Блог | Трепак поставив НАБУ і НАЗК поза законом

Колишній заступник глави СБУ, "першодрукар" так званої амбарної книги Партії регіонів Віктор Трепак вирішив вдарити по антикорупційній периферії країни: якщо вірити генералові, то  Національне антикорупційне бюро та Нацагентство з питань запобігання корупції утворені не легітимно, з порушенням Конституції, а тому вся ота "антикорупція" у комплекті із "запобігачами корупції" - це чисте аматорство. Усі справи НАБУ та НАЗК мають бути закриті, підозрюваних треба (як то кажуть в Галичині) перепросити, а всю детективну еліту разом з обраним на конкурсах керівництвом - пустити під укіс.

Як "замах" на ДБР зрикошетив у НАБУ та НАЗК

Щоправда, пан Трепак своїм "дамокловим" пером цілив у дещо іншу мішень: у створюване Державне бюро розслідувань. Він написав досить таки грунтовну статтю, в якій навів свої аргументи щодо нелегітимності формування ДБР. Йдеться про процедуру призначення керівника цієї поважної установи: в законі "Про Держбюро розслідувань" сказано, що директора на посаду призначає президент за поданням прем’єра - згідно з поданням конкурсної комісії. Разом з тим Конституція, на думку Трепака, визначає вичерпний перелік повноважень глави держави, і не наділяє його правом призначати керівника Держбюро. А далі слідує висновок про те, що легітимність ДБР відтепер буде під питанням, а результати його діяльності можна визнати нікчемними, в тому числі - й розслідування щодо високопосадових осіб.

Думка генерала зрозуміла і прозвучала  в унісон з голосами багатьох інших бажаючих в той чи інший спосіб зупинити формування Держбюро: одним цей інститут влади геть-зовсім не потрібен (через зрозумілі причини), інші бажали б вплинути на його формування, зокрема - призначення керівника та його заступників. Треті - взагалі воліли б залишити монополію НАБУ.

Критикують Бюро чимало осіб, але пан Трепак спробував забити кілок у всю антикорупційну систему. Справа в тому, що не лише керівник ДБР, а й глави НАБУ та НАЗК призначаються на посаду президентом країни. Всю масштабність граблів, на які наступив пан Трепак, добре видно на інфографіці. Як і у випадку з Держбюро, глава держави утворює НАБУ, призначає та звільняє директора, формує частину конкурсної комісії та ще й затверджує Раду громадського контролю.  І нічого з цих повноважень ви не знайдете в Конституції.

Висновок?

НАБУ нелегітимна, а Ситник - так взагалі незрозуміло, за що отримує платню. Суцільна #зрада.

Ой лишенько, виявляється, НАБУ працює поза правовим полем

НАЗК теж ув'яз у правових колізіях

Якщо під "нелегітимними" антикорупціонерами ще не захиталася земля, то мені є що розповісти додатково. Наприклад, стаття 1 Закону "Про Національне антикорупційне бюро України" визначає:

НАБУ є правоохоронним органом держави, що не належить до жодної з гілок влади, - ні до законодавчої, ні до виконавчої, ні до судової. Цей статус антикорупційного органу слідства є логічним, оскільки він має бути позбавлений впливу будь-якої з гілок влади.

Водночас!!! Винятково у Конституції передбачено існування вичерпного переліку органів держави, які перебувають поза межами законодавчої, виконавчої чи судової гілок влади, а також встановлюється окрема процедура їх утворення (це, зокрема, стосується СБУ, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національного банку України, Рахункової палати, Центральної виборчої комісії). Винятковість статусу зазначених органів обумовлено специфікою їх завдань та особливістю повноважень, що мають реалізовуватися незалежно від гілок влади.

У такому ракурсі створення НАБУ як органу держави, що не належить до жодної з гілок влади, лише на підставі закону - без внесення змін до Конституції, - видається неконституційним.

Виходить, що в такому самому ж "бодуні" законодавець писав і Закон "Про запобігання корупції": статтею 4 визначено, що НАЗК є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику. НАЗК, у межах, визначених цим та іншими законами, є відповідальним перед ВР і підконтрольним їй та підзвітний КМ. Але, як уже відомо читачеві, під державними органами зі спеціальним статусом маються на увазі відомства, створення яких прямо або опосередковано передбачено в Конституції України та які формально не належать до жодної з гілок влади (наприклад, Фонд державного майна України, Антимонопольний комітет України та Держкомтелерадіо України).

Ключові установчі та кадрові функції щодо них здійснює винятково Кабмін: утворює, реорганізовує та ліквідовує, призначає на посади та звільняє з посад. Водночас, зважаючи на завдання НАЗК та повноваження складати протоколи про адміністративні правопорушення, а також забезпечувати провадження у справах про адміністративні правопорушення, логічним видається утворення такого органу зі спеціальним статусом саме поза межами будь-якої з гілок влади з метою уникнення інституційної зацікавленості та відомчого впливу.

Але, - це не конституційно.

Правники говорять, що покопавшись, можна знайти чимало  відомств, створених "на коліні", без адекватної правової прив'язки до чинного законодавства, включно з Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Тут у мене особисто виникає декілька запитань до Віктора Трепака: чому він, детально вивчивши Конституцію, звернув увагу лише на неконституційність формування ДБР, і якось не помітив інших огріхів законодавця?

І друге: чи справді, все так погано, як констатував у своїй статті екс-заступник глави СБУ, і законодавство про боротьбу з корупцією писали дилетанти?

Чи такі вже дилетанти пишуть антикорупційні закони

На друге запитання спробую відповісти сам. Не все так трагічно, як пише генерал. Законом "Про Державне бюро розслідувань" прописана така (неконституційна, на думку Трепака) процедура призначення директора ДБР, оскільки вона зводить роль вищих посадових осіб до технічного рівня.

Глава Бюро лише формально призначається на посаду президентом за поданням прем’єра - відповідно до подання конкурсної комісії. Багаторівневий алгоритм визначення керівника обумовлений передусім основними гарантіями незалежності ДБР. Закон не надає можливості главі держави самостійно обирати особу кандидата, а лише делегує право формально легітимізувати рішення відповідної конкурсної комісії. Іншими словами, суб’єктом повноважень з прийняття кадрового рішення є саме комісія, а не прем’єр чи президент. Саме тому, на думку правників, з котрими доводилося спілкуватися, механізм призначення директора ДБР недоречно інсталювати в Конституцію України: президент - на виконання Законів України - видає укази і розпорядження, зокрема - й про призначення директора ДБР.

Тоді про що мова?

Йдеться про те, що повноваження НАБУ і ДБР значною мірою перетинаються. Можна сказати більше: за своїм  функціоналом Національне антикорупційне бюро виглядає одним з підрозділів Державного бюро. Подібний дуалізм виник значною мірою тому, що антикорупційна периферія законодавцем виписувалася похапцем, без чіткого сегментування повноважень. Можна ще, наприклад, пригадати, що в Службі безпеки є управління "К", яке також відповідає за оту сізіфову роботу - боротьбу з корупцією. Лише в управлінні "К" працює понад 4 тис. осіб. Відтак, фахівці час від часу ставлять питання про поглинання всіх антикорупційних підрозділів під дахом ДБР - великої повноцінної структури, з потужним слідством, яка буде здатна виконувати поставлені задачі. Незабаром це питання стоятиме на порядку денному значно гостріше, ніж створення Антикорупційного суду, тому всім прихильникам НАБУ як монопольного органу в сфері боротьби з корупцією важливо в будь-який спосіб затягнути створення Бюро або ж дискредитувати ще на етапі формування. Але, як бачимо у випадку з Трепаком, часом виходить геть-зовсім інакше...

Взагалі, вся новітня історія створення антикорупційної периферії - це боротьба не з корупцію, а за вплив на антикорупційні інститути. Хто контролюватиме аудитора НАБУ, кому вдасться сформувати комісію з обрання керівника ДБР, як розводитимуться повноваження між Антикорупційним бюро та Бюро розслідувань, - ці та подібні їм проблеми підміняють суть існування згаданих інститутів: вони створюються для зміцнення впливу одних і послаблення інших. І доки це ставлення до них не зміниться, реальних - не піарівських - антикорупційних кампаній годі чекати.