Гинемо за метан
Україна не тільки програла цінову війну, але і втратила право розпоряджатися газом на своїй території. Найкраще, що могло б зробити український уряд, це оскаржити договір, але і це з юридичної точки зору вкрай важко зробити
РАПТОМ = Підозрілий
Радикальна конфронтація України з Росією і "Газпрому" з "Нафтогазом Украши" до перших днів 2006 зайшла так далеко, що вирішити конфлікт можна було лише за допомогою третьої сили - міжнародного арбітражу, на що, до речі, українська сторона відверто натякала до початку січня включно. Проте не забулися ще слова російського президента Володимира Путіна, який пропонував продавати Україні газ по $ 50 за 1 тис.куб.м по березень включно, а з квітня підвищувати цю ціну до $ 230. Віддавалися ще у вухах загрози українських чиновників судитися з російськими газовиками. А Угода про врегулювання відносин у газовій сфері від 04.01.06 р. було підписано. Чому воно настільки компромісне? Чому жодна з сторін не вважає себе при цьому що програла?
Виникає багато підозр, і, перш за все, щодо слабкої сторони - Україна. Адже, незважаючи на повну юридичну правоту України (див. БІЗНЕС № 52 від 26.12.05 р., стор.22-27) і готовність українських чиновників її відстоювати, ми чомусь погодилася зазнати збитків, підписавши нове, не вигідне нам Угоду.
Отже, в чому ж експерти підозрюють українську сторону? Юридично ми невразливі лише в тому випадку, якщо виконуємо всі умови міждержавних угод, а також Контракту від 21.06.02 р. про об'єми і умови транзиту російського газу територією України на період з 2003 р. по 2013 р. А якщо не виконуємо? Наші функціонери заперечують це: Європа не скаржиться на недопостачання газу (тобто на невиконання Україною своїх функцій транспортного оператора). Однак через настільки раптової січневої податливості НАК "Нафтогаз України" ряд експертів схильні припустити, що на невиконання Україною своїх функцій транспортного оператора скаржилася Росія. Згадаймо річну історію з 7,8 млрд куб.м російського газу в підземних сховищах, які Росія визнала зниклими. Восени НАК повідомляла, що врегулювала цю проблему, проте російська сторона цей факт так і не підтвердила.
Побажав залишитися неназваним представник Мінпаливенерго натякнув у розмові з Бізнесом, що українська сторона таки не зуміла відзвітувати перед Росією, куди подівся газ з підземних сховищ. У такому випадку при зверненні до Стокгольмського суду Росія легко підтвердила б, що ми порушили умови названих договорів, "повівши" чужий товар. Ймовірні судові санкції за крадіжку підземного газу могли б скласти $ 0,4-1,2 млрд. Не сприяла б зростанню міжнародного іміджу України та світова розголос сього безстороннього факту. Так що збитки від виконання "компромісного" Угоди від 4 січня українському уряду могли здатися не найбільшою платою за поразку в газовій суперечці.
ЗБИТКИ
Які ж збитки української сторони від виконання січневого газової Угоди (див. "Основні положення ..." на стор 20)? І хто, власне, понесе основний тягар цих збитків?
Політичну "безцінність" газових домовленостей уже продемонструвало голосування Верховної Ради 10 січня. Угода, яку уряд України рекламував як велику зовнішньополітичну перемогу, послужило хоч і формальним, але все ж приводом для відставки цього самого уряду. Як це не парадоксально звучить, але протистояння принесло "помаранчевої" влади більше політичних очок, ніж несподіване вирішення конфлікту. Не оцінили турботу уряду і промисловці України, які встигли за минулий тиждень висловити свою негативну думку щодо підсумків врегулювання конфлікту (див., наприклад, стор.78-80). Зокрема, керівник "ІСД" Сергій Тарута в коментарях різним ЗМІ назвав підписання Угоди злочином перед нацією.
Залишимо емоції олігарха на його совісті, але факт залишається фактом: НАК "Нафтогаз України", по суті, повинна змінити свій статус реалізатора імпортного газу на внутрішньому ринку і віддати цей бізнес створюваному СП з "РосУкрЕнерго". Статус посередників в особі "РосУкрЕнерго" і майбутнього СП не так вже важливий. Більшість фахівців сходяться на думці, що "РосУкрЕнерго" підконтрольна російському бізнесу і створена "Газпромом" всього лише для диверсифікації ризиків, подібно до того, як це роблять російські нафтові компанії в Україні. На цього оператора перенесені всі ризики "головною" компанії. У разі виникнення претензій ніхто нічим не ризикує, оскільки оператор майже не має власності.
Головними проблемами Угоди експерти називають можливий ріст цін на газ у другому півріччі 2006 р. (адже вони зафіксовані лише до 01.07.06 р.) і повну неможливість змінити тариф на транзит російського газу до 2011 р. Якщо газ подорожчає (що дуже ймовірно), газотранспортна система буде працювати у збиток. Щоб прокачати 120 млрд куб.м російського газу до Європи, українські компресорні станції самі спалюють близько 6,5 млрд куб.м газу. Якщо ми сьогодні купуємо газ за гроші (а не отримуємо по бартеру в якості плати за транзит), то зростаюча ціна на нього зробить роботу компресорних станцій витратною.
Якби ми сьогодні транспортували газ через Україну по Євротариф (близько $ 3 за 1 тис.куб.м на 100 км), річний дохід українських газотранспортників склав би близько $ 7,2 млрд. Сьогоднішня собівартість транспортування газу для компресорних станцій (без урахування його закупівель) , за даними НАК, становить $ 2,291 млрд. Купуй ми газ по $ 230 за 1 тис.куб.м, компресорних станцій він обходився б в $ 1495000000 ($ 0,23 х 6,5 млрд куб.м), а загальна вартість витрат на транзит газу склала б $ 3,786 млрд. Примітивний підрахунок підказує, що транзит російського газу по євроієнах і по Євротариф дозволяв би Україні заробляти близько $ 3,4 млрд на рік. Природно, при такому тарифі Україні продавали б газ далеко не по $ 95 за 1 тис.куб.м, а за ринковими $ 230. Але ж з другого півріччя 2006 р. ціна буде саме такою. У нинішньому році і в найближчі роки Україна, скоротивши споживання газу на обіцяні урядом 10% і добуваючи свої 20 млрд куб.м, змушена була б імпортувати по 48 млрд куб.м газу щорічно. Ціна його - $ 230 за 1 тис.куб.м, український покупець ("Нафтогаз України") заробляє на транзиті російського газу свої $ 3,4 млрд. Якщо відняти з витрат на купівлю російського газу (по $ 230 за 1 тис. куб. М) наші доходи від транзиту блакитного палива до Європи (за середньоєвропейською ставкою $ 3 за 1 тис.куб.м на 100 км), то в середньому закуповуваний газ обходився б Україні в $ 160 за 1 тис.куб.м.
Спірні питання
Про можливість оскаржити Угода від 4 січня 2006 р. теж говорити складно. Сторони не врегулювали порядок вирішення спорів, що виникають з його застосування та тлумачення: не визначений ні юрисдикційний орган, що має право дозволити такий спір, ні матеріальне право, що регулює права та обов'язки сторін. У даній ситуації вирішення спору за допомогою третьої сторони можливо двома шляхами.
По-перше, можна звернутися в один з міжнародних комерційних арбітражів, яких у світі сотні.
Неодноразово згадуваний арбітражний інститут Торгової палати м. Стокгольма (www.sccinstitute.com) - один з найбільш авторитетних. Однак арбітраж може вирішити спір по суті лише за наявності згоди сторін спору на передачу спору на розгляд (так званого арбітражного компромісу). Оскільки Угода не містить такої домовленості, то спочатку його сторони повинні укласти договір про передачу спору певному арбітражу. Якщо така домовленість не буде досягнута, будь-який арбітраж відмовить у розгляді позову одного з контрагентів або будь-якої третьої особи (наприклад, держави Україна, українського громадянина).
По-друге, можна подати позов до судового органу будь-якої держави. При цьому згода відповідача не вимагається. Однак розраховувати на прийняття позову до розгляду по суті можна лише в судах тих держав, правопорядки яких мають реальну зв'язок з Угодою. Очевидно, що з контрактом найбільш тісно пов'язані правопорядки України, Росії та Швейцарії. Остаточну відповідь на питання про шанси прийняття позову до розгляду по суті вимагає серйозної правової експертизи цивільного процесуального права та міжнародного приватного права держави, в суд якого подається позов.
Чий позов може бути прийнятий до розгляду? Загальний принцип цивільного процесуального права такий: прийнятний позов суб'єкта, що має об'єктивний інтерес у відповідному правовідносинах. Тобто в даному випадку мова може йти про сторони Угоди та, за певних умов, про учасників юридичних осіб - сторін Угоди. Треті особи (наприклад, держава Україна, український громадянин або українська юридична особа) матимуть серйозні проблеми з доказом наявності такого інтересу і, відповідно, права на позов.
Але на цьому проблеми не закінчуються, оскільки в Угоді не визначено матеріальне право, що регулює права та обов'язки його сторін. Якщо учасники процесу не досягнуть домовленості з цього питання, воно буде вирішене судовим органом (відповідно, міжнародним комерційним арбітражем або державним судом), який прийняв суперечка до розгляду відповідно до норм міжнародного приватного права, обов'язковими для даного суду. Навскидку можна говорити про те, що таким буде матеріальне право Російської Федерації, оскільки угода була укладена на території даної держави. Однак існує безліч факторів, що вимагають глибокого аналізу, на підставі яких суд може дійти іншого рішення.
Також слід мати на увазі обставину, надзвичайно утрудняє експертну оцінку можливих результатів судового заперечування Угоди. Очевидно, що контракт явно має численні публічно-правові аспекти (тісний зв'язок контрагентів з державами, залежність внутрішнього публічного порядку України і РФ від результатів виконання контракту, а також можливість виконання даними державами своїх міжнародно-правових зобов'язань). У зв'язку з цим національний суд може встати на захист національних інтересів своєї держави. Законодавство про міжнародне приватне право України (втім, як і будь-якого іншого держави) надає суду адекватні юридичні інструменти. Однак при цьому завжди слід пам'ятати, що використання судом даних інструментів практично гарантовано призведе до конфлікту України з державами, зацікавленими в дії Угоди, до більш ніж проблемному виконанню даного рішення в межах інших правопорядков, а також до кроків у відповідь інших держав на основі принципу взаємності.
Роберт Хорольський, доцент кафедри міжнародного права Національної юридичної академії України ім. Я.Мудрого (м.Харків)
"Бізнес"