"... Революція іде відтоді, з 65-го"
Рівно 40 років тому розпочалася перша хвиля арештів среди украинского інтелігенції
... Смороду булі молоді й Розумні. Знали краще за членів Політбюро праці класиків марксизму-ленінізму і свята вірілі вождям СВІТОВОГО пролетаріату. Тоді, за що їх Проти ночі чі на світанку у серпні-вересні масово арештувалі? Аджея смороду НЕ мріялі дива дисидент, а просто Хотіли бути ... українцямі. Про атмосферу тихий часів розповідають професор, історик Валентин Мороз та народний художник України Опанас Заливаха - жертви Першої Хвилі арештів.
- Чому, за що вас заарештувалі?
Валентин Мороз:
- Почнімо з атмосфери того годині. Це Було так. Колі зніщілі підпілля ОУН-УПА, почалась Інша епоха. Вже виросло Нове покоління, ПРЕДСТАВНИК Якого вважаєтся собі даже марксистами (як Дзюба). ЦІ люди були в опозіції и казали: за Леніна Було так и так, то чому партія тепер не підтрімує української мови й такого Іншого? Тоб мі - комуністи, альо Українські комуністи. І народилася ця нова епоха в Киеве.
Такі люди, як Чорновіл, Стус або Дзюба, щиро, Відверто, по-Комсомольськая казали: "Я не руйную системи, це ви руйнуєте ее, а я хочу, щоб вона булу нормальна! У Україні мусіть буті Україна!" І глашатаєм того Покоління БУВ Василь Симоненко. "Заради тебе перли в душі оцю, заради тобі Мислі и творю, хай мовчать америки й росії, коли я з Тобою говорю!" - Це его звернення до України стало кредо Покоління НЕ з лісу, що не з криївки, а людей з аспірантурі, з академій. Вісь Яке общество склалось!
І кагебісті не знали, Що з нами делать. Бо ВСІ цітувалі Маркса, Леніна (а Дзюба знав Маркса краще, аніж ідеолог ЦК КПРС Суслов!). Альо факт: коли таким людям дати Хід, то смороду розваляли систему! Мі виграли на чому? Від XX з'їзду КПРС чати так кличуть входити хрущовська відлига, створів структура опозіції, альо якоїсь єдиної організації в нас не Було. Мі писали Собі статьи на захист української мови, культури.
Колі в 1965 году Почалися Перші Арешт, то Вже Було запізно: одних заарештовувалі, другі начали Щось писати и делать, а Архів НАЙГОЛОВНІШЕ - був зв'язок Із заходять. Захід дієво підтрімав рух за Людські права, підтрімав дісідентів, и ми опінію в центрі Світової уваги.
Дзюбина робота "Інтернаціоналізм чи русифікація?" НЕ мала аналогів Ані в російському самвідаві, Ані в єврейському. Вона стала візітною карткою руху всех шістдесятників, які не Тільки українських. Хочай це ж БУВ офіційний лист до ЦК КПУ, орієнтований на Леніна, Маркса, комуністічні документи Двадцятий років - років українізації! Жоден самвидав НЕ спромігся на таку виразности книгу!
Вісь так логічно ми підійшлі до 1965 року, коли сталлю ті Перші Арешт шістідесятніків, цілої епохи українського політікуму. Мене заарештувалі в чіслі дере, 1 вересня 1965 року в Івано-Франківську. А судили Вже в Луцке на качану 66-го!
- тоб Арешт Почалися того, что ваше Покоління треба Було якось пріструнчіті?
Валентин Мороз:
- Неможливо пояснити сьогоднішньому поколінню, за що нас позаарештовувалі. "За антірадянську агітацію та пропаганду". В России то булу 70-та стаття, а в Українському Крімінальному кодексі - 62-га. Если просто "антірадянська пропаганда", то давали три роки, а ЯКЩО "з наміром зруйнуватися існуючій лад", то перший раз - до семи років, а другий - до десяти. І Ніхто НЕ діскутував даже з тобою! Я казав: доведіть мені, что я маю Намір зруйнуватися цею лад. Я не маю причин буті дисидент! Альо мої аргументи Ніхто НЕ взявши до уваги, Слідчий казав, що "то саме собою зрозуміло, что в мене Намір був". Отака "радянська логіка", - ніякого доказу не вимагає, як смороду вірішілі заарештуваті, то заарештують.
Опанас Заливаха:
- Уявіть Собі, что в тій годину я решил дива українцем. Українцем статтю можна Було позбав на Заході України, бо на Сході України, там, де я народився, на Харківщіні, української мови почти Не було, Хіба де-ні-де ще по селах.
І цьом ще поспріяв институт, у якому я Навчався в Ленінграді - разом з німцямі, словаками, поляками, албанцями. У розмові одна словачка якось сказала: "Панаса, а до Якої культури ти належіш? Яке твоє національне мистецтво?" А я Трохи розгубівся, думаю, Яке ж моє національне особі в містецтві? Ото БУВ перший Поштовх. Тому после роботи в Тюмені я пріїхав у Станіслав (Івано-Франківськ. - Авт.) и спробував пропісатіся. "Навіщо ви приїхали в Західну Україну? Хто вас сюди направив?" - Стали мене питати. Я відповів, что пріїхав вдосконаліті свою нас немає. Те мене більш як півроку НЕ пропісувалі - міліція вважаєтся, что я кімось "заслання". У Києві, в майстерні Аллі Горської, ми писали диктанти, Які нам читала Надійка Світлична, - бо ВСІ Дуже погано говорили українською мовою, вона у нас булу засмічена суржиком.
Колі я пріїздів до Косова, то чув про себе: "Та то пріїхав один совіт". А коли пріїздів до родічів на Харківщіну, то казали: "А, то західняк, бандерівець!" Вісь так я відчув, что НЕ Дуже просто буті українцем в Україні. Так Було колись, и так є тепер.
Через Якийсь годину у мене Зробили обшук. Я їздів до Києва, привозив до Франківська вірші молодого Симоненка, Ліні (Костенко. - Авт.), Драча, купували Українські книжки - Стефаника та других, аби відчуті мову. І якось мені принесли, як и іншім хлопці, телеграму. Постукайте. Я заподіявши двері, дивлюсь - Чобіт хромовий, кажу: "Зачекайте, я одягне". "Нічого-Нічого, вдягнетеся!" - І почався обшук. Показали, правда, ухвалили. Години за Дві до мене зайшов Іван Світличний. "О, Іще один є!" - Зраділі ті. Во время обшуку в мене вилуч самвідавівські праці, фотоплівку з книжки чи то Донцова чі то ще когось - словом, Було что взяти ... Івана повезли в один Бік, мене - у другий, ми з ним попрощалися. Іван каже: "Тримайся, Панаса!" Я кажу: "Тримайся ти, будьмо!" І так ми розійшліся ... А потім мене привезли до табору.
- Як ви спрійнялі цею різкій поворот у жітті - тюрми, табір?
Валентин Мороз:
- Так, нас заарештувалі, засудили, привезли в табір, альо Не було Відчуття прігніченості. Це Було почти свято! Бо ми Щось робимо, бо Нарешті Щось діється! Мі в тій атмосфері 60-х років жили як на крилах - уявіть Собі, Ніхто про Арешт не думав. Мі ВСІ були гуманітарії, Ніхто з нас не БУВ у якомусь підпіллі, то все були професура, письменники, артисти, и Ніхто не думав про Арешт ... І коли ми Приїхали у табір, то ми там були господарями, а не наглядачі чі КДБ ! УСІ ті Українські політв'язні досіджувалі свои 25 років, вже старі, змучені, - и Нарешті вновь Щось є! Отака тоді булу атмосфера! Старі вмілі у лісі воювати Зі зброєю в руках, а ми вмілі писати. Стара ж табірна система відвікла відновлюваті папери, то ми писали и передавали свои праці на побачення з дружинами на волю. Поки начальство Схопи, то на Заході Вже Вийшла робота! Так что КДБ Трохи заґавілося!
Опанас Заливаха:
- Нам були байдужі Арешт! А коли мене привезли до табору, то цікавою булу сама тема зустрічі. Українські в'язні заварили чай, сіли в кружечок, одне горнятко по колу, і - "ну, розкажи, хто, что, навіщо и на скільки?" Українці в зоні чуліся й достатньо підкованімі ідейно, бо були хлопці, бандерівці, з УПА, патріоти України, котрі сіділі років 15 - 20 до нас, а ми продовжу естафету. Смороду казали: "Мі думали Україна придавлена ??мовсковськім чоботом, а, слава Богу, приходять Нові хлопці, молоді, наша справа рухається!"
СЬОГОДНІ у людей є хліб на столі и до хліба. Треба за національну СУТНІСТЬ братися, за національний дух. Мі ще в дорозі. Альо ті, что Відбулася Помаранчева Подія означає, что з'явилася якась вища сила, яка скликала людей докупи, об'єднала и вселила якусь Надію.
- Як будете відзначаті цею своєрідній ювілей?
Валентин Мороз:
- Треба відзначаті Перемогу Ющенка, Помаранчеву революцію, Інші Наші перемоги. А відзначаті дату свого Арешт? Слухайте, та ще Швейк казав: "Як було, так Було. Альо ще Ніколи так не Було, абі якось НЕ було!"
Надія БОДНАР, "Експрес"