УП. Ресурс чистої правди

13,7 т.
УП. Ресурс чистої правди

Вибірковість, нерівність у доступі до сторінок, та ще й деякий витончене лицемірство. Все це, за версією частини нашого галузевого співтовариства, цілком можна назвати "свободою слова". Втім, жодних претензій. Кожен крутиться в міру своїх можливостей у надзвичайно конкурентному середовищі.

Закон "Про доступ до публічної інформації" нарешті дозволяє серйозно, а головне легально заглядати в кишеню будь-якого чиновника або публічної особи. Зрозуміло, що потрібен час, щоб закон запрацював на повну силу. Розвинена тіньова економіка і не менш розвинений ринок спеціальних корупційних послуг не дуже-то припускають відкритість номенклатури. Але, з іншого боку, цей же закон виставляє нині дещо інші вимоги і по частині мас-медіа. Не в бізнесовому сенсі - рекламний і піарний ринки у нас теж, на жаль, в зародковому стані. І приховувати поки ще є що (практика, яка з часом зміниться). Швидше, в морально-етичному сенсі. У людському, чи що.

Так, на брендового "фізіономії" інтернет-ресурсу "Українська правда" під власне назвою "УП" трохи дрібніші написано "засновалося Георгієм Гонгадзе у 2000 году". Майже гасло. Загалом-то, гасло правильний і доречний. В одній фразі не тільки історія ресурсу, але і його ціна. Ціна його репутації. А якщо враховувати страшну історію життя і смерті Гії, то нинішня позиція УП - одна з головних расследовательскіх майданчиків країни - виглядає майже ідеально. Добротні розслідування. Документальні "зливи". Незмінні скандали. Видання завжди в деталях готове повідомити, хто і за ким стоїть. І чому. Готово копнути реєстраційні документи, інші документарні бази тільки для того, щоб довести - ім'ярек такий-то надходить не по справедливості, нечесно. Це ж і є базовий репутацінний капітал. Професійні "розкопки" чужих гріхів - і навіть якщо ці гріхи мають не стільки фінансовий компромат, скільки морально-етичний - УП проводить блискуче і оперативно.

Але все-таки деяка червоточинки у всій цій солодкій історії є. Втім, як у всього в нашій країні. Часто в будь відмінною, на перший погляд, "історії успіху" є чорна пляма. Пятніще. Немає сумнівів, що у будь-якого нашого мас-медіа ("Обозреватель" не виняток) можна знайти цю саму червоточинки - таке життя і не можна бути святішим суспільства. Але ж УП - свідомо чи неусвідомлено - претендує на особливу місію.

УП адже не банальний "зливний бачок", куди можна прилаштувати будь-яку "джинсу". Скоріше це високобрендовий продукт. А для подібних - брендових - продуктів важливіше іншого саме власна бездоганна репутація. Вона повинна бути кристальної. Або, як мінімум, прозорою, подібно сльозі немовляти. Адже якщо претендуєш на пошук смітинок в чужому оці (і претендуй!), То власні колоди треба заздалегідь випилювати.

Або навіть не так. УП намагається задавати стандарти расследовательской журналістики. Ну, наприклад, буквально днями УПісти витончено вмокнули в саме чорне болото ту ж Лесю Оробець, попрекнув її віп власним авто з "козирними" (Радівське) номерами. І заслужено. Оробець багато на публіці розповідає про жадібність тієї ж номенклатури, про необхідність викорінення корупції, але сама із задоволенням користується панськими привілеями нардепа. І все-таки, стосовно до УП питання полягає не в тому - можна чи не можна когось витягати на світ Божий. Питання всього лише в тій самій етичної нерозмірності претензій і реалій. Проведемо невелике, і я б навіть сказав банальне, документальне розслідування в стилі самої УП. Копнемо тільки те, що лежить на поверхні.

Так от, на сайті УП, як вже було сказано, добре помітними буквами написано на балці - "засновалося Георгієм Гонгадзе у 2000 году". За логікою засновник є, як мінімум, власником (співвласником) брендового найменування і одержувачем роялті від використання цього найменування. По украй мірі, до моменту продажу свого права володіння. Інакше - хіба він "Бл"? Можливо, випадкова людина, що дав ідею. Можливо, людина, вчасно впав на хвіст реальним засновникам. Можливо, просто гарне ім'я. У нашому випадку - все з точністю до навпаки.

Стосовно у УП однозначно можна сказати, що тільки Георгій Гонгадзе вправі вважатися "засновником", від і до придумав проект і реалізувати найскладніший етап - стартовий. Це його проект - плоть від плоті і кров від крові. Навіть у прямому сенсі слова. Але ось парадокс - в офіційній юридичній виписці про склад "засновників УП" про Гонгадзе не сказано ні слова. Читаємо "витяг з Єдиного державного Реєстру юридичних та фізічніх осіб-підприємців": "повне найменування Юридичної особини - Приватне підприємство" Українська правда "... ; ПЕРЕЛІК засновніків (учасников) Юридичної особини - Притула Олена Юріївна ... " І все. Точка.

Дивний якийсь дисонанс виходить. Хто ж такий в такому випадку Гонгадзе? І яке взагалі відношення до УП він мав? Де-факто (і це ж загальновизнано) саме він придумав бренд, створив технічні можливості і страшною ціною (особистою жертвою) його розкрутив. Де-юре - він взагалі ніхто, так як засновник у УП тільки один - Притула А.Ю. Вона ж, природно, і головний редактор (тобто єдиний операційний менеджер, який приймає рішення).

У нас немає ніяких сумнівів в тому, що всі юридичні документи в повному порядку і оформлені юридично коректно. Але бридкі питання все одно ж залишаються. Перший з них: якщо Гонгадзе, за юридичною версії Притули ніхто (а це саме так, на що і вказує реєстраційний документ), то чому його прізвище пишеться на першій сторінці? Він же ніхто.

Друге питання: чи має право єдиний юридичний власник УП безкоштовно і довічно використовувати ім'я Гонгадзе в корисливих цілях? А його прізвище в логотипі УП - це саме що комерційна експлуатація чужого імені. Третє питання: якщо він все-таки мав відношення до заснування УП, то де його конкретна частка в статутному фонді? Четверте питання: якщо стовідсотковою часткою в медійному проекті "УП" володіє тільки Притула А.Ю, то коли Гонгадзе встиг відмовитися від своєї частини на її користь? І чому зробив він це безкоштовно?

Між іншим, питання це з глибоким додатковим дном. Справа в тому, що офіційно УП (вірніше юридична особа - правовласник товарного знака) має дивну дату офіційної державної реєстрації - "27.07.2001г". Тобто установа проекту (знову ж за версією Притули) відбулося ... після зникнення / смерті Гонгадзе.

У такому випадку знову спливають непрості етичні питання. Якщо Гонгадзе був засновником, значить УП, спочатку мала інші реєстраційні документи, які ... в 2001 році були змінені на користь Притули. Або Гонгадзе (проносимо вибачення за настільки блюзнірські й аморальні допущення слова) продав Олені Юріївні свою частку вже ... після власного зникнення. І перше, і друге неможливо. А значить, мала місце, швидше за все, банальна корислива гра ... самої Олени Юріївни Притули.

Банальна - це в сенсі точно така ж, коли один бізнесмен рейдує іншого бізнесмена (власника, засновника) будь-яким способом. Неотличимой наявності. І знову ж обов'язкове уточнення: жодних претензій до Притулі - вона довела власний талант і блискуче скористалася збігом фатальних обставин. Про мораль адже не обов'язково вести мову.

Безперечно, немає ніяких сумнівів у професіоналізмі нинішньої команди УП. Хлопці добре роблять свою справу. Але професіоналізм не завжди сусідить з етичними нормами. Правда, в даному випадку мова не про те, що журналіст такий-то порушує щось у професійній етиці (з цим адже цілком можна миритися). Всі дещо гірше. За людськими мірками. Або, якщо хочете, за біблійними. Адже якщо Гонгадзе - засновник, то, як мінімум, його сім'я (про це вже не раз говорилося) повинна одержувати щось з його безсумнівного спадщини, постійно приносить відмінний дохід. А якщо сім'я нічого не отримує ( а вона й не отримує, причому демонстративно і зухвало ) , значить, Притула банально здійснила скромний і непомітний захоплення чужої частки, скориставшись надзвичайно важкій на той момент ситуацією з реальним власником бренду в свою користь. І чомусь вперто здається, що сто відсотків прав власності повинне безумовно належати саме родині. Притула ж повинна числитися тільки найманим менеджером.

Сім'я Гонгадзе ... Кому вона зараз потрібна, правда, Алена Юріївна? У Георгія були, м'яко кажучи, складні відносини з Мирославою. Діти в ті фатальні і криваві дні взагалі були нетями. А мама - Леся Теодорівна - нехай і раніше живе в жахливих комунальних квартирах без будь-якої надії. Хіба вона щось в цьому житті заслужили? Хіба вона принесла найстрашнішу жертву? І, до речі, що всі ці люди розуміють в журналістиці? Адже це не вони, а Олена Притула все зробила і тому мала повне право взяти і написати - "я є єдиний власник бренду на крові ..."

Яке відношення до доль сторонніх людей (а хіба вони - сім'я Гонгадзе - не стороння?) Має Притула? Формально (де-юре) ніякого. А морально? І адже не можна сказати, що УП ледве зводить кінці з кінцями. Ще в 2007 році на український ринок мав намір вийти видавець польської Gazeta Wyborcza Agora Group і придбати бренд "Української правди". На той момент бренд УП оцінили в 8-10 млн доларів. Чимало.

А ще є і відмінна операційний прибуток. Декларована або декларована - це якраз не важливо. Важливо, що є гроші. І є напис - "Бл Г. Гонгадзе". Але чогось найважливішого немає. Кому потрібна чужа сім'я? Звичайно, є складнощі в міжособистісних стосунках. Але хіба складно було заснувати Фонд Гонгадзе (як правовласника бренду), робити туди обов'язкові щомісячні внески і платити стипендії дітям, що носять те ж прізвище, на крові якій виріс відмінний медійний проект, який приносить пані П. відмінні особисті доходи.

Втім, щодо грошей теж не все так просто. Ось ще дивна деталь. Крім особистого приватного підприємства Олени Притули, що володіє брендом (і відповідним господарством) УП, зареєстрована ще й однойменна громадська організація. Неприбуткова, звичайно.

Знову читаємо "витяг з Єдиного державного Реєстру юридичних та фізічніх осіб-підприємців": "повне найменування Юридичної особини - громадська організація" Українська правда "...; ПЕРЕЛІК засновніків (учасников) Юридичної особини - Ніколаєнко Тетяна Володимирівна .., Притула Олена Юріївна .., Лещенко Сергій Анатолійович ... "

Безвідносно до двійнику "Української правди", подібна конструкція означає вельми примітивну маскування частини грошей. Основний потік в такому випадку цілком може йти через неприбуткову, некомерційну і не оподатковувану податками ГО. А в цей час комерційне підприємства, припустимо умовне "УП", ледве зводить баланс доходів і витрат. Платити ренту тій же сім'ї "об'єктивно" нема з чого. Немає достатніх доходів. Бракує доходів. Правда, і в цьому випадку виникає один такий потворний (в моральному плані) перекіс: УП щосили користується неконкурентними перевагами. Поки інших оподатковуваних і доналогооблагают, а часто перевіряють і вилучають, дехто може реінвестувати набагато більше чистого кешу у власний розвиток.

І, можливо найнеприємніше - подібного роду неприбуткові організації часто створюються для отримання грандів за американськими гуманітарними програмами, від фондів, за якими стоять люди, що мають свої уявлення про демократію і свободу слова. Банальне запитання: отримання коштів від таких фондів хіба не позначається на редакційній політиці "чесного і об'єктивного" видання?

PS . Само собою, ми не претендуємо на істину в останній інстанції. Боже упаси! Але ж для того, щоб усіх викривати, УП повинна б звернути увагу (перефразовуючи Крилова) на власну чистоту. Чи всі чисто всередині компанії? Платяться податки? Зарплати в конвертах? І т.д. Якщо ж УП не захоче відповідати на питання етичного характеру (що очевидно), ми самі розберемося в цьому. Хоча з превеликим задоволенням надамо слово на нашому ресурсі і самої Альоні Юріївні Притулі, щоб вона могла особисто прояснити деякі дивні.

Георгій Гонгадзе