Ключове відділення
Теза про необхідність відділення влади від бізнесу був одним з ключових у виборчій кампанії Віктора Ющенка. Як показала практика, новий глава держави недооцінив зацікавленості членів власної команди у переформатуванні, а не знищення цієї потенційно злочинної, але надзвичайно вигідною і володіє потужними країнами зв'язку.
До останнього часу нової влади вдається відносно успішно відокремлювати від бізнесу хіба що представників старої влади. Особливо не пощастило в цьому питанні Віктору Пінчуку. Українському олігарху, котрий володіє вже друге скликання депутатським мандатом, віддавили без жалю і сентиментів найболючіші, майнові, мозолі. Оперативно-показове вилучення "Криворіжсталі" ще можна пояснити витратами передвиборної риторики Ющенко, а от з Нікопольським заводом феросплавів Віктору Михайловичу не пощастило більше - у просторі та часі збіглися інтереси державного менеджера Юлії Тимошенко і головного конкурента Пінчука - групи "Приват". Правда, і сама Юлія Володимирівна ще на початку 90-х років минулого століття "карала" Віктора Михайловича по бізнесових справах. Звідси-то, як стверджують поінформовані джерела і злі язики, і бере початок їх послідовна взаємна неприязнь. Треба сказати, що рішучість, з якою у нелояльних до нової влади власників вилучають коштовності корон їх бізнесових імперій, змушує запідозрити наявність у процесу чи то конфіскації, чи то реприватизації не тільки суспільно-моральних та економічних, але й політичних передумов.
Очевидно, необхідний невеликий історичний екскурс. На період правління Леоніда Кучми припав процес накопичення первинного капіталу і перерозподілу власності. Ці процеси для пострадянського простору в цілому характеризуються небездоганних, щоб не сказати неохайністю. В Україні права власності на цікаві об'єкти протягом другого президентського терміну Леоніда Даниловича отримували переважно лояльні до влади фінансово-промислові групи. Якщо бути зовсім точним, - то групи, колишні частиною самої влади. Не можна сказати, що у них спостерігався хронічний консенсус з питань розподілу ласих шматочків власності, але в цілому вони працювали досить злагоджено.
Після парламентських виборів 2002 року без безпосереднього політичного прикриття залишилася тільки група "Приват". "Регіони України" відстоювали інтереси донецького бізнесу, СДПУ (о) - власних спонсорів, включаючи до певного часу Костянтина Григоришина, "Трудова Україна", а при необхідності - і група "Союз" - досить ефективно захищали інтереси Віктора Пінчука. Групу "Укрсиббанку" прикривали "Демократичні ініціативи", співголовою яких був Олександр Ярославський. Батьки-засновники "Привату", за чутками, контактували безпосередньо з Віктором Медведчуком, що дозволяло бізнес-групі витримувати конкуренцію з президентським зятем. Сам Кучма намагався дотримуватися принцип відносної рівновіддаленості, хоча бізнес-імперія Пінчука і отримувала деякі преференції. До цих пір говорять про те, що Віктор Пінчук і Рінат Ахметов отримали можливість купити "Криворіжсталь" зі значною знижкою тільки тому, що активно підтримали Віктора Януковича в ході президентської кампанії.
Однак перемога Віктора Ющенка сплутала всі карти представникам великого бізнесу. Прозвучали на Майдані обіцянки створили масу проблем для тих, хто хотів би домовитися з новою владою. Одна реприватизаційна лихоманка, коли кількість підприємств, які необхідно повернути в державну власність, коливалося від декількох десятків до декількох тисяч, серйозно вимотала великий вітчизняний бізнес. До того ж уряд зробив ставку на імпортерів, поступово ущемляючи права експортерів. Великому бізнесу ненав'язливо запропонували заплатити за нову соціальну політику уряду. На це погодилися далеко не всі, однак брати Ярославські, наприклад, не стали вибирати конфронтаційний сценарій відносин з новою владою, а знайшли собі нову політичну "кришу" в особі спікера Володимира Литвина. Цікавий аспект - якщо "народники", що працюють у владі, могли випробувати на собі проблеми кадрового властивості, то бізнесмени, "пішли в народ", поки почуваються цілком комфортно.
По суті, ніхто з великих бізнесменів не хотів сваритися з новою владою - всі вони пройшли непростий шлях накопичення багатства, і навряд чи зацікавлені втратити його в політичних сутичках. Всі, кого називають олігархами, були готові домовлятися, але далеко не всім дозволили сформувати порядок денний переговорів. Причому зроблено це було досить жорстко. Віктора Пінчука, наприклад, не врятували від замахів нової влади на "Криворіжсталь" і Нікопольський завод феросплавів ні імідж мецената, ні сприяння у проведенні виїзного засідання Давоського бізнес-форуму в Україні, ні наявність численних заокеанських і європейських друзів. Ріната Ахметова (далеко не настільки інтенсивно полоскати новою владою) дуже наполегливо запрошують на бесіду в МВС. Напевно, навіть мінімально політизованою домогосподарці вже ясно - найбагатшій людині України пропонують максимально продовжити свій закордонний відпустку.
В цей же час "постарадавшему від есдеків" Костянтину Григоришину після революції стало жити легше, вже ніхто не підкидає йому наркотики і зброю, навіть навпаки. У декількох раніше частково належали російському бізнесменові обленерго активні панове з силовою підтримкою спробували силою змінити менеджмент. Примчали на захист власності депутати-есдеки потім стверджували, ніби загарбники прикривалися світлим ім'ям секретаря РНБО. Про те, що влада руками Петра Порошенка благоволить Григоришину, говорить і "приватівець" Ігор Коломойський, який заперечує наявність взаємної зацікавленості у відносинах між групою "Приват" і Юлією Тимошенко. Напевно, і рябіють по всьому Києву заклики повернути "Криворіжсталь" і НЗФ в держвласність рекламщикам сквозняком невідомого походження навіяло. Правда, Коломойський визнав в інтерв'ю "Дзеркалу тижня", що ведена їм ФПГ братиме участь у конкурсі з продажу обох підприємств, воліючи викуповувати їх у держави, а не купувати у Пінчука. Очевидно, що перераховані в бюджет гроші дозволять одному з всеукраїнських багатіїв отримати більше політичної вигоди, ніж поповнення оборотного капіталу колеги-олігарха. Зрозумілі і вигоди прем'єра, особливо на тлі чуток про численні пробоїнах в дохідної частини держбюджету.
Цікаво відзначити, що, крім уже згаданого Порошенко і його різновекторно поширеного бізнесу, в честі у нової влади "Індустріальний союз Донбасу". ІСД "правильно" поводився в ході президентської кампанії, і вже отримав за це цілком відчутні дивіденди. Проблеми з покупкою бізнес-групою Тарути-Гайдука польського металургійного комбінату в Гуті Ченстоховою були вирішені незабаром після продуктивної бесіди Ющенко та Кваснєвського. Отримав ІСД і президентське благословення на запуск нового виробничого циклу на Алчевському металургійному комбінаті.
Створення преференцій того чи іншого бізнесу не є українським ноу-хау, наші можновладці просто ще не навчилися ефективно ховати свої симпатії. Ситуація ще цікава й тим, що посунути "старих" олігархів буде непросто - вони не тільки досить впевнено стоять на ногах, а й зробили превентивні заходи. До того ж багато основні галузі промисловості надійно поділені між ветеранами олігархічного фронту, і ввійти в цей клуб "з вулиці" буде непросто, навіть при повній підтримці нової влади. "Старичків" ж досить захищати свою власність, що апріорі вимагає менших зусиль, ніж її прирощення.
Втім, процес надання вибіркового покровительства тим чи іншим представникам великого бізнесу не буде тривати нескінченно. Очевидно, втілення в життя політичної реформи змістить вектори впливу на політико-економічні процеси. Великому бізнесу стане набагато вигідніше і цікавіше офіційно спонсорувати політичні партії, роль яких після проходження в парламент значно виросте. Україна ще належить пройти шлях поступового відходу практикуючих бізнесменів від політичної діяльності та їх заміну професійними законодавцями. У цивілізованих країнах великі корпорації традиційно допомагають правим партіям, в Україні ж сьогодні вихід для багатьох політичних сил при їх ідеологічної розпливчастості лежить у площині диверсифікації фінансування. Це означає поступовий перехід до залучення представників малого та середнього бізнесу до фінансування політичної діяльності.Добре відомо, що довгий час допомагати фінансово і організаційно іншим, окрім провладних сил, для українського бізнесмена означало підставитися під численні перевірки і пресинг фіскальних органів. Перехід до цивілізованих форм партійного фандрайзингу і зникнення бар'єрів на шляху фінансування партій - один з важливих тестів на реальну демократичність нової влади. Її ключовим персонажам належить пройти тест на відмову від спокус вирішити багато проблем, використовуючи гандикап "неформального" фінансування. Прозорість і відкритість формування партійних фондів - один з наріжних каменів демократичної системи, після затвердження якого в суспільно-політичному фундаменті відділення влади від бізнесу перестане сприйматися як щось фантастичне і нереальне.