Куди зникли 250 боєголовок?

Перед новим роком, коли Україна і Росія готувалися до газової війни, у Верховній раді були повідомлені результати роботи комісії з перевірки фактів незаконної торгівлі зброєю. Сергій Сінченко з блоку Юлії Тимошенко, зокрема, заявив, що не тільки з 92-го кудись згинуло на 32 млрд дол озброєння, а й виявлена ??суттєва різниця (в 250 штук) між кількістю ядерних боєприпасів, переданих по паперах Україною і офіційно прийнятих Росією.

Ніяких виразних пояснень недостачі не послідувало. Де конкретно знаходяться зниклі боєзаряди загальної довідкової потужністю більше 20 мегатонн - незрозуміло. Всього в Україні до моменту розпаду СРСР було, відповідно до меморандуму до радянсько-американського договору СНО-1, 1564 стратегічних боєзаряду. У 94-му Пентагон оголосив, що стратегічних ядерних боєголовок в Україні істотно більше - 1734. Крім того, до початку 92-го року там було, за заявами української сторони, 2883 тактичних і оперативно-тактичних боєзаряду.

За тактичні боєголовки, що були начебто все вивезені в 92-му році, Москва виплатила Києву приблизно 0,5 млрд дол В обмін на стратегічні боєголовки, які стали вивозити в 94-м, в Україну поставлялося безкоштовно ядерне пальне для АЕС. Українських парламентарів при цьому, схоже, найбільше хвилює те, що москалі хохлів знову обдурили, що мало заплатили, що 250 боєзарядів якось заникав, що одне лише тактичну зброю мало б коштувати, за словами Сінченко, 1,5 млрд дол

Але яка "справедлива ціна" ядерного боєзаряду, якщо це неринковий товар? Чи він вже став ринковим, а ми не помітили? Зниклі на українсько-російському кордоні 250 ядерних зарядів цілком могли стати заначкою небудь спільної структури для подальшого перепродажу на чорному ринку.

Офіційна позиція нашого військового відомства полягає в тому, що всі ядерні боєзаряди - вироби суворої звітності, всі до одного були вивезені в Росію і жоден ніколи не пропадав. Але чи можна довіряти публічним заявам?

Наприклад, 14 грудня віце-прем'єр, міністр оборони Сергій Іванов, публічно коментуючи інформацію, що з'явилася в ЗМІ інформацію "про нібито існуючі плани з ліквідації військових округів та їх заміни стратегічними територіальними напрямками", заявив, що "ніяких планів з ліквідації округів, флотів немає і не буде, так само як і збільшення чисельності або появи нових структур ". Через три місяці, 21 березня, Іванов визнав, що плани, виявляється, є й що "створення регіональних командувань - це стратегічно потрібний і корисний крок ... такі командування необхідні".

Нудно слухати плутані спростування вкінець заплуталися людей. Тиждень тому Пентагон опублікував доповідь, з якої випливало, що в 2003-му в американському регіональному штабі в Досі (Катар) російський агент отримав доступ до телефонних переговорів західних військових і політичних начальників. За свідченнями колишніх іракських військових, ці відомості разом з даними супутникової розвідки наші через посольство в Багдаді нібито передавали Саддаму Хусейну по ходу війни з США. Зрозуміло, що послідував шквал спростувань з Москви, в тому числі з боку МЗС і СЗР, які прямого відношення до справи, швидше за все, не мали. Іванов назвав американські звинувачення повною нісенітницею, вживши, правда, більш сильне вираз.

Тим часом ще в квітні 2003-го "Нова газета" писала про що з'явилися тоді в інтернеті "оперативних зведеннях" якогось таємничого джерела Рамзай (Ramzaj), які відрізнялися надзвичайною обізнаністю про подробиці пересування військ, про хід бойових зіткнень, про втрати і можливих видах сторін на майбутнє і використовували, як стверджувалося, дані, отримані від ГРУ ГШ і від супутників-шпигунів. 8 квітня 2003-го публікація зведень раптово припинилася "у зв'язку з виїздом деяких російських дипломатів і журналістів з Багдада".

Інформація в зведеннях нерідко була цілком автентичної (агент в Досі не дарма працював!), Але загальна оцінка ходу бойових дій виявилася абсолютно помилковою. До тих же висновків, що і "Нова газета" у 2003-му, прийшов минулого тижня Пентагон: розвідінформація, таємно передана іракцям, які, втім, могли абсолютно безкоштовно прочитати вичавки в Інтернеті від джерела Рамзай, тільки збила з пантелику Саддама і допомогла американцям з ходу взяти Багдад. Російське керівництво було також зовсім дезорієнтована.

Пентагон оголосив, що далі всерйоз розслідувати історію з передачею російських розвідданих іракцям не має наміру. Дійсно, якщо наші добровільно і безкоштовно постачають ворогів Америки і власне керівництво убивчою дезінформацією, навіщо заважати?

Відомий ветеран нашої розвідки, який прослужив в ГРУ ГШ більше 30 років, заявив "Новій газеті": "Корінь писань Рамзая і зведень, що йшли керівництву, може бути один. Оголтілий антиамериканізм, поширений в спецслужбах і військових колах, спотворює результати аналізу об'єктивних розвідданих. Вдобавок всюди після розпаду Союзу, в тому числі і в спецслужбах, наростають деградація, продажність і некомпетентність ".

Не так давно стало відомо, що ще в 2000-му під час перевезення з України до Росії (як випливало з документів) пропало до 20 колишніх радянських стратегічних крилатих ракет великої дальності Х-55. Як в історії з ядерними боєзарядами, велика частина цих виробів суворої звітності було вивезено до Росії, а скільки-то було забрано на чорний ринок і таємно продано в Китай і в Іран разом з комплексом наземного обслуговування і з фахівцями для підготовки місцевого персоналу.

Так, може, Іран (і / або Китай) отримав Х-55 на додаток до вкрадених штатним 200-кілотонн боєзаряду? В Україні були сотні подібних зарядів, і, за словами Сінченко, поспішно вивезене ядерну зброю могло б знаходитися в стані боєготовності на складах до 2010 року, щонайменше. Фахівців з обслуговування ядерних боєзарядів з числа колишніх службовців 12-го Головного управління Міноборони можна найняти в Україні, як, втім, і в Росії.

Багатьох дипломатів і фахівців у Росії та на Заході сьогодні дивує зовсім незрозуміле, зухвала поведінка Ірану. Тегеран відмовляється від всяких європейських і російських компромісних пропозицій, загрожує стерти з лиця землі Ізраїль і нанести Америці нищівного удару, причому заяви виходять від самого вищого керівництва. Може, ця на перший погляд незрозуміла самовпевненість є матеріальне відображення вже наявного, а не планованого іранського ядерного потенціалу?

Для того щоб стерти з лиця землі Ізраїль, справді потрібно лише кілька Х-55 з 200-кілотонн боєзарядів. Іранська ж ядерна програма, про яку стільки шуму, може, поки носить здебільшого мирний, дослідницький характер, і знадобиться вона всерйоз тільки після 2010 року не для створення ядерної зброї, а для підтримки і розвитку вже наявних можливостей.

Страшно уявити, що ще, крім газу, Х-55, ядерних зарядів, могло зникнути при перетині російсько-українського кордону за минулі 15 років. І, головне, де все це добро в кінцевому підсумку вирине.

Павло Фельгенгауер, оглядач " Нової "