Ні у контрреволюції початку, немає у контрреволюції кінця

Причому пообідати цю публіку часом возять на легкомоторних літаках з водними лижами: бо біля знаменитого бару "Горила" в Сан-Тропе не передбачено було стільки "паркінгів" для багатьох яхт. Швидше за всіх "переписав" Фітцджеральда і його "Ніч темна" французький середній клас, не звиклий сьогодні платити слідом за пострадянськими олігархами втридорога за кожну пляшку рашен-шампанського: французи рвонули в скромну Бретань. Слідом за своїми виборцями прозрів і Ширак, який зібрався на третій президентський термін: геть, мовляв, американські авантюри з подальшого розширення Євросоюзу і НАТО!

Ну, що ж, в чомусь він, звісно, ??прав: у Європу з її верховенством права не можна поки приймати країну, де мер Києва і міністр юстиції - обидва прекрасні юристи, намагаються за всяку ціну - всупереч Конституції - поєднати свої посади зі статусом народного депутата. Правда під постсоціалістичними "квітами" ховається не тільки правовий нігілізм, але й більш небезпечні "змії", такі, наприклад як тотальна корупція, проти якої чомусь ні Головатий-Зварич, ні Турчинов-Луценко так і не встигли почати операцію "Чисті руки ". Видиме ж подразнення Заходу амбіціями та претензіями помаранчевої України, що претендує на якийсь особливий статус при вступі до Євросоюзу і НАТО, викликано ще й такою обставиною: за пишномовність промовами Ющенка і Тарасюка в Давосі і Брюсселем провідні західні аналітики попросту не учуяли запах махрової радянської пропаганди (і тільки великодосвідчений Ширак завжди обережно поводився з Україною як з осколком "імперії зла"). Тому багатьом політикам - і зовні, і всередині України - був попросту вигідний афронт помаранчевих, додерибанити до Верховної Зради і повернулися до того уряду, проти якого, власне, ватажки революції і збирали Майдан.

Як називаються геополітичні лещата, в які потрапила Україна після соковитого сочинського вояжу прем'єра, коли Януковичу довелося продемонструвати всі свої таланти, начебто при вступі до МДУ, а особливо - після пісного і прісного святкування 15-річчя нашої республіки, де фактично не було ні одою віп-персони світового рівня? Ці лещата можна охарактеризувати словами Бжезинського: країна-буфер (цей американець польського походження, правда, ніколи не розповідає, яку страшну ціну заплатила Пол'ша, потрапивши перед другою світовою війною на таку ж роль буфера). Повчальна для нашого "пробуферного" МЗС і комбінація з нафтотрейдерами, яким донецьке уряд України знизив залізничні тарифи в обмін на людські ціни на бензин: послуга за послугу - це краще, ніж зуб за зуб. ТИМ БІЛЬШЕ, КОЛИ В КРАЇНІ накопичує СТІЛЬКИ ПОЛІТИЧНОГО СМІТТЯ, ЩО ВИБРАСИВАТ' ЙОГО НА смітник історії ЗДАЄТЬСЯ РАСТОЧІТЕЛ'СТВОМ.