Бібліотека Ярослава Мудрого захована в Межигір'ї
Так вважає екс-заступник голови Ради Міністрів УРСР Марія Орлик, яка на початку 90-х разом з археологами обстежила резиденцію Щербицького (де нині живе Віктор Янукович).
- Марія Андріївна, ви очолювали урядову комісію, разом з академіком Петром Толочко, Борисом Олійником та Дмитром Павличком шукали в Межигір'ї сліди знаменитої бібліотеки Ярослава Мудрого. У ту пору союзна "Літературна газета" повідомляла: у 30-ті роки співробітники НКВС наткнулися на цей скарб в монастирських печерах, які потім спішно засипали ...
- У Межигір'ї, колишньої резиденції Щербицького, ми провели зовсім небагато часу. Її тоді практично не охороняли. Археологи дали щуп, навушники, щоб сама могла переконатися: земна твердь і підземні пустоти відгукуються по-різному! Звук не можу передати, він глибокий, як з криниці. Хоча за зовнішнім виглядом території з будівлями не здогадаєшся, що вона в собі таїть. Думаю, печери існують в реальності і старовинні фоліанти Ярослава Мудрого чекають у них своєї години. У 90-му вчені приступили до розкопок, але нічого знайти не встигли. Адже незабаром розпався Союз, нас закружляли інші клопоти.
- Як вважаєте, нинішній господар Межигір'я Віктор Янукович готовий сприяти історичним дослідженням?
- Мені здається, Віктор Федорович - демократична людина, заперечувати наукового пошуку не стане.
ДОВІДКА "КП"
Бібліотека Ярослава Мудрого - пекуча таємниця вітчизняної історії. На цей рахунок вчені мають протилежні точки зору: "Це лише міф, замішаний на народній чутці!" І "Це суща правда, треба тільки шукати!".
Марія Орлик.
Легендарна скарбниця книг і документів (передбачуваний обсяг - тисяча томів) згадується лише одного разу, в "Повісті временних літ", датованій 1037 роком. Книги, втім, в ту пору мали не тільки духовну, але і матеріальну цінність. Їх палітурки виготовлялися з сап'янової шкіри, прикрашалися золотом, сріблом із вставками з алмазів, смарагдів і перлів.
Є свідчення: частина дорогоцінної бібліотеки батька відвезла як придане в 1048 році молодший княжа дочка Ганна, майбутня королева Франції. Але основні "фонди" залишилися вдома. У ту пору Київ часто палав пожежами, піддавався набігам і розгарбувань: то половці тут бешкетували, то сусіди-князі. У 1240 році місто захопили війська хана Батия, і з тієї пори бібліотека остаточно зникла з поля зору.
Сім століть поспіль нащадки намагалися її шукати - то на території Святої Софії Київської, то в Києво-Печерській лаврі, то в Звіринецьких печерах поблизу древнього Видубицького монастиря. Особливо наполегливі чутки ходили про те, що книги встигли сховати в Межигір'ї, де знаходився центральний монастир запорізького козацтва.
Мовляв, тіні славних предків, похованих тут, бережуть скарб Ярослава Мудрого до кращих часів ...
Екс-заступник голови Ради Міністрів УРСР Марія Орлик: "У сімдесятих роках люди у нас не бігали в пошуках шматка хліба"
Продовжуємо цикл публікацій про сучасниць, без яких Україна як країна не могла б глибоко і повно осягнути власну сутність.
Марія Орлик: - Я оптиміст по натурі!
Її дитячі фотографії не збереглися тому, що їх не існувало в принципі.
... Землянку в степу на околиці Кіровограда, яку перекрили всередині дошками, толем і побілили вапном, щоб хоч трохи походила на хату, будь свідомий фотограф, виявися в цих краях, обійшов би стороною, зітхнувши. Мовляв, зустрічаються ще в Країні Рад, на тлі індустріалізації та колективізації, окремі труднощі.
Найяскравіший, як фотоспалах, спогад: трирічну Марію віддають в радгоспний дитсадок, де дають їжу. Білу водичку під назвою "обрат" - те, що залишається після переробки молока - і варене зерно. Живіт болить потім, звичайно, сильно. Але батьки дякують долі: правильно зробили, що перебралися сюди, до рідні, з голодною Смоленщини. Дитя тепер точно не помре! Це тридцять третій рік.
Найщасливіший день сім'ї 21 червня 1941 року. Достояв у квартирній черзі до кімнатки в комунальній квартирі. Щастя триває лише до світанку. До голосу диктора Левітана з радіоточки: "Сьогодні, в 4:00 ранку, без пред'явлення будь-яких претензій до Радянського Союзу, без оголошення війни, німецькі війська напали на нашу країну". Чорно-білі кадри окупації пам'ять прокручує досі під скрекіт автоматних черг - полонених розстрілювали прямо на вулиці.
Перший у житті знімок: наївний бере, блуза, піджак, мама поруч. Це сорок четвертий. Звільнення, свято. І похоронка на батька ... Знову голод - лютий. Опухлі, майже нерухомі мати і дочка потрапляють до лікарні і дивом рятуються: значить, ще не час на той світ. Мама-вантажницею на складі, що не знала грамоти, велить продовжувати навчання. Другий раз Марію сфотографували на шкільному випуску дівочого класу. Кожній вже близько двадцяти: війна вкрала шматок юності. Трудівниці тилу, суворі обличчя. Недарма вижили, пора віддавати борги Батьківщині!
... До свого ювілею Марія Андріївна Орлик мемуарів не писала. Просто зробила фотоальбом під назвою "Незабутнє". З багатьох сотень знімків відібрала десятки. Більшість виявилися парадними: зустрічі, конференції, прийоми. Тому що прокурені вагончики-битовки, з яких починалася будь-яка будівництво клубу, школи чи лікарні, відвойована нею у нещедро бюджету, для пам'яті, здавалося, цінності не представляють. І кому б спало на думку "клацати" жінку-керівника серед рутинних турбот?
Гортаю книгу і думаю: можна запропонувати молодим історикам задачку - назвіть роки правління цієї царственої, явно закордонної особи! Ступні по-балетному схрещені, трохи видніються з-під хвиль сукні. Німб волосся високо піднятий над чолом, спокійний погляд, невагомо-аристократична посадка в кріслі ...
Її біографія - доля радянської Попелюшки, яка зійшла на вершину влади господинею. Але не за примхою принца-нероби, а завдяки кадровій політиці КПРС, не забуває підкреслити Марія Андріївна. Вона ж з власної волі і покинула палац, іменований Радою Міністрів, коли Радянський Союз став йти в небуття.
Передбачаю реакцію, яку викличе у інших співгромадян інтерв'ю Марії Орлик. Можу лише повідомити: таку цілісність натури нинішні державні діячі не куплять ні за які мільйони доларів.
"НІЧОГО ЗА ДЕРЖАВНІ ГРОШІ неподобство влаштовуйте!"
- Марія Андріївна, що таке влада? Дванадцять років, з 1978-го по 1990-й, на посаді, по-нинішньому, віце-прем'єра України - термін достатній, щоб відчути це сповна.
- У моєму розумінні - те, що можна зробити корисного для інших.
- А влада над людьми сильно кружляє голову жінці?
- У такому сенсі її для мене не існує. Існує тільки влада для людей. Одночасно п'ятнадцять років народним депутатом Української РСР працювала, три скликання поспіль, а ще народним депутатом Союзу РСР. Тоді суміщення дозволялося.
- Але як елементарно, фізично засідати в уряді і на сесіях? Плюс відрядження в подвійному обсязі. Або вас формально вважали "убраної довірою"?
- Та хіба формальне ставлення до обов'язків могло стільки часу тривати? Все відкрилося б за результатами - і вигнали б з ганьбою!
Дивіться: зараз депутати ухвалюють закони, які вигідні їхнім покровителям з великого бізнесу. Дуже мало по-справжньому гідних людей, на жаль. У решти совісті немає, боятися нікого. Політичні сили, за списками яких пройшли в Раду, зайняті боротьбою між собою. Те поб'ються, то обіймуться залежно від ситуації, ось головні турботи. А нам доводилося людям в очі дивитися постійно, за партію не ховатися.
Я п'ять років мала мандат депутата від Києва і десять років - від Полтави. Кожного місяця їздила звітувати перед виборцями - з конкретних питань. Житло найчастіше просили. І отримувала накази на наступний місяць.
- Сесії тривали довго?
- Не було в тому необхідності! Апарат Верховної Ради, кваліфіковані юристи готували проекти законів. Потім ми знайомилися з документами, вносили, якщо треба, зміни, обговорювали на комісіях і голосували. Максимум тиждень це забирало. І поверталися на свої робочі місця. Хтось на завод, до верстата, хтось в лабораторію НДІ, хтось в урядовий кабінет.
- Значить, трибуну не блокували, не билися в залі? Повна нудьга!
- Та ви що! За державні гроші неподобства влаштовувати?!
- І жодного разу закон не провалили?
- Не пам'ятаю подібних випадків.
- Чи багато отримували слуги народу? Які мали за служіння пільги?
- Я ж кажу: зарплат як таких у Верховній Раді не платили. Але на руки видавали гроші для депутатських витрат. На оплату готелю іногороднім, поки в Києві знаходяться, на харчування, на екстрену матеріальну допомогу в окрузі, на виїзді. Мені, наприклад, належало 120 рублів, солідна сума на ті часи, адже середня зарплата становила теж 120 рублів. Але звітували буквально до копійки за цільовим призначенням. Усі види транспорту для пересування по республіці, включаючи літак, нам покладалися безкоштовно. Зате кожну поїздку, будь добрий, підтверди документально: з якою метою їздив, яке питання вирішив.
- Жорстко тримала вас командно-адміністративна система ...
- А відсутність рамок призводить до хаосу. Київ за два десятки років перетворився на місце скупчення депутатів усіх скликань незалежної України. І продовжує приростати за їх рахунок. Житло приватизували, рідню, сватів-кумів перевезли. "Нацарювали" на безбідне існування і задоволені! Я б на місці теперішнього керівництва побудувала кілька будинків, де квартири б їм давали тільки на час виконання обов'язків. А потім - на малі батьківщини треба повертатися, пожинати разом з людьми плоди своєї діяльності. І списки б неодмінно зробила відкритими.
"Висувати НАЙАКТИВНІШИХ Дівчата"
- Марія Андріївна, в радянський час діяв так званий квотний принцип обрання до рад усіх рівнів. Жінок - стільки-то, представників робітників і селян - стільки те, молоді - стільки-то ... Це правильний підхід? Норми затверджені існували?
- У Верховній Раді республіки жінки становили 33 відсотка, в місцевих органах - 50. Однак на виконавчу владу, на уряд це не поширювалося.
- Хто так вирішив - теж Комуністична партія?
- А хіба порядок шкодить роботі? Зрозумійте, туди не за матеріальними благами рвалися, направляли найдостойніших. Роль фільтра виконували трудові колективи, їх не обдуриш.
- Прошу вибачення, але бригадир рільників, нехай навіть із золотими руками і прекрасною душею, навряд чи зуміє професійно "засіяти" законодавче поле ...
- Помиляєтесь! Адже бригадир рільників, як ви з іронією помічаєте, приходила не в комісії з охорони здоров'я або, припустимо, з культури, а вникала в питання за профілем, пов'язані з сільським господарством. І ніхто краще практика не міг підказати, що треба змінити або додати в документах, на основі яких розвивався єдиний народногосподарський комплекс. До того ж висували найактивніших дівчат, сміливих, ініціативних. Тут вже думка комсомолу питали.
- Може, чистий збіг, але комсомольські активістки, що піднімалися по кар'єрних сходах, як правило, виявлялися дуже гарненькими. Зовнішність мала значення для жінки у владі? Адже, як не крути, вибір залежав від вельми відповідальних і серйозних, але чоловіків ...
- Ну, у чоловіків і треба запитати! Хоча тихоня з опущеною головою мала менше шансів опинитися на виду. Керівнику потрібно характер, жвавість. Звичайно, краще, якщо жінка, яка представляє великий колектив, на союзному чи міжнародному рівні обертається, ще й миловидна. Це країні плюс - он які українки! Я багато разів бувала по роботі за кордоном і не раз чула, що зовнішність моя типово українська: "чорнії брови, карії очі". Хоч за національністю я росіянка, дівоче прізвище - Ісакова.
- Вірно, і за національним складом квота була!
"МЕНЕ ВЖЕ НЕ переробиш"
- Дистанція між владою і людьми яку довжину мала?
- Могли зупинити на вулиці, в магазині: "О, Марія Андріївна? Ось добре ". По телевізору портрет часто "світився".
- І тут охорона відтискувала занадто уважного телеглядача ...
- Чи не вигадуйте, ні єдиного охоронця зі мною не ходило ніколи. Водій в службовій "Волзі" чекав. Навіть Володимира Васильовича Щербицького, першого секретаря ЦК, супроводжував максимум помічник, порученец з папкою. Але не пара охоронців спереду і ззаду з раціями у вухах, а по кущах ще десяток для страховки. Хоча я не знаю, може, у нинішнього керівництва є привід побоюватися за власні життя. А я не боялася і не боюся.
(Додам особисті враження. Не встигли ми з фотокором піднятися на потрібний поверх і натиснути кнопку дзвінка біля квартири-офісу з табличкою "Союз жінок України", як двері відчинилися навіть без обов'язкового "Хто там?". Поки розмовляли, сцена повторювалася неодноразово. В країні сорок п'ять жіночих організацій, але тільки одна ця з незапам'ятних часів залишила свої координати на міськдовідка.)
- Марія Андріївна, хоч будинок і на Банковій, але народ різний може забрести ...
- Мене вже не переробити.
(Під час Майдану в 2004-м тутешню сходову клітку пристосували під нічліг мітингувальники з ковдрами і килимками-підстилками. Адміністрація Кучми поруч, раптом штурмувати накажуть? Марія Андріївна підтримувала "біло-синього" кандидата Віктора Януковича. Але чайник на плиті кипів постійно, туалет працював в режимі онлайн, на батареях сохли шкарпетки. Хлопці поняття не мали, хто їх опікує, на відміну від інших "козирних" мешканців, ледь приховували неприязнь. Вона так і не навчилася по-чиновницькі сухо відмовляти, якщо могла допомогти.)
"ВЛАДА діяти, як єдиний кулак"
- У сімдесяті-вісімдесяті роки начальство не боялося гострих питань під час екскурсій по магазинах? Ви ж чудово пам'ятаєте напівпорожні вітрини, полювання за дефіцитами - від вершкового масла до зимових чобіт. Черги, які займали з вечора, списки з перекликом ...
- Я вам і про інше нагадаю. Люди працювали, але не бігали в пошуках шматка хліба. На кожному стовпі висіли оголошення: "Потрібно, потрібно ...". Якщо людина три місяці не працював, його вважали тунеядцем і змушували взятися за розум. Таку політику вели - правильну, вважаю. Так, достатку не спостерігалося. Однак і жебраків дітей на вулиці, і пенсіонерів, що риються по смітниках, ніхто не зустрічав.
Комунальні послуги взагалі населення не обтяжували: кіловат-годину енергії коштував 4 копійки, квадратний метр житла - 6 копійок, літр бензину - 7 копійок. А адже трудова пенсія становила 132 карбованці!
Мені доводилося бувати в закордонних поїздках, в Сполучених Штатах, наприклад. Бачила їх супермаркети, забиті добірної їжею, розфасованої хоч по 50 грамів, хоч по кілограму. Зараз у нас теж подібне на кожному кроці - чи багато хто в змозі робити там покупки? Від дикого капіталізму виграли кілька відсотків українців, решта провалилися в безвихідь. А це неправильно, нечесно - влаштувати прірву посеред народу.
Ще пригадую Індію часів Індіри Ганді. Мене як повноважного представника Радянської України зустрічали там з почестями. Жінки у золоті, у вишуканих сарі розповідали про перспективи країни. Але варто було сісти в машину, щоб переїхати в інший регіон, і автомобіль буквально брали в облогу замурзані, худі дітлахи.
Милостиню просили. Я думала: чому мої пещені супутниці НЕ згоряють з сорому? Тепер і ми наздогнали Індію на двадцятому році незалежності.
- Спеціально виписала перелік ваших колишніх обов'язків: курирування Міністерства освіти, Міністерства культури, Міністерства охорони здоров'я, Міністерства соціального забезпечення, всіх гуманітарних комітетів, телебачення і радіо, усіх творчих спілок і організацій, комітетів з персональним пенсіям, по справах неповнолітніх, за новими обрядам ... Що я упустила?
- Комітет у справах релігій і ветеранські організації.
- Значить, одна Орлик дорівнювала за обсягом навантажень двом-трьом Семиноженко. Скажіть, ви тримали в кабінеті горезвісну розкладачку або частину справ виконувалася недобросовісно?
- Порівнювати можна. У Семиноженка зараз теж великий обсяг роботи. Плюс інша соціально-економічна обстановка. Тоді в країні існував порядок. Влада діяла, як єдиний кулак: ЦК партії, уряд, Верховна Рада. І я стала першою жінкою в керівництві республіканського уряду. У нас не було розкарякою, коли кожен тягне у свій бік, бореться за окрему правоту, конкурує. Всі об'єднували зусилля для того, щоб відстояти інтереси України в союзних органах.
Щербицький ДОВЕЛОСЯ ВИБАЧИТИСЯ
- Марія Андріївна, що за історія у вас пов'язана з аварією на ЧАЕС і злісною непокорою Кремлю?
- Чорнобиль і після вибуху вважався об'єктом союзного значення. Москва правду приховувала. Але наша урядова комісія з ліквідації наслідків працювала активно. 3 травня, після засідання, я зі Світланою Євтушенко, секретарем Укрпрофради, розіслала по областям шифрограму спецпоштою. "Доповісти про кількість місць у санаторіях, на базах відпочинку і піонертаборах, там, де є харчоблоки". Хтось із партійних керівників вислужився, подзвонив до Москви, Горбачову: "Сіють паніку на місцях!" Горбачов зв'язався зі Щербицьким: "Привести цього Орлика в почуття!"
Я свої дії не встигла узгодити з ЦК, хоч від відсутності самодисципліни не страждала. Раптом мені дзвінок по "сотці", урядового зв'язку. Щербицький: "Ти що собі дозволяєш?!" Ну і врізав по перше число. Без нецензурщини, але жорстко. "Доповідну на стіл до вечора!" А 9 травня зустрінеться з Володимиром Васильовичем біля Вічного вогню, на покладанні квітів. Обняв за плечі: "Ти права, вибач ..." І з 15 травня стали вивозити зі столиці дітей і майбутніх мам. Близько півмільйона їх евакуювали. Зберегли здоров'я.
- У 1990 році ви добровільно подали у відставку. Випадок рідкісний: після 1917-го керівники вищої ланки по своїй волі з кріслами не розлучалися.
- Я реаліст і розуміла: у Верховна Рада пройшло багато депутатів з Руху. Вони почнуть боротьбу з "партократами" і з неукраїнцями у владі. Перші дзвінки вже пролунали. Поети та письменники, які співали дифірамби за те, що знаходжу кошти на видання їхніх книжок, перестали вітатися ... Чекати несправедливих звинувачень і від інших за те, що чесно і багато працювала? Втім, головною причиною стала важка хвороба чоловіка. Я хотіла провести разом з ним той час, що у нас ще залишалося. Та й пенсійний вік підійшов.
- Кому здали справи?
- Сергію Васильовичу Комісаренко, умнейшему, делікатному людині. Він не поспішав зайняти мій кабінет, вникав у всі тонкощі і в організації соціального забезпечення, і в проблеми охорони здоров'я. Я приходила йому допомагати, консультувати. Тоді звички злорадно кидати "змінника" тільки проблеми не існувало. Це ж не на користь країні! Після Комісаренка вже ніхто з двадцяти наступників за порадами не звертався.
- Новий час висунуло на перші ролі чимало жінок-лідерів - розумних, ділових, сміливих. Вас не зачіпає, що уряд Миколи Азарова обходиться без них?
- Будемо Азарова переконувати, доводити - неагресивно, що не мітингами, мода на вуличну демократію минула. Зате в президентській Адміністрації за питання економіки відповідає Ірина Акімова. Її статус вище міністерського! А взагалі мені імпонує, що президент, прем'єр і коаліція демонструють єдність дій.
- Марія Андріївна, слова "владний", "багатий" і "корумпований" давно стали синонімами. Власна фірма, банківський рахунок, нерухомість, дорогі автомобілі - що принесла Марії Орлик державна служба?
- Квартиру мені дали хорошу, чотирикімнатну. Після смерті чоловіка розміняла її на дві - собі і родині сина. Є службова дача в Кончі-Заспі, а шість соток змусили повернути - нескромно, мовляв. Ще за радянської влади купила "Жигулі" - "дев'ятку", але її незабаром вкрали. Пошук результатів не приніс, крім дивовижною довідки з МВС: "Машина давно знайдена і повернена власниці". Тільки втручання Леоніда Кучми змусило міліцію подсуетиться. Правда, до тієї пори іржава руїна годилася тільки на брухт. Пенсію торік відстояла через суд.
Нічого, я оптиміст по натурі! Ось бачите, ювелірні прикраси ношу (Марія Андріївна показує на нитки коралів і золотий кулон явно радянського виробництва) - а перш соромилася. Адже не у всіх жінок є такі брязкальця ...
З ОСОБИСТОГО СПРАВИ
У березні нинішнього року Марія Андріївна Орлик відсвяткувала свою 80-ту весну.
Уродженка Смоленщини, вона виросла на українській землі, ставши її патріотом. У 1953 році закінчила історичний факультет Кіровоградського педінституту імені Пушкіна, вчителювала в Тернопільській області, в сільській школі. Там познайомилася з колегою-ровесником, випускником Київського університету імені Шевченка Петром Орликом, який викладав українську мову, вийшла за нього заміж, народила сина. Далі - робота в партійних і радянських органах.
Депутат трьох скликань Верховної Ради УРСР і одного скликання Верховної Ради СРСР, дванадцять років поспіль - заступник голови Ради Міністрів УРСР. З 1987 року - голова Республіканської ради жінок, з 1991-го і по нинішній час - голова Союзу жінок України.
Марія Андріївна з юності і до цих пір не розлучається зі спортом, тому і виглядає приголомшливо. Перш захоплювалася баскетболом, легкою атлетикою, альпінізмом, гірськолижним спортом. Зараз віддає перевагу туризму, тривалої ходьбі, ранковій зарядці та плавання. Любить мемуарну літературу, кінокласику.
Заслужений працівник культури Української РСР. Нагороджена орденами "Знак Пошани", Трудового Червоного прапора, медалями Союзу РСР і країн соціалістичної співдружності. Від незалежної України у Марії Андріївни є орден Ярослава Мудрого 5-го ступеня та ордена княгині Ольги - трьох ступенів.