необхідний принципово новий підхід до забезпечення ефективного використання державної та комунальної власності і сутність цього підходу полягає у запровадженні комплексної Програми управління цією власністю та скасуванні Державної Програми приватизації.

У зв’язку з цим на перший план виходить завдання ефективного управління державним та комунальним майном в широкому розумінні. Воно включає в себе як приватизацію частини об’єктів державної та комунальної власності, так і повернення в державну або комунальну власність об’єктів, власники яких виявилися неефективними і не змогли забезпечити підвищення ефективності виробництва та забезпечення необхідних соціальних стандартів.

Надзвичайно важливими напрямами такої системи управління є також: формування і ведення єдиного реєстру об’єктів державної та комунальної власності, управління корпоративними правами в господарських товариствах державної та комунальної форми власності, а також оренда об’єктів державної та комунальної власності.

Сучасна структура управління активами державного та комунального секторів економіки не забезпечує ефективне використання державного та комунального майна.

На жаль, законодавство в нашій державі спрямоване в цілому на приватизацію майна і наразі не існує цілісного законодавчого забезпечення процесу управління. У державі поширена практика, коли деякі міністерства і відомства – органи управління державними підприємствами –мають право самостійно відчужувати майно, що їм належить. Крім цього, широко застосовувалась практика доведення державних підприємств до банкрутства і головне, що ініціаторами подібних банкрутств часто виступали саме державні органи, такі як Державна податкова адміністрація, Пенсійний Фонд тощо.

Основною метою Програми управління повинна стати поступова зміна пріоритетів державної політики стосовно відносин власності – від приватизації як ключового процесу перехідного етапу формування ринкової економіки, до ефективного управління державною та комунальною власністю в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки.

Значну увагу необхідно приділити управлінню об’єктами комунальної власності. Ці об’єкти були безоплатно передані органам місцевого самоврядування із державної форми власності для забезпечення потреб місцевих громад. Існують численні приклади, коли об’єкти державної власності (в тому числі стратегічні), корпоративні права держави після передачі їх до комунальної власності були відчужені за рішенням місцевих рад на користь приватних осіб в обхід законодавства про приватизацію. При цьому відсутні відповідальні за вчинені дії, так як рішення про форму і спосіб відчуження приймається колегіальним органом – сесією місцевої ради.

Відсутність єдиного органу, покликаного опікуватися державною власністю та власністю, безоплатно переданою державою для потреб місцевих громад, вже призвела до того, що основна маса приватизованих об’єктів набула своїх власників поза приватизаційними процесами, за значно заниженою вартістю, крім цього, об’єкти, як правило, переходили у приватну власність без інвестиційних зобов’язань перед державою та працівниками підприємств. У той же час законодавче регулювання процесу повернення таких об’єктів у державну та комунальну власність потребує вдосконалення.

Продовження існування подібної практики несе суттєву загрозу для економіки та безпеки держави.

Впевнена, що перехід від "Програми приватизації" до комплексної "Програми управління державною та комунальною власністю" буде позитивно сприйнятий суспільством.

По-третє. Питання інвестиційних зобов’язань. Жодна з країн Східної Європи, що вже є членами Європейського Союзу, не ставила перед собою за мету отримати якнайбільше коштів до бюджету від приватизації. Вони, як правило, проводили приватизацію під відновлення та створення робочих місць, залучаючи довгострокові інвестиційні зобов’язання, проводячи конкурси не щодо надходжень до бюджету, а щодо залучення коштів на підприємства, тобто в економіку їхніх країн.

У нас виходить – ні коштів до бюджету, ні інвестицій.

На жаль, суспільство та люди, яких це суспільство обирає в органи як законодавчої так і виконавчої влади, досі не розуміють, що головне в приватизації не гроші, які "проїдаються", а довгострокові інвестиційні зобов’язання. Саме від них залежить, чи буде працювати підприємство, скільки там буде робочих місць, якою буде заробітна плата у працівників.

Якби така увага приділялася саме інвестиціям, то у нас сьогодні була б зовсім інша економіка. Була б інша Україна!

З 2005 року я намагалася зламати згубну практику 90-х років, проводячи приватизацію виключно під довгострокові інвестиційні зобов’язання.

На жаль, після мого звільнення з 2009 року знову почалося нехтування правами трудових колективів та держави. Лише декілька прикладів. Це відміна інвестиційних зобов’язань на ВАТ "Криворіжсталь" (2009 р.), що є порушенням умов конкурсу, вилучення з умов конкурсу "ВАТ Луганськтепловоз" (2010 рік) 300 млн. грн. грошових інвестицій на підприємство, продаж "Спецзв’язку" у складі підприємства ВАТ "Укртелеком", проти чого я категорично протестувала письмово у своїх зауваженнях до Уряду ще перебуваючи на посаді Голови Фонду.

За умов відсутності законодавства щодо "золотої акції", за умов, коли перед Україною є зовнішня загроза, саме інвестиційні зобов’язання дозволяють тримати під певним контролем держави стратегічні об’єкти. Фактично при розумному державному підході – це елемент тієї ж "золотої акції", що може застосовуватись до будь-якого підприємства державної та комунальної власності та враховувати особливості цього підприємства.

Саме на інвестиційних зобов’язаннях, на конкретизації (та збільшенні!) у договорах купівлі-продажу об’єктів державної власності термінів виконання зобов'язань покупців (технічного оновлення та модернізації основних фондів, збільшення обсягів виробництва, внесення інвестицій, етапності підвищення заробітної плати, соціально-побутового забезпечення працівників, поліпшення умов праці, надання працівникам пільг і компенсацій за важкі та шкідливі умови праці, попередження виробничого травматизму та професійних захворювань), хотіла б я зосередити Вашу увагу як "гаранта прав і свобод людини".

По-четверте. Відновлення робочих місць. Саме це болюче для мене питання я не встигла завершити, перебуваючи у Верховній Раді України та на посаді Голови ФДМУ, і воно змушує мене звернутись до Вас, щоб внести конкретні пропозиції.

Аналізуючи як Голова Спеціальної контрольної комісії ВРУ з питань приватизації наслідки реформування власності та створивши як Голова ФДМУ реєстр об’єктів державної власності, з’ясувала, що наслідком насамперед ваучерної приватизації, позаприватизаційного відчуження об’єктів державної власності стало банкрутство та закриття більше 50 тис. об’єктів. Це, як правило, дрібні та середні об’єкти, але вони складають більше половини економіки нашої держави.

Подібні об’єкти навіть не потребують реприватизації – вони просто покинуті власниками. Єдина та найголовніша цінність, що там залишилась і про яку ми забули під час приватизації, – це кваліфіковані робочі руки.

Сьогодні багато хто ще пам’ятає колишній наш народно-господарський комплекс, коли планували не тільки будівництво промислових об’єктів та інфраструктури, й створювали умови для відповідного професійного навчання на тій або іншій території. І сьогодні більше 7 мільйонів Українців – цих колись добре навчених робочих рук – піднімають економіку інших держав за кордоном.

Це наслідок того, що в Україні десятки тисяч об’єктів були приватизовані без жодних інвестиційних зобов’язань. Але до цього часу жодна громадська організація, жодна політична сила голосно не підняла питання та не звернула належну увагу на статтю 1 Закону України "Про приватизацію державного майна". У цій статті чітко зазначено, що фізичні та юридичні особи можуть бути покупцями "з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України"!!! Таким чином, нині діючий Закон, прийнятий ще 1992 року, передбачав, що потенційний власник, погодившись брати участь у приватизації та придбавши підприємство, фактично брав на себе зобов’язання не тільки підвищити соціально-економічну активність виробництва, але й залучити у власне виробництво інвестиційні кошти.

Власники, що зупинили виробництво, виявилися неефективними, кинувши напризволяще ці підприємства, а отже, порушили Закон. Ці "безхозні" об’єкти треба негайно повернути до державної власності.

Щоб це здійснити, не треба чекати прийняття нових законів – достатньо діючого закону про приватизацію. Єдине, що треба на законодавчому рівні, – розробити механізм повернення покинутих об’єктів.

Після повернення підприємств у державну та комунальну власність необхідно терміново за участю місцевих органів влади провести інвестиційні конкурси під відновлення робочих місць та виробництва, збереження профілю підприємства, а також на час відновлення законодавчо звільнити їх від оподаткування .

За попередніми підрахунками реалізація комплексної програми "Відновлення робочих місць" дозволить:

– тільки на відбудованих "безхозних" об’єктах відновити 2,5 млн. робочих місць;

– повернути додому втрачене покоління, втрачених фахівців;

– зменшити ризик втрати роботи для вже працюючих, бо виникне конкуренція не за робочі місця серед безробітних, а у працедавців, щоб утримати робітників;

– підвищити заробітні плати на вже працюючих об’єктах внаслідок конкуренції серед працедавців;

– дати поштовх для розвитку місцевому бізнесу, адже, взявши участь в інвестуванні, він отримає податкові пільги;

– відродити села і містечка.

Упевнена, реалізація відповідних заходів через відновлення робочих місць дозволить призупинити процеси деіндустріалізації в нашій державі та надасть поштовх малому і середньому бізнесу для стрімкого розвитку.

По-п’яте. Питання створення національної майнової скарбниці.

Ще перебуваючи на посаді Голови ФДМУ, я провела роботу щодо посилення взаємодії ФДМУ з Національним банком України з метою значного збільшення золотовалютних резервів держави, доповнивши їх майновою складовою.

Механізм реалізації цих пропозицій був досить простий. Ця робота НБУ та ФДМУ частково була зроблена відповідно до Закону України "Про електронний обіг цінних паперів". Передбачалося шляхом проведення оцінки всього майнового активу держави визначити його грошову вартість та зробити Національний банк України його єдиним зберігачем. Таким чином, до золотовалютних резервів НБУ могли б входити і майнові резерви держави, що в свою чергу збільшило б потенціал країни через значне фактичне збільшення цих резервів.

Другим важливим чинником створення зазначеної системи передбачався механізм перетворення майнової складової власне у грошову під час приватизації об’єктів державної власності та акумулювання коштів від неї на спецрахунку НБУ.

Крім цього, вищезгадана система суттєво збільшувала прозорість використання об’єктів державної власності.

Не дивлячись на Указ Президента України від 14 травня 2008 року № 436 "Про опрацювання питання створення скарбниці держави для забезпечення національної безпеки України", ініційований мною як Головою ФДМУ, ні НБУ, ні Уряд належним чином не відреагували на його виконання. Поясненням їхнього небажання серйозно займатися цією проблемою (про що ці органи повідомляли письмово) була достатня кількість, на їхню думку, золотовалютних резервів для підтримки грошової одиниці. Після цього, як Ви знаєте, ми маємо вже 2 девальвації національної грошової одиниці.

Ще раз хотілося б зазначити, що Фонд держмайна та Національний банк України мають всі можливості, відповідний технічний та фаховий потенціал для створення надійної державної системи запобігання тіньовому використанню майна, налагодження роботи щодо збільшення резервів держави.

У систему державного майнового скарбу повинні ввійти не тільки корпоративні права, якими володіє держава, а й державні та казенні підприємства, а також підприємства, що не підлягають приватизації і забезпечують національну безпеку. Для реалізації цього ФДМУ має забезпечити ведення реєстру таких об’єктів.

У межах виконання функцій зберігання цінних паперів об’єктів державної скарбниці необхідно доручити Національному банку України здійснення депозитарної діяльності відносно цих паперів. При цьому спільно з Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України доцільно розробити нормативний акт про депозитарне обслуговування таких цінних паперів з урахуванням їхніх особливостей.

Вирішення даного питання пропонується організувати в два етапи.

На першому етапі доцільно забезпечити розробку необхідних спільних нормативно-правових актів в системі діючого на даний час законодавства України.

У подальшому на другому етапі забезпечити внесення відповідних змін до чинного законодавства.

Саме кошти спецрахунків НБУ держава могла б використати для проведення таких необхідних реформ (в тому числі пенсійної).

Крім цього, втілення зазначеної ідеї убезпечило б від безконтрольного використання спецфонду, бо використання коштів від приватизації, оренди, дивідендів було б неможливе без відповідної санкції з боку НБУ, а також значно б зменшило позаприватизаційне відчуження державного майна.

Сьогодні багато аналітиків говорять про "включення в золотовалютні резерви Національного банку складських розписок на матеріальні активи, зокрема, зерно та метал". Це при тому, що у держави є майновий актив, який міг би виступати не тільки як стабілізуючий фактор для національної грошової одиниці, а й міг би стати поштовхом для реформ, в тому числі для відкриття, наприклад, накопичувальних пенсійних рахунків громадян України. Упевнена, що у цьому випадку значно підвищиться підтримка як діючої влади, так і процесу реформування власності серед населення.

Шановний Петре Олексійовичу!

Користуючись нагодою, щиро вітаю Вас із всенародною підтримкою – обранням на найвищу посаду в державі. Сподіваюсь, що висловлені мною пропозиції будуть корисними для Вас як гаранта прав і свобод людини в тому числі під час приватизації.

З великою повагою, Голова Союзу жінок України "За майбутнє дітей" Валентина Семенюк