Як гартувалися олігархи

Як стало відомо " Українській правді ", мало не найголовнішим фігурантом процесів навколо телеканалу" Інтер "став російський металургійний магнат Олександр Абрамов, засновник" Євраз Груп ", який два роки тому взяв собі старшим партнером Романа Абрамовича.

Олександр Абрамов бажав стати власником "Криворіжсталі", зацікавленість у придбанні якої він висловлював ще в часи Леоніда Кучми.

Кучма комбінат не відпускав - Олег Дубина щойно вивів підприємство з кризи. А коли Дубина пішов на підвищення до Києва віце-прем'єром, то зберіг за собою вплив на металургійному комбінаті. Не залишався забутим там інтерес і Кучми.

Але перед виборами 2004 року Кучма переглянув свою обіцянку не продавати "Криворіжсталь". Банкова замислила комбінацію, яка б гарантувала, що Кучма на фінішній прямій не "кине" донецьких, а вони - Кучму.

Комбінат мав стати спільним трофеєм, який зав'яже в одне ціле інтереси головних олігархічних родин: Пінчука, Кучми, Медведчука і самого Леоніда Даниловича. Окремий пай отримав Дубина за багаторічну службу. Номінальними ж власниками консорціуму виступили президентський зять і власник ФК "Шахтар".

Ігор Коломийський підтвердив цю інформацію. І додав, що його також запрошували взяти участь у такому розподілі "Криворіжсталі", причому двічі.

Пізніше "Криворіжсталь" продали без справжнього конкурсу, і екс-глава Фонду держмайна Михайло Чечетов пояснив причину цього в міліцейських протоколах - це була вимога тодішнього президента.

Пізніше Ющенко заявив Абрамову, що задекларував намір оскаржити цю приватизацію після виборів президента. Абрамову така рішучість лідера опозиції сподобалася.

Через кілька років Абрамов став учасником комбінації покупка-продаж каналу "Інтер", а Григоришин заявив, що має право на 25% телеактивами саме як гарант повторного продажу "Криворіжсталі" в очах Абрамова.

19 квітня 2005 між Плужніковим і Григоришиним було укладено конфіденційну угоду про продаж при 273 мільйонах доларів активів, які утворювали собою канал "Інтер".

Передбачалося, що Плужніков не виходитиме остаточно з бізнесу, а збереже за собою 10 відсотків у цих компаніях.

Більше того, вони планували "узгоджений вхід в інший медіа-бізнес, включаючи такі канали як СТБ, ICTV, Новий, ТЕТ тощо". Окрім іншого, Григоришин брав на себе зобов'язання допомогти Плужникову зберегти статус нардепа шляхом включення того до прохідної частини списку-фаворита.

До угоди було написано додаток, що Григоришин зобов'язується НЕ переуступати "Інтер" Олександру Зінченку.

Для Плужникова, ображеного на Зінченка, це була принципова позиція, бо той щойно обійняв посаду державного секретаря України та мав хотіти оновити свої права на каналі.

Плужников розумів, що накличе гнів Медведчука, якщо той дізнається про продаж каналу Григоришину, яка в останні роки стала кровним ворогом для лідерів СДПУ (о).

Тому, за інформацією джерел, Плужніков виступив з ініціативою, щоб формальним покупцем заявився хтось з великих російських бізнесменів.

В угоді, укладеній Плужніковим і Григоришиним, було прописано окремий пункт: "До моменту публічного оголошення про угоду для усіх третіх осіб буде заявлятися, що покупцем активів є особа, спеціально узгоджена для цих цілей".

Так у схемі з'явився Хорошковський, якого Григоришину начебто рекомендував Абрамов. Хорошковський на той час вже більше року працював у Москві, де обіймав посаду віце-президента "Євраз Груп".

Закулісні АБРАМОВ

За версією джерел видання, Абрамов з самого початку був безпосереднім учасником цієї довгої комбінації, яка обмежувалося каналом "Інтер". Йому була обіцяна можливість увійти в "Криворіжсталь" і Нікопольський завод феросплавів, а "любі друзі" президента мали забезпечити проходження потрібних політичних рішень.

Схема № 1 стосувалася "Криворіжсталі". Замість реприватизації комбінату мала бути укладена мирова угода між його власниками та державою.

Щоб реалізувати цей проект, з Ющенком була обговорена можливість доплати Ахметовим за "Криворіжсталь" у розмірі понад 2 мільярдів доларів. Більш того, під час київської сесії Всесвітнього економічного форуму мало бути оголошено про цю домовленість.

У подальшому пропонувалося створити спільну міжнародну металургійну компанію Абрамова та Ахметова, яка б володіла "Криворіжсталлю" і стала гравцем на світовому ринку.

Ця ідея знайшла підтримку у президента, стверджують джерела. Зрештою задоволеними залишилися б обидва мільярдери - Абрамов отримав би нарешті долю в "Криворіжсталі", а Ахметов - навпаки, зберіг цей актив у себе.

Однак задумливо реалізувати не вдалося через обережність Абрамова, який не наважився на таку складну схему, а планував взяти участь у повторній приватизації. Крім того, партнером Ахметова на "Криворіжсталі" був Пінчук, з яким також треба було домовлятися про викуп його долі.

Схема № 2 стосувалася Нікопольського заводу феросплавів. Підприємством володів Віктор Пінчук після нечесної приватизації в часи Кучми. У 2005 році ситуація змінилася, коли Ігор Коломойський отримав підтримку прем'єра Юлії Тимошенко і розгорнув наступ на цей актив.

Пінчук опинився перед вибором - втратити НЗФ безповоротно або продати на умовах "любих друзів", які відстоювали інтереси Абрамова. Партнером росіянина в цій історії мав стати Віктор Вексельберг.

Як показала історія, Пінчук вибрав третє - зайняв очікувальну позицію - і зрештою вийшов майже сухим з ??води: тепер він володіє НЗФ разом з Коломойським, а капіталізація заводу за ці роки значно виросла.

В обмін на лобіювання його інтересів на "Криворіжсталі" та Нікопольському заводі феросплавів, Абрамов зобов'язувався прокредитувати придбання "Інтеру" в інтересах тодішніх "любих друзів", які зайняли впливові посади: Петро Порошенко був секретарем Ради нацбезпеки і оборони, Олександр Третьяков - першим помічником президента , а Микола Мартиненко очолив фракцію "Наша Україна".

За словами джерел, частки в медіа-активі мали розподілятися наступним чином.

25% того пакету "Інтеру", який продавав Плужніков, мали відійти Григоришину.

Решта 75% мали бути розподілені між Порошенком, Третьяковим, Мартиненком і тим же Григоришиним.

Хоча журналістам видання доводилося чути й іншу версію - що 75% проданої частки "Інтера" мав отримати безпосередньо Порошенко як людина, найбільш задіяний у переговорах з Пінчуком по НЗФ.

Замість цього Григоришин і Абрамов формалізували свої стосунки. Вони підписали угоду, згідно з яким Григоришин зобов'язувався сприяти Абрамову в купівлі низки промислових об'єктів.

Кореспонденти видання побачили справжній документ. Предметом угоди були "коксохімічні, феросплавні, гірничо-рудні, металургійні активи та порти". В обмін на допомогу Григоришин отримував дворічний опціон на викуп 25% акцій компаній з 25% дисконтом.

За інформацією джерел, Хорошковський як віце-президент "Євразу" був проти цієї угоди, бо вважав, що Григоришин не в змозі забезпечити придбання подібних підприємств.

Втім, договір був підписаний, і Григоришин у 2005 році фактично став посередником "Євразу" в Україні.

Але жодної згадки медійних або інших об'єктів у тому документі не було. Домовленість з приводу "Інтера" мала швидше "понятійний" характер, що дозволяє зараз кожній зі сторін трактувати події на свою користь.

Коли справа дійшла до купівлі "Інтера", як уже писалося вище, Плужніков зажадав, щоб формально покупцем виступив російський бізнес. Але зрештою важелі власності каналу опинилися в руках Хорошковського.

За однією версією, Абрамов не захотів ризикувати і оформляти цей актив на себе, оскільки Кремль використав би телеканал як інструмент проведення своєї політики в Україні.

Хорошковський же в Москві виглядав логічним покупцем "Інтеру", бо мав українське походження та в очах громадськості був небідною людиною - у різний час він продав "Укрсоцбанк" і володів 2% промислового гіганта "Євраз".

За другою версією, Абрамов відмовився від офіційної участі у купівлі непрофільного для металургійного бізнесу "Євраз" активу, щоб не нашкодити виходу холдингу на IPO, що сталося саме в червні 2005 року.

Зараз Хорошковський стверджує, що на момент початку переговорів з Плужніковим навесні 2005 року нічого не знав про договір, який власник каналу раніше підписав з Григоришиним.

На питання, чи мав Хорошковський достатньо грошей, щоб придбати "Інтер" самостійно, він відповідає, що вільних ресурсів не було, але йому вдалося залучити їх за рахунок реструктуризації контракту.

Втім, у цій історії є дещо нелогічне.

З одного боку, акції телеканалу нібито були придбані особисто Валерієм Хорошковським за свої гроші.

Але, з іншого боку, Олександр Абрамов продовжував обіцяти віддати "Інтер" Григоришину, якщо той зупинить реприватизацію НЗФ і допоможе викупити у Пінчука акції феросплавного підприємства.

Схоже, ситуація виглядала банальніше, ніж здається - канал був переданий Хорошковському на зберігання. Але після того, як відбувся скандал навколо НЗФ, що завершився відставкою Тимошенко, у Пінчука зникла гостра загроза втрати заводу. Він залишив феросплавний бізнес собі, а отже Григоришин не виконав головне зобов'язання перед Абрамовим і не отримав свою частину "Інтеру".

ЯК ПРОДАВАЛИ "ІНТЕР"

Найбільше білих плям виявилося навколо переходу "Інтеру" під управління Валерія Хорошковського. Причина полягає в тому, що головна частина угоди почалася в той час, коли сам Ігор Плужніков лежав у німецькій лікарні. А остаточно канал перейшов під контроль нових власників вже після його смерті.

Незважаючи на те, що Ігор Плужников належав до числа лідерів СДПУ (о) і довгі роки був повністю вбудований в систему влади, структура "Інтеру" була вироблена так, щоб встояти проти будь-яких майнових атак.

Ноу-хау Плужнікова полягала в тому, що юридично за один крок захопити управління телеканалом було неможливо.

Головний скарб "Інтера" - ліцензія на мовлення - була оформлена на ЗАТ "Українська Незалежна ТВ-корпорація".

29% акцій УНТК належали російському телеканалу ОРТ, а 20% рахувалися за ТОВ "Пегас телебачення", яке пов'язували з родиною Ігоря Плужнікова. У ролі ж головної керуючої структури виступала Асоціація "Діловий світ", якій належали решта 51% компанії.

"ДІЛОВИЙ СВІТ" ІГОРЯ ПЛУЖНІКОВА

Саме Асоціація і була серцем всієї системи. Тому, хто її контролював, тому і належав "Інтер".

Але особливість "Ділового світу" полягала в тому, що це була громадська організація! Асоціація була сформована за принципом футбольної ліги - до неї в різні часи входило різну кількість комерційних структур, які не мали пайової поділу.

З одного боку, це виключало прямий тиск на саму Асоціацію, а з іншого - дозволяло в залежності від політичних розкладів, розраховуватись з владою та партнерами. Для цього Асоціація поповнювалась або втрачала учасників. Більшість цих структур контролював сам Плужніков.

З самого початку до Асоціації входило розмаїття компаній: "Берстед Україна", "РІФ-сервіс", "Плау Ентерпрайзес", страхова фірма "Синдек" та адвокатська контора "Коннов і Созановський".

У різні часи "Діловий світ" об'єднував такі фірми як "Українська незалежна корпорація", ТОВ з іноземними інвестиціями "Орех", "Траст Інвест Менеджмент Компані", ЗАТ "Wials United" та "Укрхарчпромсервіс".

Теоретично, будь-який потенційний покупець "Інтеру" для оформлення своєї влади на каналі мав би взяти під контроль більшість компаній, які входили до Асоціації "Діловий світ". З огляду на те, що майже всі учасники Асоціації мали офшорний корінь, Плужникову достатньо було переписати трастові угоди з офшорними адвокатами на ім'я нового власника телеканалу.

Зараз Хорошковський стверджує, що саме так все і сталося, а папери були підписані набагато раніше, ніж Плужніков потрапив до лікарні.

Але як насправді відбувався продаж каналу "Інтер", точно невідомо. На межі весни і літа 2005 року Ігор Плужніков захворів, а потім впав у кому. Чи встиг він власноруч підписати документи, які дозволили здійснити продаж медіа-активу, - навколо цього будуються різні версії.

За однією з них, автограф Плужнікова на дорученнях своїм юристам здійснювати операції купівлі-продажу був підроблений. Щоб зняти підозри навколо легальності продажу "Інтера", Хорошковський навіть через кілька років озброївся листом від заступника генпрокурора Тетяни Корнякової.

"За результатами проведеної перевірки встановлено, що порушень закону при здійсненні операцій з цінними паперами АТЗТ" Українська незалежна ТВ-корпорація "та інших фактів перереєстрації права власності на прості іменні акції каналу Інтер" не встановлено ", - досить плутано повідомила Корнякова у листі до керівника телекомпанії Сергія Созановського.

Джерела стверджують, що МВС навіть проводило експертизу, яка начебто підтвердила факт фальсифікації підпису, однак доказів цього "Українській правді" знайти не вдалося.

Очевидно, крапка в цій історії буде поставлено, якщо Петро Порошенко чи Костянтин Григоришин захочуть зафіксувати свої права на канал "Інтер".

Звертає на себе увагу той факт, що Асоціація "Діловий світ" напередодні зміни власників "Інтера" ще більше посилила вплив на канал. Асоціація збільшила свою частку на 10%, придбавши їх у фірми "Пегас телебачення" Плужнікова і консолідувавши таким чином пакет у 61%.

Цікава деталь: акціонерні збори "Пегас телебачення", на яких було прийнято рішення про продаж 10% акцій Асоціації "Діловий світ", відбувся 19 квітня 2005 року.

І саме в цей день Григоришин підписав з Плужніковим угоду про покупку активів телеканалу. Швидше за все, Плужніков заздалегідь готував передачу 61% "Інтеру" саме Григоришину.

"Пегас" ЛЕОНІДА КУЧМИ

Якщо "Діловий світ" був серцем всієї медіа-імперії Плужнікова, то компанія "Пегас телебачення" була скринькою, в якій досі залишилось багато таємниць телеканалу.

З самого початку ТОВ "Пегас телебачення" повністю контролювався самим Плужніковим, якому особисто належало 82,5% статутного капіталу, а решта - підконтрольні йому компаніям "Пегас Енд Оверсіз Сейлз Лімітед" з Британських Віргінських островів (17,3%) і "Берстед Україна "(0,2%).

Історія акцій "Пегас телебачення" досить цікава. За інформацією видання, 26 вересня 2000 суспільство купило згадані цінні папери у філії російського фонду 200-річчя О.С. Пушкіна в Києві.

Як стверджують джерела видання, в жовтні 2000 року сертифікат на 20% УНТК Ігор Плужніков ... передав Леоніду Кучмі в якості гарантій приналежності йому частки на телеканалі "Інтер". За сформованою традицією, кожен великий бізнес, який розвивався за сприяння влади, мав ділитися.

Це ж підтверджують особи з оточення Хорошковського. За їх словами, про 20-відсоткове пакеті акцій Кучми говорили люди, близькі до Медведчука. Але конкретних претензій на право володіння часткою "Інтеру" з боку екс-президента так і не було пред'явлено.

Втім, їх і не могло бути, адже з боку Плужнікова це виглядало як відвертий трюк, оскільки в сертифікаті, який був переданий президенту, прізвище Кучми не згадувалася жодним чином.

Фактично це був папірець, на якій була зафіксована належність 20% каналу компанії "Пегас телебачення". Але Кучма не розбирався в корпоративних справах і начебто аж до моменту продажу телеканалу був упевнений, що він є володарем 20% головного медіа-активу країни.

ПРИБОРКАННЯ "ПЕГАС"

Паралельно з продажем пакету акцій УНТК, що належали "Діловому світу", пройшла реорганізація "Пегас телебачення". У короткі строки компанія стала підконтрольною НЕ Ігорю Плужникову, а Сергію Коннову та дружині Плужнікова - Світлані.

Найбільш загадково виглядають акціонерні збори "Пегас телебачення" 13 червня 2005 року, в результаті яких відбулося остаточне зміна керівництва компанії.

В очі кидаються декілька деталей.

По-перше, від імені Плужнікова на цих зборах виступав Сергій Коннов - юрист власника "Інтера" і партнер Сергія Созановського в правовому бізнесі.

Робив Коннов це за довіреністю тритижневої давності, тоді як сам Плужников у важкому стані вже знаходився в лікарні і не міг впливати на перебіг подій.

По-друге, в протоколі засідання вказано, що в ньому брав участь директор ТОВ "Берстед Україна" (міноритарний акціонер "Пегас телебачення") Денис Кравченко. Але під рішенням зборів його підпису немає. За інформацією джерел, Кравченко в цей день був у Німеччині поруч з Плужніковим.

Взагалі Кравченко є однією з ключових осіб в подіях навколо "Інтеру". На момент смерті Плужнікова і під час переходу телеканалу "Інтер" під контроль Хорошковського він займав посаду генерального директора Асоціації "Діловий світ", а тепер працює в офісі депутата Володимира Сівковича.

Згодом ця людина може стати одним з ключових свідків, якщо буде ініційовано визнання незаконними дій по покупку-продажу телеканалу "Інтер" в 2005 році.

Цікаво, що саме Сівкович у вересні 2005 направив депутатський запит на ім'я тодішнього голови СБУ Олександра Турчинова з проханням розслідувати обставини зміни власників "Інтера". За інформацією видання, текст самого запиту готували люди Медведчука, а Сівкович лише підписав документ.

Втім, Медведчуку так і не вдалося відвернути продаж телеканалу свого однопартійця. Загальна сума, яка була сплачена за "Інтер" - 273 мільйони доларів. За розповідями джерел, ці гроші отримала вдова Ігоря Плужникова Світлана, тоді як мати бізнесмена якийсь час відчувала себе ображеною, однак зрештою закрила слідчу справу.

Відчуваючи, що смерть в розпал оформлення продажу каналу не була випадковістю, Григоришин на якийсь час навіть виділив охорону Світлані Плужниковій. Російський бізнесмен все ще думав, що Хорошковський виступає як номінальний власник "Інтера", не помітивши, що той почав вести самостійну гру.

Читайте по темі:

Шустер пішов до Ахметова

"Інтер" звинуватив Тимошенко у політичній цензурі

Хорошковський докупив на додачу до "Інтера" НТН

Дружина Хорошковського зайняла його місце

Хорошковський не мітить в крісло Тимошенко

Підготувала Катерина Новицька