Стоп корупція: Рада дозволила українцям ловити чиновників на хабарах

У п'ятницю, 22 травня, народні депутати з шостого разу 231-м голосом підтримали законопроект №1165, який дозволяє громадянам використовувати в суді як докази відео- та аудіофіксацію вимагання хабара чиновником.

Результат голосування по фракціях: БПП - 98; "Народний фронт" - 57; позафракційні - 18; "Опозиційний блок" - 0; "Самопоміч" - 23; група "Відродження" - 1; Радикальна партія - 21; "Батьківщина" - 13; група "Воля народу" - 0.

У пояснювальній записці до законопроекту йдеться, що він був розроблений з метою впровадження у кримінальне процесуальне законодавство інституту громадського звинувачення в сфері службових злочинів з ознаками корупційних діянь для того, щоб держава могла отримувати реальну допомогу від громадянського суспільства у протидії корупції.

Читайте: Кабмін Яценюка поставив ультиматум економіці України

Законопроектом вносяться зміни до Кримінального процесуального кодексу України, Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення. Загальний підхід розробників полягав у внесенні мінімальних текстових змін, необхідних для впровадження в українське законодавство абсолютно нового інституту громадського звинувачення. Для цього в Кримінальний процесуальний кодекс України введено поняття "громадський обвинувач" (пропонована стаття 59-1), особливості кримінального провадження у формі громадського обвинувачення (пропонована глава 36-1) та ін.

Традиційна логіка кримінального процесу в Україні виходить з того, що компетентні органи проводять досудове розслідування і збирають доказову базу, використовуючи повноваження, що наданіїм Кримінальним процесуальним кодексом, Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність" та іншими законами. Для деяких дій вони вимагають прийняття спеціального суб'єкта - слідчого судді. Ці норми забезпечують таким органам біьш широкі можливості для збору інформації про злочин, ніж ті, які мають пересічні громадяни на підставі частини другої статті 34 та Закону України "Про інформацію".

Тому запропонований інститут громадського звинувачення в сфері службових злочинів з ознаками корупційних діянь характеризується:

- Участю в ньому спеціального суб'єкта, що ініціює його початок, - громадського обвинувачувача як самостійного учасника і сторони кримінального провадження;

- Особливим порядком початку кримінального провадження;

- Особливим порядком доведення обставин, що свідчать про ознаки кримінальних правопорушень, за якими допускається суспільне обвинувачення;

- Відкритістю кримінального провадження і публічним розголошенням обставин і доказів, що стали підставою початку кримінального провадження і становлять суспільний інтерес;

- Особливістю відшкодування громадським обвинувачувачем шкоди особі, щодо якої їм було ініційовано початок кримінального провадження.

Читайте: Рада вирішила вдосконалити процедуру виявлення порушень ПДР

Головна увага зосереджена саме на допустимості доказів, які подає громадський обвинувач з метою початку кримінального провадження. Адже, як відомо, успіх у виявленні корупційних справ та викритті корупціонерів сильно залежить від можливостей отримання аудіо-візуальних доказів, фотографій, головним джерелом яких зазвичай є негласні слідчі (розшукові) дії з використанням спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, які звичайний громадянин - жертва корупційних дій чиновників - самостійно здійснити з дотриманням встановленого сьогодні процесуальним законом порядку не може. Тому, запропоновано виключити статтю 359 "Незаконні придбання, збут або використання спеціальних технічних засобів отримання інформації" КК України і статтю 195-5 "Незаконне зберігання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації" КоАП внести відповідні зміни до статті 201 "Контрабанда" КК України та статті 15 "Відповідальність військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, за вчинення адміністративних правопорушень"

Сьогодні кримінальна відповідальність за незаконний обіг (виробництво, придбання, збут і т.д.) спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації передбачений тільки у кримінальних кодексах деяких країн СНД, а саме Російської Федерації, Республік Білорусь, Казахстан, Киргизія, Молдова і Таджикистан, в європейських країнах - лише в КК Литовської Республіки, азіатських - в КК КНР. У всіх інших країнах кримінальної відповідальності за незаконний обіг спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації не передбачена, оскільки, як видається, суспільна небезпека незаконного використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації полягає, насамперед, не в порушенні порядку їх використання, а в порушенні прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб, а також інтересів держави. В Україні такі права, свободи та інтереси вже отримали кримінально-правову охорону, зокрема в ст. 111 "Державна зрада", 114 "Шпигунство", 163 "Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер", 182 "Порушення недоторканності приватного життя", 231 "Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємниці "КК України та ін. З цієї позиції регламентувати кримінальну відповідальність за незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації взагалі немає необхідності.

До того ж, через відсутність законодавчого визначення поняття спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації, їх ознак і критеріїв, особі видається неможливим відрізнити звичайний пристрій, розрахований для побутового застосування, від спеціального технічного засобу. Адже, на сьогоднішній день під визначення та ознаки спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації потрапляють будь-які предмети (прилади, пристрої), які призначені для здійснення аудіо - і відеозаписів, накопичення, передачі та зберігання інформації в будь-якому форматі і вигляді тощо. Для прикладу: брелоки з вбудованою відеокамерою, мініатюрні диктофони, веб-камери тощо. Таким чином, особа, купуючи або продаючи такий прилад, автоматично може стати суб'єктом кримінальної відповідальності, сама того не розуміючи, про що свідчать численні судові рішення, які можна знайти у відкритому доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Крім того, у практиці Європейського Суду з прав людини існує чітке розмежування між порушенням статті 8 "Право на повагу до приватного і сімейного життя" та статті 6 "Право на справедливий суд", яке полягає в тому, що порушення статті 8 при зборі доказів не означає автоматично порушення статті 6 та гарантованого їм права особи на справедливий судовий розгляд.

Як зазначив з цього приводу Суд в рішенні у справі Gafgen, для того щоб оцінити наскільки використання в кримінальному процесі незаконно отриманих доказів веде до порушення гарантій статті 6 (і робить судовий розгляд "несправедливим"), до уваги повинні бути прийняті "всі обставини справи, включаючи [наявність і] поваги до права людини на захист, а також якість і важливість [для висновків у справі] відповідних доказів ".

Також, в кримінальному провадженні щодо корупційних злочинів повинна бути забезпечена відкритість інформації, отриманої громадським здобувачем і переданої слідчому для початку кримінального провадження, а також наділення громадського обвинувача самостійним процесуальним статусом сторони кримінального провадження з метою можливості контролю і впливу на досудове розслідування і створення реальних можливостей забезпечення громадського звинувачення.

Читайте: Рада підтримала створення національної поліції в Україні

Як повідомляв "Обозреватель", у звіті парламентської групи з перевірки оприлюднених Держфінінспекцією (ДФІ) повідомлень про зловживання в державному секторі економіки були названі прізвища голови Нацбанку Валерії Гонтарєвої , бізнесмена Ігоря Єремєєва і нардепа Миколи Мартиненка від "Народного фронту".