"Widrivayemos` "з сером Маккартні!
Концерт такого світового надбання, як сер Пол Маккартні, апріорі стає одним з найбільш пам'ятних
подій року. Однак у нашому випадку він придбав навіть якесь містичне початок - довгий злива, якого
Київ давно не бачив, випав саме на 14 червня. І закінчився як не можна вчасно.
Не побоялися водної стихії тільки справжні шанувальники Маккартні - спостерігати, як бітломани буквально потопали по коліно в потоках, що ллються, скажімо, з вулиці Городецького на Хрещатик, можна було дуже довго. Так само маса людей намагалася
сховатися від води під будь-якими навісами, але при цьому не пропустити довгоочікуваного дійства. А
деякі групи фанатів витримали і не один дощик - деякі фанати британця стали збиратися близько
Майдану ще вдень. І яка ж заздрість світилася в очах людей, що спостерігали по екранах безхмарну (у прямому
сенсі) трансляцію концерту на площах інших регіонів країни! Сильніше цього була тільки радість побачити
Маккартні наживо.
Сер Пол з'явився на сцені приблизно з півгодинним запізненням. Але скажіть будь ласка, невже це
несподіванка (особливо після хрестоматійною Drive My Car)?. Хоча перші хвилин 50 концерту публіка "заводилася"
стрімко завдяки перевіреним піснями і зазиванія сера Пола (типу "Уід-ри-вайми!), атмосферу злегка зіпсували всюдисущі парасольки, які
окремі індивіди не погоджувалися ховати вже до повного їх зникнення на Майдані.
І от з цього моменту люди стали дивитися на все, що відбувається якось тепліше. Почасти, напевно, тому,
що до цього багато хто просто нічого не бачили (крім, звичайно, екрану, розміщеного дуже доречно у верхніх
кутах з боків сцени). Костьольна програми, виглядала вона досить різнобічно. Не міг не радувати синтез "старих-добрих"
бітловських хітів і якісного нового сольного контенту. Але і концентрація того, що люди хотіли чути,
з кожною піснею збільшувалася. Категорії присутніх растнянулісь приблизно на три покоління шанувальників.
Справжнім вибухом навіть для самих пасивних глядачів концерту стала пісня "Back to the" USSR ". Думаю, навіть
люди, які приїхали просто "потусити", відчули в собі якийсь інстинктивний рефлекс.
Апогеєм хітів (крім, природно, "Let it be" і останньою "Yesterday") стала "Hey, Jude!" (Присвячена
Джорджу Харрісону), з якої сер Пол вичавив все можливе і таки згуртував Майдан. Що вже говорити про уместном лазерному та піротехнічному
шоу, які були хоч і ненавящівимі, ??але тільки підкреслили атмосферу вечора. Банда сера Пола теж
зробила свою справу - гіперактивний барабанщик намагався не менше самого Маккартні.
Маккартні вийшов по англійськи, пішов майже так само. Інтелігент англієць, який приїхав до нас, здавалося,
з самих 60-х, таки виконав свою обіцянку.
Слідкуйте за оновленнями ФОТО І ВІДЕО НА САЙТІ
ПІДГОТУВАВ: ВЛАДИСЛАВ НЕДОГИБЧЕНКО