Померла правозахисниця і письменниця Зоя Крахмальнікова

У Москві на 80-му році життя після тривалої хвороби померла письменниця і правозахисниця Зоя Крахмальнікова, повідомляє в News.Ru .

У 1982 році вона була заарештована за видання православного альманаху "Надія". П'ять років провела на засланні, відмовившись писати прохання про помилування. З кінця 1980-х Крахмальнікова публікувала в періодичних виданнях статті про сучасне становище Російської православної церкви.

Зоя Крахмальнікова народилася 14 січня 1929 року в Харкові. Батьки рано розійшлися, і виховував її вітчим. Після його арешту в 1936 році дівчинка залишилася з матір'ю.

Крахмальнікова закінчила в 1954 році Літературний інститут ім. Горького, навчалася в аспірантурі Інституту світової літератури АН СРСР і працювала у видавництві "Радянський письменник", в журналі "Молода гвардія", в "Літературній газеті". У 1960-1970-х публікувалася як критик в журналах "Новий світ", "Знамя", "Молода гвардія" і в "Літературній газеті". Автор кількох літературознавчих книг і декількох десятків статей. Займалася перекладами. Член Спілки журналістів СРСР. Вийшла заміж за Фелікса Светова. Після захисту в 1967 дисертації ("Творчість Ааду Хінта") працювала науковим співробітником в Інституті соціології АН СРСР. У 1971 прийшла до православ'я, за що була в 1974 звільнена з роботи і позбавлена ??можливості друкуватися в СРСР.

З 1971 року Крахмальнікова займалася релігійною діяльністю, написала кілька книг і статей, що поширювалися в самвидаві і тамвидаві (у журналах "Грані" і "Вісник РХД"). Основний її темою були проблеми релігійного відродження в Росії.

У 1976 році вона стала випускати саміздатскій машинописний збірник "Надія (Християнське читання)". Збірник випускався відкрито, ім'я редактора-упорядника стояло на обкладинці. "Надія" продовжувала традиції дореволюційного церковного журналу, назва якого стало її підзаголовком. Крахмальнікова отримала на видання благословення від ієрархів Російської православної церкви за кордоном. Збірник був розрахований на людей різного освітнього рівня і різної ступеня прилучення до церкви і православ'я. "Надія" була чисто релігійним виданням, носившим історико-просвітницький характер, принципово стояли поза політикою.

Крахмальнікова збирала для "Надії" невідомі в СРСР тексти: твори Святих Отців, пастирські послання і повчання православних подвижників, свідоцтва новомучеників РПЦ (листи із заслання священиків і єпископів), сучасні роботи по православному богослов'я. У збірнику публікувалися "пастирські бесіди" Дмитра Дудко. Крахмальнікова друкувала в "Надії" і свої статті про православну культуру. З часом збірник став перевидаватися на Заході у видавництві "Посів" і поширюватися в СРСР у друкарському вигляді.

Крахмальнікова була заарештована 4 серпня 1982 після виходу десяти номерів. Після її арешту випуск "Надії" здійснювався анонімно. Їй ставилося в провину укладання збірника і передача його на Захід, написання релігійних статей, написання або підписання листів на захист Тетяни Великанової і Дудко, розповсюдження книги Дудко "Про нашому сподіванні". Крахмальнікова винною себе не визнала. 1 квітня 1983 Московським міським судом вона була засуджена за ст. 70 ч. 1 КК РРФСР до одного року ув'язнення і п'яти років заслання. З урахуванням часу, відбутого у в'язниці під час слідства, вона була майже відразу відправлена ??на заслання в Горно-Алтайську область. Звільнена в червні 1987 в рамках горбачовської кампанії з помилування політв'язнів.

З кінця 1980-х Крахмальнікова друкувала в різних періодичних виданнях статті про сучасне становище РПЦ. Цикл її робіт "Гіркі плоди солодкого полону" (про взаємини РПЦ і радянської держави) був опублікований в 1988-1990 в Канаді, Америці та Австралії. Письменниця дотримувалася думки про необхідність покаяння вищих ієрархів РПЦ перед народом.

У 1994 році Крахмальнікова стала упорядником і одним з авторів збірки "Російська ідея і євреї. Фатальний суперечку. Християнство, антисемітизм, націоналізм". У 1995 вийшла її книга "Слухай, в'язниця!", Куди увійшли "Лефортовський записки" і "Листи із заслання". У книзі описані переживання віруючої людини, що потрапила у в'язницю за свої релігійні погляди і розглядає своє ув'язнення як хресний шлях. Після виходу книги відбулася дискусія "Людина та її Віра", в якій взяли участь письменники, релігійні діячі та правозахисники.