Опозиції потрібна легітимна перемога

Опозиції потрібна легітимна перемога

Серед моїх колег-депутатів все частіше звучить парадоксальна думка: "Ось, мовляв, пощастило" помаранчевим "- світова криза все списує і навіть дає шанс піаритися".

Провальні торгова, бюджетна політика, зміну ринкової кон'юнктури, фінансові спекуляції, падіння гривні і, як результат, криза платіжного балансу і падіння виробництва дійсно стали "топовими" темами в ефірах політичних ток-шоу, на прес-конференціях перших осіб держави, в залі Верховної Ради. Почалася справжня "гонка антикризових планів", яка дуже нагадує гонку рекламного озброєння конкурентів на президентські вибори.

При цьому мало хто звернув увагу, що всі практичні кроки з подолання кризи виявляються або декларативною імітацією (як, наприклад, численні зустрічі з бізнесом, з підписанням чергових меморандумів), або провальними і погано продуманими діями на користь окремих структур. Пакет антикризових дій, прийнятий в парламенті, так і залишився побажаннями. Зате і президентська команда, і уряд стали активно пропагувати тему про нові компроміси, необхідності діяти спільно. При тому, що ще зовсім недавно Партія регіонів розглядалася лише як опозиція, і співпраця з нею проголошувалося мало не смертним гріхом.

У чому причина такого повороту? Чому знову влада заговорила мовою компромісу? Відповідь, в першу чергу, - в економіці. Десятки тисяч постраждалих вкладників, стільки ж - стали мимовільними жертвами посилення кредитної політики банків і заручниками кредитів на квартиру, авто або побутову техніку, вже багато тисяч безробітних в індустріальних центрах України. Нова хвиля зубожіння пенсіонерів та бюджетників. Банкрутство малого та середнього бізнесу. Запаморочливе зростання цін, скорочення обсягів торгівлі та будівництва, криза бюджету і Пенсійного фонду. До кінця листопада Україна фігурувала у верхній частині "чорних списків" провідних фінансових видань світу і рейтингових агентств. Їх вирок не може не насторожувати: експерти вважають, що Україна переживає важку кризу насамперед тому, що погано до нього готова і реалізує неефективну антикризову політику.

Прийдешні важкі наслідки від провальної політики "популістського більшовизму" були прогнозовані вже до літа 2008 року. І лише боягузтво і лукавство деяких депутатів не дозволила парламенту тоді дати чесну оцінку уряду і прийняти рішення про відставку в червні 2008 року.

Тому, аналізуючи минуле за останні кілька місяців, виникає питання: так, може бути, у банкрутстві та в страху перед відповідальністю і криється справжня причина нинішніх пошуків компромісу? Адже в "помаранчевий" команді є люди, які розуміють і усвідомлюють прийдешніх погрози. Вони розуміють, що їх популістська політика закінчується економічним провалом - а значить, гарантованим зараз поразкою на майбутніх виборах і остаточною втратою залишків довіри та авторитету.

Представники БЮТ і президентського блоку НУ-НС дорікають нас в тому, що Партія регіонів зараз уникає відповідальності. Але я хочу нагадати, що саме в Партії регіонів об'єдналися представники великого промислового та інвестиційного бізнесу, які відповідають за долі сотень тисяч працівників, за левову частку доходів до бюджету, за економічну силу і впливовість українського капіталу у поза. І запит на ефективну антикризову політику в нашій партії куди більш обстоятелен, ніж у карликових лобістських групках наших опонентів з влади.

Питання в іншому. Я і мої колеги ніколи не погодимося з тим, що нинішня економічна біда "спише" всі помилки і прорахунки нинішньої влади. Навпаки, криза вимагає серйозного "розбору польотів" - хто і що робив з економікою країни, у чому причина провалів, і головне - кому можна довірити нову антикризову політику і як має бути організована нова влада. Нових междусобойчиков і переділу на двох або на трьох не буде. Нинішнім "менеджерам" не вдається піти від відповіді і від відповідальності.

Про кризу. У кризи, яку переживає українська економіка, - не одна, а дві причини. Перша дійсно пов'язана з залученням України і зміною експортної кон'юнктури в глобальну рецесію, впливом фінансово-валютних потрясінь на наш ринок, на банки і корпоративний сектор. Але друга - внутрішнього походження і носить суб'єктивний характер. Так звана політика "популістського більшовизму" не зводиться тільки до помилок з роздачею бюджетних грошей. Це занадто спрощене уявлення. На мій погляд, під прикриттям гасел про справедливість відбувалася спроба радикального перерозподілу власності - де адміністративними методами, де - за допомогою економічних важелів і навіть за участю глобальних гравців.

По суті, помаранчева команда в 2007-08 рр.. спробувала взяти не тільки політичний, а й економічний реванш за невдачі 2005-2006 років. Атака на експортерів за рахунок штучного зниження курсу іноземних валют, агресивна імпортізація економіки, дискредитація великих інвестиційних проектів і "великої приватизації" - все це завдало могутнього удару по позиціях українського бізнесу буквально за кілька місяців до обвалу на фінансових і фондових ринках. У підсумку український бізнес втратив двічі: від зовнішніх коливань і від внутрішнього "популістського більшовизму".

Тому антикризова політика повинна полягати насамперед у зміцненні правового поля, гарантії розвитку ринку, захисту власності, забезпеченні прав працівника і роботодавця. Загравання з більшовицькими ідеями буде дорого коштувати державі.

Про владу. Опозицію зараз штовхають на сурогатні неконституційні форми співпраці, заманюючи постами і спекулюючи на проблемі відповідальності перед країною. Але виглядає це так, ніби нас прагнуть перетворити на ще один придаток нинішнього режиму, який тримається на беззаконні й авторитаризмі. Коаліція, яка збереже керівництво нинішнього уряду, - це вони називають політичним компромісом? А потім, через тиждень після такої коаліціади, знову з'ясовуватимуть, хто кому Рабинович, і спекулювати на темі про "зраду вибору" і про зраду виборців?

Влада дійсно потрібно стабілізувати. І для цього необхідно забезпечити працездатність парламенту, обрати керівництво, прийняти рішення щодо бюджету 2008 і 2009 років, новий антикризовий пакет. Але це термінові заходи, які не знімають питання про необхідність формування дієздатної коаліції або дострокових виборів.

Виборці повинні дати оцінку владі, яка поставила країну на межу банкрутства. І виборці повинні довірити владу іншим політичним силам - законно, на основі виборів, без сурогатних компромісів і популістських декларацій на один день.

Тому дотримання Конституції і демократичних процедур, зміна влади законним шляхом - це теж частина антикризової політики. Повернути довіру до держави і до влади - ця одна з ключових завдань для опозиції.

І про пріоритети. В ефірі телеканалу "Інтер" я виклав п'ять пунктів пріоритетних завдань наступного року, які ми повинні вирішувати в рамках антикризової політики.

Перше. Не допустити дефолту. Відрегулювати якісні параметри платіжного балансу. Друге. Не допустити масового безробіття. Запровадити заходи ефективного соціального захисту, стимулювання внутрішнього ринку. Третє. Сформувати стабілізаційний фонд на рівні не менше 40 млрд грн. Четверте. Повернути довіру до банків, відновити стабільність національної грошової одиниці. І п'яте. Зайнятися, зрештою, демографічною політикою. Запустити локалізації "бебі-буму" середини 50-х років минулого століття.

Сергій ЛЬОВОЧКІН

Народний депутат України

Партія регіонів

Опозиції потрібна легітимна перемога