Продається село - з людьми і страусами. Недорого

В Орловській області виставлена ??на аукціон "кормушка" тутешніх даішників, створена на штрафи провинилися водіїв.

У Росії знову торгують селянами. В Орловській області на продаж виставлені два села разом з технікою, худобою і челяддю, яка додається як робсили. За найбільш викидними цінами.

Здоровенні кнури йдуть по 75 рублів за голову, а працюючий комбайн - всього лише за 1910. Явно по блату. По області поповзли чутки, що новоявленим поміщиком буде начальник місцевого УВС Леонід Пашин. Та він, власне, їм і був.

Родове "маєток"

У 1999 році Орловська ГИБДД відкрила в рідному селі свого начальника, де колгосп загинався, підсобне господарство. Мовляв, на одну зарплату правоохоронцям не прожити. А тут - своє дешеве м'ясо. Ідею підтримав сам губернатор. Звідки брати "інвестиції" довго не думали. Незабаром вийшла постанова адміністрації Орловської області, в якому на сельхозучасток "Озерова" даїшникам дозволили витрачати "штрафні" рублі, що збиралися з недбайливих водіїв. Майже 11 мільйонів рублів було вбухано в сільські ниви і ферми. Рядові співробітники ДПС в цей час місяцями не бачили зарплати. Адже і на зарплату мали йти ці ж штрафи.

Через три роки жвавої комерційною діяльністю орловських міліціонерів зацікавилося Головне управління власної безпеки МВС Росії. Мовляв, все це суперечить Закону "Про міліцію". А тут ще з подачі віце-спікера Держдуми Любові Сліска і Генпрокуратура підключилася. Леоніду Пашин, яке встигло тим часом дорости до головного міліцейського начальника області, довелося розлучитися з родовим "маєтком". Його просто перевели в "Орелтранссігнал". Влітку минулого року "Озерова" формально було передано в обласний фонд. А тепер от вирішили і зовсім пустити з молотка.

Як народжуються Чубайси

За місяць до аукціону в місцевій пресі оголосили весь список розпродавати майна. Десятки тракторів, вантажівок, ферм, комбайнів і більше тисячі голів худоби та живності місцева влада оцінили в 985 тисяч рублів! У "продажному" переліку, правда, немає жодної живої душі з сіл Озерова і Юшин. Люди в державі як і раніше нічого не варті. Хоча гнути спини на нового господаря їм таки доведеться: іншої роботи тут не знайти.

... За день до доленосного аукціону озеровскіе селяни займаються тим, чим селяни по всій Росії: сівши в гурток, відходять від вчорашнього. Для посилення похмільного ефекту - на травичці недопита пляшка самогону. Про те, що вже через добу у них, можливо, буде новий барин, вони поки не знають. Показую мужикам цей самий перелік. Селяни із середнім доходом в 2500 ре іржуть, як всі три коні їхні господарства, оцінені в 266 рублів 67 копійок кожна. - Нічого собі! - Присвистував один з них, який назвався Сергійовича, тикаючи пальцем в графу "Підстанція ВЛ д. Озерова - 17 300 рублів". - Дик вона ж нова зовсім! Насправді пару нових "Жигулів" коштує!

Його кучерява голова раптом починає щось міркувати і через хвилину видає:

- Прикинь: баби сядуть ввечері серіал дивитися, а я їм рубильник - р-раз! І без пляшки хрін вони до мене підійдуть! На моїх очах народжувався новий Чубайс.

Олігархічне настрій Сергеича передалося двом порядно окосевшіе механізаторам. Російський мужик дивно перетворюється, коли його відвідують мрії про раптово звалилася багатстві. Перший задивився на водонапірну вежу.

- Почім? - Тицьнувши в її бік, діловито поцікавився він, відволікаючись від "ранкових процедур". - 700 рублів?!

Потрібна вона йому була, мабуть, для того ж, що й "електрику" підстанція.

- А трактор, мій трактор? - Тим часом заглядав у список черговий "акціонер". "Ринкова вартість" Т-150 в 2760 рублів потрясла бідолаху сильніше, ніж ранкове похмілля. - У тещі позиці та викуплю, - прикинув він. - А після свояка зажену. Тисяч за 200 з руками відірве!

Про світлих мріях міністра Гордєєва підняти сільське господарство нарешті з колін ніхто чомусь не згадав.

- А зараз-то ви чиїх будете? - Цікавлюся я.

- Чорт його розбере, - видихнули "холопи" після чергового стакана. - Раніше у нас даішники в господар були. Льонька Пашин, начальник УВС, сам в цих місцях виріс, от йому губернатор Строєв нас і завітав. Ми йому молочка, м'ясця подкіди-

вали, а він нас рятував від всяких колотнеч. Добре при ньому було, привільно. - На очі мужика прямо-таки навернулася ностальгічна сльозинка.

"Ах, скажіть, чиї ви?"

- Ларису Іванівну хочу! - З такими словами влетів я в приймальню голови ТОВ "Озерова" Новікової.

- Ви з УВС? - Обережно запитали в приймальні і потягнулися було до телефону.

- Та ні ...

- Хворіє вона! - Тут же відвела руку колгоспниця.

Війна в цих місцях начебто давно закінчилася. Але жінки в правлінні ТОВ, крізь запорошене вікно спостерігають за своїми, вже веселими, чоловіками, мовчали, як партизани на допиті.

- А че говорити-то? - Нарешті порушила обітницю мовчання одна з тітоньок. - Були ми підсобним господарством ГИБДД, потім нас передали підприємству "Орелтранссігнал". Нам все одно, хто нас купить, лише б грошей давали ... Он Новикова їде, з нею і розмовляйте.

- Нічого я не знаю! - Чомусь перелякалася перша леді ТОВ і, обіцяючи наскаржитись "куди треба", грюкнула дверцятами навороченою "Ниви".

- Хто нами володіє, ти не дізнаєшся, - відповіли за неї мужики, що знищують черговий пузир під пучок зелені. - На паперах може бути одне, а насправді ментовські ми. Пашин нас просто так нікому не віддасть!

- А при чому тут Пашин? - Здивувався я. - Ви ж під "Орелтранссігналом"?

- Це які світлофори ставлять? - Зі сміхом уточнили мужики. - Так їх начальник з Пашина - друган нерозлучні, пішки під стіл разом бігали.

"Людей купити не можна. Теоретично ... "

Торги повинні були початися в 10 ранку в Комітеті з управління майном Орловської області. Покірливих селян, які очікують вирішення своєї долі, як і товстосумів, навперебій охочих купити маєток, чомусь не спостерігалося.

- Торги визнані недійсними, - приголомшили мене в приймальні. - Жодної заявки не подають!

Ось ті раз - задарма віддають, і ніхто не хоче?! А може бути, ціни позамежні - за місцевими мірками?

- 673 рубля 7 копійок за корову? - Не змогли приховати захоплення орловськими оцінювачами фахівці Міжнародного центру оцінки, куди я звернувся за консультацією. - Рік тому ми щось подібне вважали, так у нас близько 13 тисяч рублів вийшло ...

- Звідки ж взялися такі цифри? - Запитав я у голови обласного фонду майна Владислава Долуда.

- Від когось з орловських оцінювачів, - так і не згадав начальник. - А що, "Комсомолка" хоче інвесторів привести? Ведіть. Ми з задоволенням продамо їм близько 30 колгоспів.

- Разом з людьми?

- Теоретично ви купуєте колгосп без людей. Але ви ж розумієте - якщо не візьмете їх на роботу, ваше майно пролежить тільки одну ніч.

Може, й правда - купити пару колхозіков собі на прожиток? Де ще таку халяву знайдеш!

- Значить, так, - став я загинати пальці. - Дайте мені 10 овечок по 108 рублів, пару свиней по 166 ре 14 копійок і "ЗІЛ" за 1800. - Прикинувши всі добові, наважився: - Так, і ще бички по 258 руб. 78 копійок не забудьте.

Я вже передчував, які відсотки буду мати, продавши животинку по дійсно ринковою ціною.

- Не вийде! - Обламали мрії майнові люди. - Колгосп продається одним лотом.

Ну-у, тут одними добовими за тиждень не обійтися.

А що ж, серед місцевих не знайшлося мисливців на таке багатство?

- І гроші у орловських комерсантів є, і голови на плечах, - запевнив мене місцевий журналіст Леонід Агібалов і виклав на стіл пачку документів. - Просто всі знають, що значить зазіхнути на те, що раніше належало перше міліціонеру області. Ну, викупиш ти, а потім документи швиденько змінять, і без штанів залишишся.

- Ось дивись, що тут пишуть, - гарячкує Агібалов, перебираючи переписку з міліцейськими чинами. - "Орелтранссігнал" ... - самостійне госпрозрахункове підприємство, УВС не має до його фінансування ніякого відношення ... Єдине, що його пов'язує з УВС, це те, що начальник ГосСМЕУ (тобто "Орелтранссігнала"-Ред.) ПРИЗНАЧАЄТЬСЯ НАЧАЛЬНИКОМ УВС ОБЛАСТІ! Ні фіга собі - "самостійне підприємство"!

- Бач, що виходить,-сказали мені знаючі люди в Орлі. - Якщо зараз менти через родичів за смішні гроші колхозік викуплять, начебто все законно вийде. Ти краще з чорними полковниками пообщайся. Це вони в МВС скаргу написали.

Бунт "чорних полковників"

"Чорними полковниками" тут називають десяток офіцерів, які поставили свої підписи під тією самою скаргою. Розбиратися з нею доручили ... Пашин. Розібрався він досить швидко - скоро всі вони поповнили армію безробітних і тепер намагаються поновитися на роботі через суд. Моя зустріч з ними відбулася за всіма законами конспірації - за містом в машині з тонованими стеклами.

- Ти не уявляєш, що буде, якщо нас з тобою побачать! - Озираючись по сторонах і розкладаючи на капоті стос паперів, говорили "полковники". - Був тут у нас один: після звільнення його дітей і дружину кілька років ніхто на роботу не брав.

- Так чому ж все-таки менти колгосп не викупив? - Поставив я їм те ж питання.

- Тому що всі і так знають - це Пашинський! Люди, готові це взяти, є, але вони бояться. А у Пашина на носі перевірка серйозна з МВС. А "веселих" справ у УВС достатньо. Знову ж за 11 "штрафних" мільйонів ніхто так і не відповів. Повернули їх? І потім: навіщо, скажи, йому зараз так ризикувати, якщо і так ніхто туди носа не сунеться?

На жаль, поставити ті ж питання самому Леоніду Пашин не вдалося: секретарка весь час посилалася на його страшну зайнятість.

Про любов ментів до страусів

- До речі, - пожвавилися бунтарі, - хочеш дізнатися, чому Пашин все це треба? Поїхали, ми тобі його маєток, який він у тих місцях побудував, покажемо. Зараз тільки машину змінимо ...

На косогорчіке біля ставка височіли кілька добротних обгороджених будов. Я згадав, що говорив голова Фонду майна: "Якби у вас була можливість побудувати щось на своїй батьківщині, ви б нею не скористалися?" І те правда - рідкісний начальник в Росії не будує на своїй малій батьківщині особнячок.

... Не встигли зупинитися, як, вискочивши з-за воріт, підбіг сторож - молоденький інспектор ДПС. Колишні міліціонери на задньому сидінні прикрилися газетками.

- Сюди не можна! - Запротестував охоронець порядку.

- Та ми тільки рибку половити ... - прикинулися ми.

- А-а! - Зрадів даішник. - Це будь ласка. Їдьте в РВВС, там купите довідку і ловите, скільки душі завгодно, а на територію не можна!

- А що там? - Поцікавився я, махнувши рукою в бік заборчика.

- Банька, мисливський будиночок, страуси ...

- Навіщо ДАІ страуси? - Не зрозумів я.

- Любить їх наш Леонід Андрійович, - відповів хлопчина у формі і змінив гнів на милість.

- Гаразд, заходь. Тільки не розповідай нікому, що тут був! - Попередив він.

Обидва міліцейських страуса сиділи в обгородженому вольєрі. В іншому загінчики перетаптивалісь благородні олені. Виглядали жовтня цілком пристойно - встигли от'есться за рахунок порушників дорожнього руху.

- Цього страуса Льонька звуть, - виступив у ролі люблячого свою справу екскурсовода депееснік, - на честь начальника нашого. З ним обережніше: коли його розвантажували, пацана нашого так дзьобом по голові долбанул, що той тиждень на лікарняному був. А потім ...

У цьому місці даішник осікся: на горбочку з'явилася тонована "вісімка". З неї виднілася міліцейська кепка, натягнута на чиюсь голову ... Голова явно з несхваленням розглядала нашу від'їжджаючих машину.

- Звільнять хлопчиська, - пошкодував "екскурсовода" наш водій.

Дорогу перегородила отара овець. Тих самих, що оцінили в 108 рублів за голову.

- А чиї це вівці? - Запитую у пастуха.

- Полковника Пашина, - чомусь зняв кепку "чабан", який представився Василем. - І вівчарня он та їм будувалася. Та все тут його! А че за інтерес такий?

- Так ось, продають вас ... Василь втомлено махнув рукою і штовхнув барана:

- Нехай продають ... Нам-то чого - що одні барі, що інші, яка різниця, на кого лямку гнути за копійки. Нас же ніхто не питає. А випити є че? Нє-а?

Мужик розчарування кивнув головою запиленій і побрів далі. У стаді овець і баранів.

Повивелісь селяни?

Звичайно, можна з пафосом написати про те, що кожен повинен займатися своєю справою. Селяни - орати, сіяти, овець розводити, а даішники - стежити за порядком на дорогах. Можна написати і про те, що штрафи з провинилися водіїв повинні йти не на корм страусам, а на те, що наказано законом. І треба обов'язково карати тих начальників, які своє відомство розглядають як приватну лавочку, а бюджетними грошима розпоряджаються, як власними. Якими б благими намірами не обставлялся цей начальницький свавілля, яким життя в російській глибинці набита під зав'язку.

Про інше хочеться сказати. Про що мріють орловські мужики, вивчаючи список виставленої на аукціон власності та живності? Це ж шикарний шанс роздобути на пляшку, відключаючи світло дояркам - любителькам серіалів. А ще можна загнати комбайн родичу, щоб знову-таки скрасити життя наповненим до країв склянкою. Можна, звичайно, нарікати: люди впевнені, що все одно ця "годівниця" дістанеться міліцейському начальнику. Даремно він стільки років її обіхажівать, чи що?! Але ж ні у кого навіть не ворухнулася, здавалося б, проста думка - самому взятися за роботу, засукавши рукава. Самому сісти за комбайн, самому розводити овець і свиней ... Схоже, вивелися справжні селяни. І якщо комусь і є до всієї цієї ситуації справа, то тільки "чорним полковникам", скривдженим головним міліцейським начальником.

Олексій ОВЧІННІКОВ, "Комсомольская Правда"