Щурячі перегони стартували. Фініш - 17 січня
Коли потоки грубої брехні заповнюють ваші вуха, розриваючи мозок обіцянками покращення життя вже сьогодні. А краще - вчора. Коли "ужрался" політики, знімаючи костюми від "Бріоні" і сумочки "Луї Віттон", починають улесливо цілуватися і ручкався на вулицях з простим електоратом-від менеджера до останньої прибиральниці. Коли заради вашого блага депутати обливають "брудом" один одного і обіцяють жити за заповідями Христовим. Коли вам підкидають надбавку до зарплати чи пенсії. Саме тоді приходить усвідомлення, що Армагеддон вже десь поруч. Бо почалася чергова виборча кампанія. Президентська. І разверзнуться небесам належить 17 січня 2010.
Отже, дата першого туру голосування за кандидата в нові правителі України призначена на 17 січня. Тут парламентарії від різних політичних сил проголосували практично одноголосно. І що тепер? Все просто - починається потужна "брудна" виборча кампанія, де кандидати не будуть шкодувати не тільки один одному, а й психіку простих людей, національні інтереси держави. Адже для наших політиків, в гонитві за владою, немає поняття "табу".
Хоча, якщо бути відвертими, то трагедія країни в тому, що президентська кампанія не припинялася з моменту закінчення "помаранчевої" революції. Як в таборі скривджених представників Партії регіонів, так і в середовищі самих "помаранчевих" - між Ющенком і Тимошенко. І одні й інші з радістю п'ять років трощили держава заради "подлянок" один одному, що б'ють по рейтингу. А коли нібито постаралися об'єднатися, то чітко показали: ні на що, крім взаємної "кидалова" та узурпації влади просто нездатні
Які тенденції майбутньої виборчої кампанії вже можна припустити - до її офіційного старту у вересні і оголошення передвиборних месиджів кандидатів?
По-перше, буде багато "бруду" і технологій розколу країни а-ля 2004-й рік.
Теоретично, практично всі кандидати в президенти кажуть: мовляв, досвід 2004 року показав, що не можна грати на почуттях людей. Не можна спекулювати на темах російської мови, УПА та Голодомору, НАТО, дружби або війни з Росією і таке інше. На протиріччях сходу і заходу країни.
Але на практиці все це ми побачимо знову. Звичайно, такі промови кандидатів не будуть крутити по центральних ЗМІ. Але в регіонах, на зустрічі з виборцями всі гострі моменти будуть озвучені. На сході нацьковувати людей на галичан, які заважають нам жити добре, проводять тотальну українізацію. На заході - на "донецьких пацанів", через які нам не жити як у Європі.
Питання тільки в тому, чи навчилися наші люди чогось за п'ять років? І чи здатні знову ці казки розбурхати душу людей.
Особливе місце варто приділити технологіям маніпулювання натовпом, пов'язаними невдоволенням людей впливом економічної кризи. Тут варто зупинитися докладніше. На відміну від 2004 року, коли люди йшли на майдани за якусь ідею, тепер українці можуть вийти на вулиці для захисту своїх економічних інтересів. А знаючи історію і ментальність українців, треба розуміти: за свою благополуччя, за свою "хатинку" ми готові рвати владу на шматки.
На осінь обіцяють ще одну хвилю звільнень. Підвищення комунальних тарифів. Інфляція. Проблема з газом. Рівень людського озлоблення буде пропорційно збільшуватися. Безсумнівно, знайдуться "розумники", які спробують "осідлати" народні протести для підвищення рейтингів. Вивести безробітних людей під Кабмін або на Банкову. Спроектувати їх злість персонально на Тимошенко чи Ющенко. Проте варто застерегти, що, розохотила людей, їх потім можна і не зупинити. А коль народ зажадає соціальної справедливості з вилами - то "по шапці" отримають всі наші кандидати-мільйонери.
По-друге, українців, по суті, поставили перед фактом відсутності реального вибору, змушуючи голосувати за менше зло.
Якщо в 2004-му році українці ще плекали надію, що зміна президента (будь-то Янукович чи Ющенко) принесе кардинальну трансформацію країни, поліпшення життя кожного окремого громадянина, то нині ілюзій немає. Причому як по відношенню до "помаранчевих", так і Януковичу. Бо прем'єрство Віктора Федоровича подарувало нам більш ніж 20%-ю інфляцію.
Нові да перспективні обличчя - це, звичайно, добре. Але, з одного боку, консервативні українці більш схильні довіряти людям, вже побувала в реальному виконавчої влади на посаді не менше прем'єрської. З іншого - політичні "старожили" у взаємній боротьбі настільки "замазали" Яценюка чи Тігіпка, що їх інакше як технологічних кандидатів не сприймають.
У підсумку виходить, що ніби як і є електоральна підтримка Януковича, Тимошенко і Яценюка. Досить вагома. Але при цьому практично всі розчаровані в політиках. Але голосувати за когось треба ж. І краще за свого. Він, звичайно, поганий, але все ж свій. Інші прийдуть - ще гірше буде. Чи можна такий розклад вважати реальною підтримкою політиків? Скоріше - просто відчуттям безвиході.
По-третє, навряд чи хтось з кандидатів запропонує реальну програму виходу з кризи.
Ні, звичайно, ми побачимо безліч прекрасних програм подолання кризи. Це, треба думати, буде однією з "фішок" кампанії. Нам за допомогою графіків і схем будуть барвисто розписувати, як в лічені дні запустити знову ту чи іншу галузь промисловості, повернути людям робочі місця. Мало того, з підвищенням зарплати. Розкажуть, як повернути наші "заморожені" депозити, допомогти виплачувати кредити.
Не забудуть про гарантії безкоштовної медицини та освіті, поліпшенні комунальних послуг. Ну і звичайно - вимагатимуть збільшення зарплат і пенсій. У кризу. Популізм чистої води. Ось недавно Янукович вже скаржився, що пенсіонери не дополучают по 250 грн. Через хитрий підрахунків у Мінсоцпраці. Не виключено. Але як не Януковичу знати, що Тимошенко насилу кожен місяць знаходить гроші для Пенсійного фонду. Хоча з чесними очима каже, що все супер-пупер. І та ж Партія регіонів постійно кричить про проблеми в ПФ. А тут на тобі - платите пенсіонерам більше. І прикладів такої подвійної моралі ньому належить побачити чимало під час кампанії. Спекуляцій саме на економічній тематиці.
Саме ж сумне, що ніхто з кандидатів не готовий говорити людям гірку правду. Що доведеться знижувати соціальні витрати, доведеться звільняти людей. Бо в бюджеті немає грошей. Але натомість держава готова працевлаштовувати людей на інших проектах. І головне - чітко назвати ці проекти та шляхи їх реалізації.
У нас немає другого Черчілля, який казав: "Мені нічого запропонувати, крім крові, тяжкої праці, сліз і поту". Або Рузвельта, який чесно говорив про реалії кризи. А чому? Та все просто. Наші політики - це продукт нашого суспільства, його бажань. Ми хочемо вірити в казки - вони дарують нам казки. А ми їм - влада
Але найсмішніше в тому, що навіть якщо у нас знайшовся б політик, готовий говорити правду про непопулярні заходи, нічого б не змінилося. Навіть якщо він переміг, отримавши підтримку населення, то зекономлені бюджетні гроші пішли б не на розвиток держави. А на підтримку олігархів, "скинувшись" на цього політика.
У загальному і цілому, панове, сідайте зручніше, розкривайте чакри. Щурячі перегони почалися. Фініш - 17 січня. Але пам'ятайте - ім'я переможця заїзду у ваших руках. І від цього "щурячого короля" залежить ваше подальше життя!