Найбільше на Донеччині: Опендатабот назвав кількість церков УПЦ МП в Україні. Карта
Протягом повномасштабної війни їх кількість зменшилася лише на 685 громад
5 липня в реанімації київського Інституту серця помер предстоятель УПЦ МП митрополит Володимир (Сабодан) . За життя Владики боролися до кінця. Про це свідчить навіть розбіжність у даті смерті: оточення предстоятеля називає 3:00 40 хвилин ранку, лікуючий лікар, кардіохірург Борис Тодуров - 6:00 5 хвилин. Тобто, після того, як серце хворого зупинилося - реанімаційні заходи продовжували майже 3 години. Зазвичай їх проводять не більш години. А в такому віці, і з таким "букетом" хвороб, як у покійного - так найчастіше "для галочки". Зробивши кілька хвилин штучне дихання з непрямим масажем серця - да уколів у вену пару уколів "для очистки совісті". В розглянутому випадку не пройде вже і діагноз "смерть від старості" - хоча до 79 років в Україні доживають далеко не всі чоловіки. Та й стандартна причина смерті, що виставляється в медичних довідках, "хронічна серцево-судинна недостатність" - теж. Історія хвороби митр. Володимира вже за кілька днів до смерті набула характеру відвертого медико-політичного детективу - після сюжету ТСН на каналі 1 +1. У ньому найближчий помічник і "права рука" предстоятеля, митрополит Олександр (Драбинко) розповів про багатьох загадкових обставинах, що передували смерті його наставника. Ось тільки короткий їх перелік. Хворого главу УПЦ ще торік довго лікували в клініці "Оберіг" - але раптом у нього був виявлений запущений рак 4-го ступеня з метастазами. Подальше лікування довелося проводити вже у Франції - куди пацієнта довго не хотіли відпускати, не виключено, що під тиском вищих медичних чиновників, включаючи тепер вже екс-міністра Богатирьову. У заходах з приводу річниці Хрещення Русі на Володимирській гірці 28 липня у митрополита Володимира стався серцевий приступ, що викликав клінічну смерть - порушилася робота вживленного електрокардіостимулятора. А виною тому досить імовірно послужила апаратура придушення роботи мобільних телефонів, встановлена ??навколо місця урочистостей спецслужбами. Що може бути і випадковим збігом, звичайно - але в такому випадку, це просто кричуща недбалість. Сам митрополит Олександр (Драбинко) твердо впевнений - попередня влада зробила все, щоб наблизити кінець глави УПЦ. Для того і робила всі кроки, включаючи вищеперелічені, з метою прискорити смерть митр. Володимира, при цьому надавши їй вигляду максимально "природною". Поки це лише думка - але розслідуванням обставин смерті митр. Володимира вже зайнялася Генеральна прокуратура. ВЧЕНИЙ, МОНАХ, архієрей Але ким же насправді був помер предстоятель Української православної церкви? Одні (частіше з радикал-патріотичних кіл) вважали його "агентом Москви" і "провідником церковної політики Кремля". Інші (з кіл радикально-проросійських), навпаки, звинувачували покійного Владику Володимира в "зраді інтересів церковної єдності", під яким ними розумілася однозначна смичка УПЦ МП з РПЦ в цілому. Насправді, істина знаходиться десь в середині. Для цього достатньо подивитися життєвий шлях покійного архієрея. Народився Віктор Маркіянович Сабодан 23 листопада 1935 в с. Марківці Летичівського р-ну Хмельницької обл. Україна в селянській сім'ї. У 1954 р вступив до Одеської духовної семінарії, в 1958 г. - в Ленінградську духовну академію, яку закінчив в 1962 р зі ступенем кандидата богослов'я. Влітку того ж року о. Віктор був висвячений на диякона, трохи пізніше - в священика, а 26 серпня прийняв чернечий постриг з новим ім'ям Володимир. Зазвичай утворені батюшки йдуть у ченці не просто так - але з благословення церковного начальства, розгледів в молодих людях організаторські таланти. Адже за давніми традиціями в Православної церкви одружене духовенство не може займати мало-мальськи значимі керівні посади. Пішла вгору і кар'єра тепер вже о. Володимира (Сабодана). 1965 - закінчення аспірантури при Московській духовній академії (де ректором тоді був нинішній глава Київського патріархату Філарет), призначення ректором Одеської духовної семінарії, зведення в сан архімандрита. В 1966 майбутній глава УПЦ був присвячений в єпископи - і відправлений на три роки в "зарубіжну відрядження "в Єрусалим. Що, звичайно, для будь-якої віруючої людини не посилання - а велика шана і радість, служити поряд з місцем, де народився і жив сам Христос. З 1969 до 1973 року Владика Володимир займав різні єпархіальні посади в Україні - потім був переведений ректором Московської духовної академії , головною "кузні кадрів" РПЦ, яку очолював 9 років. 1982-84 рік - призначення главою Ростовської єпархії. Наступні три роки життя Владики - очолення вже Західноєвропейського екзархату РПЦ. Посада, на яку аби кого не ставлять. Адже парафіяни цього екзархату - НЕ малоосвічені віруючі СРСР, а нащадки білоемігрантів, учні філософів і богословів, що покинули Росію в 1922 році на "філософському пароплаві", вислані Леніним і Дзержинським, чому щось не побажали поповнити ними список жертв Соловецьких таборів і ГУЛАГу. З такою "паствою" треба самому бути освіченим і передовим. Архієпископу Володимиру (Сабодану) це вдалося. І завдяки особистим якостям - і, не в останню чергу, через навчання в Ленінградській духовній академії, на противагу консервативній Московської, яка готувала більше "лібералів". ЯК МИТРОПОЛИТ ВОЛОДИМИР СТАВ ГОЛОВОЮ УПЦ З початком горбачовської "перебудови" Владика Володимир повернувся в СРСР - і в кінці 1987 року був призначений Керуючим справами Руської православної церкви. Посада дуже впливова, щось на кшталт "церковного прем'єр-міністра" - хоча часом і поступається значенню Глави відділу зовнішніх церковних зносин, "церковного МЗС". І ось тоді і закрутилася цікава інтрига з українськими подіями. Відроджуються українські демократи, м'яко кажучи, не дуже добре ставилися до тодішнього київського митрополита Філарету - з 1966 року залізною рукою проводив в українській церкві політику Москви. Не тільки Патріархії - а й комуністичного Кремля теж. І коли КПРС стала "відпускати віжки" - чи не єдиною думкою активістів РУХу та інших подібних організацій до Москви стала вимога до неї призначити екзархом України якраз Владику Володимира (Сабодана). Не тільки, як етнічного українця - але і як людину широких поглядів, зарекомендував себе в цьому сенсі під час тих же багаторічних зарубіжних відряджень. Москва ж назустріч проханням українських націонал-демократичних організацій йти не поспішала. Поки не вибухнула криза всередині самої УПЦ - коли її тодішній лідер, митрополит Філарет, не оголосив про автокефалію і розрив відносин з Москвою. У відповідь Патріархія не просто піддала його анафемі - але і "виконала прохання" українців - пославши їм як предстоятеля митрополита Володимира. Зрозуміло, що Владика Володимир став главою УПЦ МП не просто так, патріаршим Указом - його обрав Собор українських архієреїв, які зібралися в Харкові і не захотіли підкорятися Філарету. Але, можна припустити, що обери промосковські єпископи кого-небудь іншого - з його "інавгурацією" в Києві могли б виникнути, м'яко кажучи, дуже великі складнощі. А так національної інтелігенції довелося "проковтнути пігулку", мовляв, Ви ж просили цього архієрея - ну так і зустрічайте хлібом-сіллю. Підсумком цієї інтриги і став свершівщійся розкол раніше єдиного українського Православ'я на "московську" і кілька "українських" церков. автокефалії ДЛЯ УПЦ - ЕВОЛЮЦІЯ ЗАМІСТЬ РЕВОЛЮЦІЇ Втім, говорити про те, що Москва, відпустивши митрополита Володимира (Сабодана) на київську "кафедру", здобула якусь рішучу перемогу в своїй церковно-імперській політиці, не доводиться. Скоріше - вона просто відстрочила свою поразку, перетворивши його з революційного в еволюційне. Так, новий глава УПЦ був реалістом - і розумів, що простим митрополичьим Указом про введення автокефалії незалежну церкву не побудуєш. У всякому разі, таку, яка була б визнана іншими Помісними церквами - без чого будь духовна структура з канонічної точки зору вважається не більше, ніж "розкольницької угрупованням". До того ж, в 90-ті роки серед дійсно віруючих (тобто, тих , хто ходить в храм частіше одного-двох разів на рік по великих святах) дійсно були сильні настрої "нерозривному зв'язку з матір'ю-РПЦ". І педалювання питання відокремлення від Москви просто викликало б чергові розколи. Митрополит Володимир діяв тонше - але і надійніше. Він ставив своїх людей до керівництва духовних семінарій і академій, перекладав їх на українську мову навчання, та й саме навчання з філософії ставало набагато більш українським, ніж раніше. Паралельно проводився і "правильний підбір кадрів" в майбутні архієреї. Взагалі, їх число в порівнянні з 90-ми роками в УПЦ зросла в декілька разів - і в кінці кінців тверді прихильники "промосковської лінії" виявилися в меншості. Будучи призначенцями ще "радянського" часу, як одеський митрополит Агафангел - або людьми, які приховували свої переконання до хіротонії. Яскравим прикладом кадрової політики покійного предстоятеля може служити його улюбленець і особистий секретар - митрополит Олександр (Драбинко), який вважається неофіційним лідером "автокефального" крила в УПЦ.
Так, митр. Володимир захищав унікальність канонічного статусу своєї церкви - і "боровся з розкольниками", включаючи Київський патріархат. Але, напевно, не варто ставити знак рівності між звичайною корпоративною солідарністю - і якийсь "проросійськістю". Конкуренти не подобаються нікому. Ті ж автокефальні православні деномінації в Україні теж дуже часто дробляться ще більше - і "осколки" анафематствує один одного зовсім не з причини загальної нелюбові до Москви. Підсумовуючи, можна сказати, що покійний митрополит Володимир був мудрим пастирем і церковним політиком. Серед однозначних заслуг якого і те, що він підготував грунт для здобуття українськими православними автокефальної Помісної Церкви. Інша справа, що за своїм статусом лідера частини РПЦ Владиці доводилося враховувати і вимога керівництва Патріархії. Проте - зробив покійний архієрей в цьому напрямку дуже багато. Тепер головне питання - чи зможуть завершити цей багаторічний процес його наступники, при цьому "не наламавши дров" у такій делікатній процесі.
Ми в Telegram! Підписуйся! Читай тільки найкраще!
Протягом повномасштабної війни їх кількість зменшилася лише на 685 громад
Катастрофічні події на полі бою небезпечніші для Путіна, аніж втрата національних околиць РФ
Росія не має достатньо сил, щоб здійснити серйозний наступ до 9 травня
Скорпіони отримають несподівані прибутки, а Терези втілять давні мрії