Журналіст розвінчав головні українські міфи про Крим

Журналіст розвінчав головні українські міфи про Крим

Останні двадцять років Україна про Крим майже нічого не знала. Ізоляціонізм був взаємним - фраза про те, що "за Перекопом землі немає" звучала у кримчан, але житель материкової частини теж, загалом-то, міг би з нею погодитися.

Про це у своєму блозі для сайту "Крим. Реалії" пише журналіст Павло Казарін.

"Обозреватель" наводить його думку цілком:

Для середньостатистичного українця "кримський набір" був дуже умовний. Море. Пляж. Невибагливий сервіс. Повсюдно російська мова. Кримськотатарська національна екзотика. Два тижні в році. Мабуть, все. Цілком достатньо для курортника, але явно замало для спроби поговорити всерйоз.

Чи варто дивуватися тому, що Крим сьогодні не впізнає себе в українських новинах про півостров?

"У Криму все погано"

Забудьте про узагальнення. У Криму в побутовому відношенні все по-різному: щось гірше, щось краще. Так, ціни виросли, півострів сьогодні дорожче Києва і для українського туриста попросту неконкурентоспроможний. Але рівень доходів теж виріс - хоч і досить неоднорідно.

Ніякого дефіциту товарів у Криму немає - хіба що скорочення продуктового асортименту. Ті, хто примудрявся жити в Криму, не стикаючись з державою, відчули зміни хіба що у зміні цінників. Дороги в тому ж Сімферополі краще київських, приватний бізнес продовжує працювати, а введені санкції торкнулися лише невеликого сегменту населення. Багато в чому через те, що і в колишні роки півострів був "аналоговим" - тут кеш воліли банківським переказам, зарплати з карт знімалися в день получки, а подорожі за межі півострова були долею меншини.

З однозначних втрат - втрата будь-якої свободи слова: медіаповестка Криму стала тотально одностайною. Критикувати можна хіба що "місцевих бояр" і то за недостатньо точне виконання волі "доброго царя". В іншому ж ступінь внутрішнього феодалізму і становості мало чим відрізняється від часів "пізнього Януковича". Власне, "кримська весна" і була історією не про зміни, а про відсутність змін. Їх і не сталося.

Читайте: Водії шаленіли: ЗМІ показали кілометрову пробку, що паралізувала трасу в Криму

"Кримчанам принциповий курортний сезон"

Улюблена розвага - це публікувати фото напівпорожніх пляжів. Зі злорадними нотками: мовляв, був курорт, та весь загув. Хоча це не так.

Туристи в Криму є - просто повністю змінилася структура галузі. Якщо раніше 70% відпочиваючих приїжджали з України, а 25% - з Росії, то тепер туристи з двоголовими орлами на паспорті - практично монополісти. В абсолютних цифрах турпотік впав щонайменше удвічі, але для самих кримчан це зовсім не привід для трауру.

Справа в тому, що абсолютна більшість жителів Криму ніколи не жили "з сезону". Частка тих, хто весь рік жив на зароблені в літні місяці гроші навряд чи перевищувала чверть населення. А решта кримчани працювали в сферах, які від курортного сезону майже не залежали. Крим був відчайдушно дотаційним в минулі роки, залишився таким і тепер. Змінилося лише джерело грошових вливань - раніше вони йшли з Києва, тепер - з Москви. Тому для більшості жителів півострова скорочення турпотоку - це привід самим приїхати на пляж і скупатися без аншлагів і черг.

"Кримчани всі проросійські"

Ні, не все. Більше того, структура кримського суспільства досить неоднорідна. За суб'єктивними відчуттями, в ньому є близько третини ядерного проросійського електорату. Це ті люди, які завжди відчували своєю батьківщиною саме Росію - незалежно від того, сильною вона була або слабкою. Вони завжди були проросійськими - і тоді, коли нафта коштувала 20 доларів, і тоді, коли вона коштувала 110.

Якщо поглянути на електоральні карти, то можна додати, що точно так само в Криму є близько 20% проукраїнськи налаштованих громадян. Навіть під час президентських виборів 2010 року - на тлі загальної втоми від "помаранчевого" табору - за Юлію Тимошенко в Криму голосувало 17% виборців.

А п'ятдесят відсотків кримчан, що залишилися, - це та соціальна група, яка в усі часи голосувала "за стабільність" і за принципом "аби не було війни". Ці настрої в колишні роки вміло використовували "регіонали" - не випадково Віктор Янукович з усіх білбордів обіцяв саме стабільність. Для цієї соціальної групи важлива передбачуваність, прогнозованість, "поганий мир", який краще "доброї сварки". Ситуативно вони можуть бути по будь-яку сторону барикад - на боці тієї столиці, що буде гарантувати їм це саме "спокійне життя". І якщо Україна в їхніх очах буде великим гарантом цієї самої "спокійної стабільності", то вони легко проголосують за неї.

Читайте: У Криму дитина поглядом оцінила недоречний подарунок жодного Кобзона: фотофакт

"Все проукраїнські кримчани поїхали"

У тому-то й справа, що не поїхали. Півострів покинуло лише близько 20000 чоловік - в першу чергу, це ті, хто ризикував опинитися в прицілі уваги російських спецслужб. І немає сенсу порівнювати цифри еміграції з Криму і з Донбасу, бо природа цих цифр надто вже різна.

Так, з Донбасу в інші області України тільки за офіційними даними виїхало 1,37 мільйона чоловік. Але ці люди покинули свої будинки зовсім не обов'язково в силу своїх проукраїнських настроїв - вони бігли від війни, від обстрілів і через небажання жити в атмосфері хаосу і беззаконня. Їх переїзд був викликаний прагненням до побутової безпеки, а не політичними поглядами.

Доля Криму надто вже відрізняється від долі Донбасу, аби міряти їх однією міркою. Багато проукраїнськи налаштовані люди віддали перевагу тактиці "залягти на дно" і не афішувати своїх поглядів. Просто тому, що, на відміну від жителів Донецька і Луганська, їм є що втрачати. У когось на руках літні батьки, хтось не може продати майно, хтось просто не збирається залишати півострів, бо вважає саме його своєю батьківщиною.

Цих людей візьметься засуджувати лише той, хто в житті не робив більш серйозного вибору, ніж замовлення вечері в ресторані. Але проукраїнські кримчани на півострові є, просто їх не чутно. Як не було чутно в 2012-му всіх тих громадян України, які через два роки підуть у добровольчі батальйони або у волонтерський рух.

Читайте: Крим: наша батьківщина - БДСМ

"Крим ніколи не повернеться"

Доля Криму залежить не від кримчан. Під час Майдану і до цього - коли Янукович на всіх парах рухався до підписання Асоціації з ЄС - в Криму не виникло жодного проросійського Майдану з проросійською же порядком. Всі процеси під час "кримської весни" почалися лише після того, як російські військовослужбовці захопили Радмін і парламент півострова. Лише після цього кримські чиновники осміліли, на вулицях з'явилися козаки, а на дорогах - "блокпости". Саме Кремль виступив у ролі тієї сили, що здійснила зміну громадянства півострова - і роль самих кримчан у цьому процесі була глибоко вторинною.

І точно так само будь-які рішення про долю Криму будуть залежати від центральної російської влади. Якщо вона під тиском обставин вирішить повернутися до розгляду статусу Криму - то ніякі місцеві рухи цьому процесу перешкодити не зможуть. Майбутнє півострова в цьому сенсі є розмінною монетою - і ніякої крапки в цьому питанні досі не поставлено".

Як повідомляв "Обозреватель", для деяких груп населення Криму економічна міграція у великі міста України вже виглядає цілком обгрунтованою.